Польща в багатьох питаннях стала немовби недосяжним прикладом для нашої країни. Попри доволі добру обізнаність вітчизняного політикуму і держслужбовців із цим європейським сусідом, нам не вдалося запозичити польський доробок у царині адміністративної, економічної чи пенсійної реформ. Сільське господарство — не виняток. Хоча, звичайно, за «старих соціалістичних» часів рільництво Польщі, порівняно з радянським, виглядало архаїчно. Авторові як уродженцю прикордоння пам’ятні саркастичні порівняння польської «кінної» механізації та дрібних наділів, що виразно програвали з колгоспною практикою. Але, як писав П. Тичина, «не той тепер Миргород, Хорол річка не та...» І польське сільське господарство доволі впевнено, незважаючи на наші майже фетишизовані чорноземи та кращий кліматичний потенціал, обігнало вітчизняних аграрників. Коні, кінні копачки, мала механізація ніби перекочувала (насправді досить часто буквально подолала кордон) до нас, а великомасштабне виробництво, навпаки, поступово наростає в Польщі. Але найбільше вражає організація та інституційний розвиток польського сільського господарства. І навіть цьогорічна ринкова ситуація з картоплею є тому підтвердженням.
СУСІДИ ГОТУЮТЬСЯ ДО «РЕКОРДУ»
Польща, традиційно, є одним із потужних виробників картоплі. Як то кажуть, на одній території зійшлися добрі умови вирощування і традиції споживання. Мовою наших аграрних міфотворців вона є своєрідним «картопляним кагатом» Європи. Як і Україна, вона входить до десятки країн, що лідирують у виробництві картоплі, виробляючи близько восьми мільйонів тонн бульб на площі, яка дещо менша, ніж 500 тисяч га. Але цьогоріч польські селяни готуються до абсолютного картопляного рекорду: очікується, що вперше валовий збір бульб перевищить дев’ять мільйонів тонн, а врожайність перевищить 240 ц/га. Для людей, мало обізнаних з особливостями аграрного ринку та ще вихованих на радянських традиціях «звитяжних урожаїв», це може видатися абсолютним успіхом. Але фахівці ще з початку літа були настороженими, адже високі врожаї, як правило, обертаються різким зниженням цін, а відтак економічними втратами.
Не нашим виробникам картоплі про це говорити. Ринок цього «другого хліба» в Україні перебуває майже в малопоширеному в сучасному господарському стані «ідеальної конкуренції». Адже велика армія приватних виробників у селянських господарствах постачає основну масу картоплі, хоча споживачі теж доволі роздроблені, бо кожен купує собі сам. Ще не скоро підприємства-виробники картоплі та оптові постачальники змінять цей стан. Тому й ринок доволі мінливий, особливо в ціновій царині.
Досить було отримати прогноз доброго врожаю, як ціни в зоні основного виробництва бульб різко пішли на спад. Ті з фермерів і селян, хто пригадує ціну близько двох гривень за кілограм у минулі роки, тепер лише зітхають. Наївні селяни, зокрема на Волині, не без підтримки політиків та громадських діячів, навіть пробують пікетувати обласну владу, сподіваючись, що «добрі люди» можуть встановити «справедливу ціну». А поки що обережні експерти говорять про ціну для споживача в 1,3—1,5 гривні, хоч насправді селяни північних областей змушені продавати її за ціною, меншою, ніж одна гривня! Тому чимало поліщуків насправді задумуються — чи викопувати бульбу? Хоча покупці в супермаркетах знатимуть значно інші ціни. Такі перекоси ринку.
І це при ому, що експерти стверджують: урожай не такий уже значний і, напевно, менший, ніж минулого року. Просто в традиційному картопляному регіон» посуха не була такою згубною, і в загальному очікується майже 19 мільйонів тонн. Але ж не все в коморі, що у полі. Роздрібненість господарств, відсутність системи оптових закупівель і спотового ринку, дорожнеча перевезень і навіть майже відсутність якісних доріг — усе це приносить свої плоди. Ринок працює, але наче заржавілий механізм — повільно, зі значними втратами, суттєвими трансакційними затратами і нераціональним розподілом економічного результату.
«ЗЄМНЯКІ» ДЕШЕВШІ ЗА «КАРТОПЛЮ»
А що ж польські зємнякі (так у них величають цей продукт)? Ціна виробника (франко поле) встановилася близько 0,4—0,6 злотих, що відповідає 1,01—1,5 грн. Звичайно, польський господар теж буде невдоволений ціною, і не лише готовий, а й буде, за потреби, сипати бульбу на майданах. Але він має щось дуже цінне і значиме, особливо за умов вільного ринку — стабільність і прогнозованість. Більшість господарів ще до початку копання картоплі визначилися з контрагентом, а урожай, до речі, теж доволі часто застрахований. Зрештою, безпосередні виплати на гектар угідь у межах Спільної аграрної політики ЄС також відіграють свою позитивну роль. Гарантовані доходи немовби забезпечені.
Організованість ринку, його інституційне оформлення не у формі розрекламованих у нас рукотворних регіональних монополістів — оптових ринків та неорганізованих заготівельників, має наслідком стабільність. Але набагато більшу позитивну роль відіграє вільна економіка й відкритість ринку. На теренах ЄС завжди знайдуться охочі скуштувати смачної польської картоплі. Особливо це стосується південних країн Європи, навіть Румунії, Болгарії чи навіть Італії. Ринок в ЄС спільний, і навіть попри складні фітосанітарні процедури, бізнес дбає про свій інтерес. Навіть у Галичині, та й дальшому Києві за певних обставин польська картопля в роздрібній мережі дешевша, ніж місцева. Тому попит на картоплю в Польщі — стабільний, а цінова перспектива видається не похмурою.
Ось так, не на прикладі високоавторитетніших самітів, асоціацій, угод, обіцянок, офіційних візитів, декларацій і запевнень — а на прикладі звичайної картоплі, польські селяни пізнають не риторику євроінтеграції, а її вигоду, зручність і переваги.
