Третя зустріч українських олігархів у готелі Хаятт у минулу п’ятницю зірвалася. На ній планувалося обговорити і вразі досягнення згоди всіх учасників погодити меморандум про нові принципи і обов’язки ведення бізнесу в Україні. Про причини зриву зустрічі і позиції великого бізнесу щодо зміни правил гри «Дню» розповів народний депутат, колишній голова Донецької облдержадміністрації Сергій ТАРУТА:
— Чому ви ініціювали зустрічі олігархів?
— Мені вже нічого втрачати, я бачу своїм завданням усіх їх об’єднати. Наразі бізнес намагається виживати як може, тому не консолідується тією мірою, як належить. Як результат, багато розпорошених бізнес-структур: УСПП, Федерація роботодавців, усі вони самі по собі намагаються виробити якісь рекомендації для влади. Але це тільки відображення частини інтересів підприємств. Бізнесмени хочуть врятуватися поодинці... Якщо ж не думатимемо про країну разом, то всіх очікує банкротство: спочатку економічне, соціальне і в підсумку — політичне.
— Розкажіть про меморандум, який мали підписати в рамках цього «клубу»?
— З одного боку, — це принципи поведінки бізнесу, з другого — обов’язки, які мають переконати суспільство і зовнішній світ у реальність змін в Україні. Це ще й крок, який не дозволить, насамперед, керівництву країни надалі виправдовувати своє неефективне управління діяльністю олігархів. Вже ніякого масового впливу олігархів немає, є тільки їхні залишки і не більше.
— Про які обов’язки йдеться?
— У чому сьогодні звинувачують великий бізнес?
♦ Перше — у формуванні власних політичних проектів. Середній і малий бізнес мають відмовилися від них, бо ці проекти не дають ніякого позитивного ефекту. Разом треба допомагати громадянському суспільству структуруватися у демократичні партії і підтримувати у ролі рядового члена чи мецената. Цього у нас поки що, на жаль, немає.
♦ Друге — у виведенні грошей із країни і в роботі в «тіні». Але великий бізнес уже цього не робить, бо хто працює із західними банками, той має набагато жорсткіших контролерів від кредиторів, ніж українські перевіряючі. Тому друге завдання — 100% реінвестування прибутку в Україну до моменту економічної стабілізації.
На мою думку, треба сформувати Фонд економічного розвитку чи економічної стабілізації, куди залучити відомих експертів та підготувати програму економічних реформ, погодити її із громадянським суспільством і тоді наполягати на імплементації цього пакету реформ урядом.
На жаль, поки що економічна конструкція України продемонструвала свою повну неспроможність. Відтак, треба готувати нову модель на базі раціональних думок, а не теоретичних концепцій грантоїдів, які просто відпрацьовують закордонні гроші, а потім їхні програми викидають у смітник. Натомість Захід вважає, що активно допомагає Україні. Утім, ефективність цього не більше 5%.
— Хто має формувати цю нову «політичну платформу»?
— Частина молодих депутатів у діючому парламенті та представники громадянського суспільства. Можливо, хтось з підприємців захоче кинути бізнес і перейти в політику. Це теж вітатиметься. Мають з’явитися нові обличчя. У Харкові, наприклад, нова партія отримала більшість на виборах по мажоритарній в облраді і районних радах. Це означає, що населенню набридло старе. Процес змін має бути еволюційним, і кожен, хто відчуває потребу, має допомагати, але не з позиції пріоритетного права, а на рівні мажоритарного голосу.
— Яка роль в «оновленні» країни великого бізнесу?
— Середній і великий бізнес має взяти на себе відповідальність за майбутнє країни, як було в США. Наразі Україну вже залишили майже мільйон найкращих фахівців із різних сфер, шукаючи кращої долі. Хто залишається? Пенсіонери. А хто годуватиме країну? На жаль, влада над цим не замислюється. Тому й маємо фундаментальну проблему: в найближчі чотири роки Україні потрібно понад 100 мільярдів позичити. Хто дасть? Ніхто. Допоможе тільки створення нових робочих місць у середині країни.
