Чому владні структури України протягом 17 років незалежності постійно ведуть розмови про енергетичну залежність нашої держави, замовчуючи при цьому існування власного величезного родовища природного газу у так званому Лиманському трикутнику: Слов’янськ—Старобєльськ—Луганськ?
Обсяг запасів газу в дослідженому і підготовленому до експлуатації родовищі, згідно з мінімальною оцінкою геологів, становить близько 110 трильйонів кубічних метрів, що навіть за умови щорічного витрачання 200 мільярдів кубічних метрів (втричі більше, ніж зараз споживає Україна) забезпечить нашу країну на найближчі 500 років. Цікаво знати, хто і з якою метою наклав табу на це родовище, яке не потребує великих витрат і може забезпечити газом не тільки потреби України, а й всієї Європи на сотні років!
«День» звернувся з проханням прокоментувати цю інформацію до експертів.
Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки:
— Інформація про це родовище дійсно існує. Але вона є більш загального, ніж конкретного плану. Серйозного (документального) підтвердження залягання таких газових запасів не було. Для її перевірки слід провести геологічну розвідку, яка вимагає величезних капіталовкладень, що вимірюються мільярдами. За теперішнього невтішного фінансового стану НАК «Нафтогаз України» такої змоги немає. Але те, що такі розвідки потрібно робити, не викликає жодного сумніву. За часом геологічна розвідка займає декілька років.
Українські компанії можуть самостійно проводити розвідку, але вони не завжди мають потрібного сучасного обладнання. Через це розвідку слід проводити спільно зі світовими компаніями, які мають не лише досвід, а й сучасні технічні засоби.
Загалом в Україні є декілька регіонів, у яких, за попередніми оцінками, може бути розпочато видобуток енергоресурсів (газу та нафти): Чорноморський шельф, південна та центральна Україна.
Володимир ОМЕЛЬЧЕНКО, провідний експерт енергетичних програм Центру ім. Разумкова:
— Це родовище, можливо, існує. Але очевидно, що воно не таких великих розмірів, як зазначає автор листа. Стосовно ж перспективності розробки українських газових родовищ хочу сказати, що ними не займатимуться інвестори, бо в країні нормативно-правова база не дозволяє в них інвестувати. Закони відпрацьовано, все регулюється постановами Кабміну. Для приходу інвестора в цю сферу йому необхідно отримати сотню всіляких дозволів, вкласти в розробку родовища сотні мільйонів доларів. А потім приходить новий Кабмін — і все потрібно починати з початку. Тому ніхто й не прийде, доки не буде надійного правового режиму роботи у цій сфері. Адже довіра до України з боку інвесторів невисока.
Загалом на розробку родовища, починаючи від геологічного дослідження до видобутку газу, потрібно сім—десять, а інколи й більше років. Протягом цього часу інвестор вкладатиме сотні мільйонів, ба й мільярди доларів кожного року, і тільки потім він щось отримає. Це дуже непростий бізнес. І якщо хтось вважає, що, знайшовши певне родовище, можна починати бурити й одразу піде газ, то він помиляється. Ми ж бачимо, скільки Росія мучиться з Ямалом, зі Штокманським родовищем і нічого не може зробити.
Найперспективнішими областями із залягання енергоресурсу в Україні є Дніпровсько-Донецька западина та шельфи Азовського і Чорного морів. Об’єм газу доведених запасів у країні дорівнює приблизно трильйону кубічних метрів, а потенціал запасів, за деякими оцінками, становить 7—7,5 трлн. кубічних метрів.
Віталій МАРТИНЮК, аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень:
— Таке родовище дійсно існує, але воно не розвідане. Попередньо встановлено, що в ньому існують поклади природного газу, але він залягає на великій глибині й ніхто з експертів чітко не може сказати про справжні обсяги блакитного палива у Лиманському трикутнику. Інше питання, що на розробку цього родовища в бюджеті зараз немає грошей. Якби ж була проведена геологічна розвідка і визначено економічне підгрунтя для розробки цього родовища, тоді можна було б шукати інвестора. Доки цього не зроблено, говорити про великі запаси газу не варто.
Геннадій РЯБЦЕВ, заступник директора з наукової роботи центру «Психея»:
— Офіційних даних про запаси нафти і газу немає (це пішло з часів Радянського Союзу, коли така інформація була таємною). Є лише дані окремих неофіційних організацій про те, що дійсно існує Лиманський трикутник. Насправді, за даними тих же організацій, у Луганській та Донецькій областях закладено близько 100 трильйонів кубометрів газу. Але ці дані оціночні. Для їхнього підтвердження потрібна геологічна розвідка родовища, яка включає проведення серйозних бурових робіт, під час яких оцінюються розміри, глибина залягання газу, вартість його видобування. Таких досліджень не проводили. Існуючі ж гіпотези зроблені тільки на основі біологічної побудови, тому говорити, що це підтверджені запаси, які доступні для розробки, зараз не можна. Якщо буде економічне обѓрунтування, що там дійсно існують великі запаси, їх розроблятимуть. Зараз усі іноземні інвестори не звертають жодної уваги на такі родовища в Україні, отже, вони не мають бажання їх розробляти. Значить, вони вважають їх дуже ризикованими або навіть вважають, що таких обсягів просто немає.