— Як на вашу ініціативу реагують олігархи?
— Загалом нормально. Хотілося б, щоб активніше.
— Хто підтримує?
— В особистих бесідах — практично всі. Із Коломойським і Порошенком не бесідую.
— Чому? Ідейні розбіжності?
— Я їх запрошував на зустріч. У Порошенка і так все добре, «тепла ванна». Навіщо йому щось міняти? Він єдиний, у кого зростання вартості активів, тоді як у решти — падіння. Хоча я запрошував його минулого разу до «Хаятту». І ще раз, звісно, запрошу, коли збиратимемося.
Для чого потрібно, щоб олігархи погодилися? Щоб показати суспільству, Заходу та іншим представникам бізнесу, що вони також готові грати за рівними правилами без монополій (економічної, політичної і телевізійної). Зараз перед кожним представником великого бізнесу непростий вибір: громадянська позиція або бізнес-інтереси. Приймаючи для себе рішення, олігархи мають розуміти: будь-який бізнес не має сенсу, якщо розвалиться або збанкрутує країна.
— Без патріотизму грошей не буде?
— Зараз усім олігархам треба думати про підвищення капіталізації України. Я їм кажу: «Дійте, виходячи з економічного прагматизму, який показує, що спільно маємо зробити іншу модель економічного розвитку країни, лише тоді ви врятуєте свій бізнес, і він чогось коштуватиме. А ні, то — підете на дно». Зараз «Титанік» під назвою «Україна» йде на дно, а новий корабель ще не збудували.
— Чому не ведете перемовини з Ігорем Коломойським?
— Ініціатива має бути і з його боку. Але річ у тім, що він ще довго намагався використовувати свої превенції, в той час як інші відмовилися. Наприклад, боротьба за «Укрнафту» показує, що поки він не дуже хоче змін. Із його боку сигналів не було, і я з ним активно не спілкувався. Тому не запросив. Якщо буде бажання, то, звісно, тільки — за. Адже маємо думати не про минулі образи і претензії один до одного, а про майбутнє нашої країни. Якщо всі не об’єднаємося заради майбутнього, то України не буде.
— Може, вам варто зробити перший крок і запросити?
— Я йому, звісно, надішлю запрошення...
— Ви сказали, що Коломойський не хоче зміни правил гри...
— Я мав на увазі, що він поки що не готовий. Він той, хто намагався отримати і, можливо, отримував дивіденди не від свого бізнес-впливу, а від адміністративного.
— Але ж на засіданні спецкомісії з приватизації саме Коломойський першим з олігархів запропонував переглянути приватизацію 2000-х, а якщо будуть знайдені порушення — доплатити. Хіба це не пропозиція зміни правил?
— Ні. Абсолютно не конструктивна пропозиція. Посил був лише в одну сторону — Ріната Ахметова. Якщо хочуть зміни правил, то не має бути боротьби з кимось персонально. Треба думати про нові принципи роботи... Якщо тоді були порушення, то цим має займатися прокуратура. Бізнес не повинен втручатися, бо у кожного є свої скелети в шафі. Тоді всім їх треба діставати. Дуже багато претензій можна пред’явити і Коломойському. Без скандалів мало що приватизувалося в цій країні. Тому я зараз точно не торкався б цієї теми. Для інвесторів найстрашніше, якщо вони побачать сигнал про реприватизацію чи націоналізацію. Вони не будуть розбиратися в глибині всіх процесів, просто махнуть рукою і забудуть про нас, тоді все перетвориться на велике кладовище.
— Але ж йшлося не про реприватизацію, а про англійський досвід — доплатити, якщо об’єкт продали за заниженою ціною. І тільки в крайньому разі повертати державі.
— А як рахувати вартість проданого об’єкту? Сьогодні ці активи нічого не варті. Якщо брати капіталізацію 2008 року, тоді — так, потрібно доплачувати бюджету. Якщо база — сьогоднішні дані, то ще держава має доплатити власникам.
— Яким чином ви пропонуєте перегорнути цю сторінку історії нашого бізнесу?
— Треба створити правильні базові правила гри, щоб з’явилися ефективні власники, які думатимуть про майбутнє, збереження робочих місць і економічне зростання України. Сьогодні держава має створити їм мотиваційні умови. Адже наразі Україна нагадує ВАЗ 1972-го чи 1975-го року випуску: «їсть» багато бензину, негарна, небезпечна і потребує багато витрат на ремонт. 70% виробничих фондів зношені!
...За бажання можна провести абсолютно прозорі і зрозумілі конкурси. Юля Тимошенко продала «Криворіжсталь» прозоро і публічно. Чіткі правила, зрозумілі інвестиційні умови і вперед на приватизацію. Коли я купував підприємства у Польщі та Угорщині, то вартість об’єктів у загальній ціні становила 28%, решта — інвестиційні і соціальні зобов’язання.
— Ахметов підтримує ці зустрічі?
— Підтримує.
— Чому ж тоді його не було на останній? Він прийде на наступну?
— Сподіваюся — прийде.
— Чому зірвалася зустріч минулої п’ятниці?
— З технічних питань: не всі учасники фізично змогли прибути в Україну.
Що заважає супербагатим об’єднатися хоча б заради власного порятунку?
Таємний «зліт»-3 олігархів зірвався. Ініційована бізнесменом, народним депутатом Сергієм Тарутою зустріч супер-багатих українських бізнесменів для обговорення інструментів впливу на владу не відбулась через те, що хтось із «гостей» (ключових) не зміг бути присутній. Так пояснив в інтерв’ю «Дню» сам Тарута, але очевидно, що причина в дещо іншому. Джерела «Дня» з близького оточення до Тарути інтерпретували це як те, що попри розуміння загрозливості ситуації, в якій опинилась країна, олігархи — ключові гравці — не готові до спільного рішення...
Що заважає їм об’єднатися хоча б заради власного порятунку? Де той центр, який мав би схилити всіх наших супер-багатих до нових правил гри?
По ідеї ним мав би бути чинний Президент України Петро Порошенко. Чому він таким не став? Справа не в Липецькій фабриці ... Важливо, що він, йдучи на пост Президента, пообіцяв не займатися бізнесом.
Але наразі все виглядає так, що той, хто порадив Порошенку піти на цей «фокус», розумів, що є «особлива точка зборки» у тому, що називається кланово-олігархічна система Кучми, і — що її «елементи», навіть в умовах небезпечних для їх життя (!) не будуть здатні на об’єднання проти ворожого їм елемента... Саме тому замість очікуваного послаблення «Порошенка-бізнесмена» відбулось навпаки посилення... А реальні реформи замінила імітація розпіареної в ЗМІ «деолігархізації» (це -окрема тема для дискусії, яка «деоліграхізація» Україні потрібна?).
І от минуло менше року Порошенка-Президента і пішли новини з бізнес фронту...Косюк «пішов з АП за власним бажанням», і зник... Коломойського «прогнали з Дніпропетровська», і він поборсавшись» пішов на мирову . Фірташ «замуруваний у Відні», втрачає бізнес і робить поки що безуспішні спроби повернутись... Григоришину «прижали трансформатори»... Явно не «до Єльцина» їздив Пінчук з сім’єю в Єкатеринбург...
Чи зможе Тарута як переговірник, зрештою, схилити до єдиної позиції супербагатих? Шанси є. Хоча й малі. Бо як сказав в особистій розмові з автором один екс-донецький «Тарута не та людина, яка зможе об’єднати різновекторних важковаговиків».
Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, «День»
