На цьому тижні стало відомо, що «Укрзалізниця» відмовляється від послуг «Експрес-банку» і збирається протягом місяця провести відкритий тендер iз вибору фінансової установи для її обслуговування. Повідомляючи про це журналістам, гендиректор «Укрзалізниці» Василь Гладких зазначив: «Експрес-Банк — не банк залізниці, а приватний банк, який став таким за певних обставин».
Відхилимо завісу «таємниці». Публічною ця історія стала нещодавно, хоч «Укрзалізниця» ще 11 років тому обзавелася контрольним пакетом «Експрес- Банку», який, за влучним визначенням Гладких, був чимось на зразок «виробничої філії». Свої нечисленні банкомати виставляв на вокзалах, депо та адмінбудівлях, а одне з його відділень у Києві й понині знаходиться у приміщенні головного залізничного офісу. Одним словом, у свідомості машиністів, провідників i стрілочників «Експрес-Банк» був своїм.
ЗМІНА ВАРТИ
Але у 2004 році на командні пости в галузі прийшли нові особи і, викриваючи попередників, одразу ж почали їх наслідувати: легко і непомітно змінили статус банку. Додаткова емісія призвела до того, що у власності «Укрзалізниці» залишилося трохи більше 17% статутного фонду. З практично державного «Експрес-банк» моментально став приватним. І, ясна річ, продовжував обслуговувати активи колишнього власника. Благо, працювати було з чим. За свідченням начальника головного юридичного управління «Укрзалізниці» Віктора Анісімова, банк на одних операціях iз головним клієнтом щорічно може заробляти мільйони доларів.
Так тривало трохи менше року — до тих пір, поки головою державної адміністрації залізничного транспорту не став Гладких. Він заглибився в суть питання і чимало здивувався тому, як воно досі вирішувалося... З’ясувалося, що до того часу банк за жодними критеріями «Укрзалізниці» не підходив. По-перше, ніхто не знав його істинних власників (не плутати з засновниками), і, отже, ступінь ризику для розміщених у ньому капіталів взагалі не підлягала оцінці. А залізниця — не свічковий заводик. Сюди, крім власних коштів, регулярно «заходять» найбільші кредити. І хто за цих умов може поручитися за їхнє збереження?
Ніхто, звичайно, не збирається кидати тінь на репутацію «Експрес-Банку». І все-таки держава, а тим більше міноритарний акціонер «Укрзалізниця», як відомо, не може повністю проконтролювати приватну фінансову установу... До того ж, Гладких непокоїла й можливість банку оперативно виконувати досить важливий для 460 тисяч залізничників зарплатний проект. За даними на квітень, для цього було всього 240 банкоматів. Навіть у такому великому місті та залізничному вузлі, як Львів, їх було лише три, а в районних центрах не було взагалі. Крім того, за кредитами залізничникам доводиться ходити до «чужого» банку, а відсотки «для своїх» в «Експресі» ще на початку року помітно перевищували ті, які брали інші банкіри.
Усе це привело Гладких до висновку про необхідність зміни уповноваженого банку. І «Укрзалізниця» почала переговори з низкою інших кандидатів. Пропозиції, які від них надійшли, показували, що співпраця з «Експрес- Банком» була не вигідна в минулому, і тим більше її не можна продовжувати далі. Тим часом «Укрзалізниця» підписала протокол про наміри з «Приватбанком». «Був договір про наміри, про співпрацю, а не про перехід», — сказав Гладких і додав: — Сторони розглядали можливість закупівлі «Приватбанком» банкоматів для потреб «Укрзалізниці».
КРАЩИЙ ЗАХИСТ
Звичайно, названому банку такий поворот справ не сподобався. Його голова Юрій Джус заявив, що підготовлюване переведення розрахунків «УЗ» до «Приватбанку» означає для його установи фактичне банкрутство. І навів дані, які не залишили сумнівів в обгрунтованості цього прогнозу. За станом на 1 квітня 2006 року депозитний портфель юридичних осіб у банку становив 240 мільйонів 617 тисяч гривень, із них «залізничних» — 168 мільйонів 940 тисяч. Щодо фізичних осіб, то ситуація була взагалі жахливою. Ледве не всі держателі депозитів (на 218 мільйонів 179 тисяч гривень) — люди Дороги. І що буде, якщо всі ці кошти з банківського обігу вилучити? Прогноз Джуса справді легко може здійснитися. Але хто в цьому винен, крім самих банкірів, які не замислювалися своєчасно про розширення клієнтської бази? І тому банк натиснув на всі педалі та важелі. Пішли листи до Мінтрансзв’язку, Кабміну, СБУ, Генеральної прокуратури, позов — до Господарського суду Києва. Виявляється, «Залізниця», на думку банку, зобов’язана (!?) закуповувати товари, роботи та фінансові послуги на основі тендерних процедур. Суд, відповідно до букви закону, прийняв справу до розгляду і, для забезпечення позову, заборонив будь- які дії в рамках намірів про коаліцію. Щоправда, Тендерна палата і Нацбанк роз’яснили, що згідно з Господарським кодексом «Залізниця» має право обслуговуватися в будь-якому з банків України за власним вибором (згідно з Законом «Про фінансові послуги…») і зовсім не зобов’язана застосовувати в цьому випадку процедуру державних закупівель. Таким чином вирішення питання перенеслося у непроглядну судову перспективу...
Тим часом банк не тільки продовжував докоряти «Укрзалізниці» за невірність, але й залякував загальною панікою серед клієнтів і навіть підривом довіри до всіх банків у країні. За таким же планом працювали компетентні органи. Приходили з перевірками, викликали для пояснень, слали запити та розпорядження, тісно пов’язуючи фінансове положення «Експрес- Банку» з можливістю дестабілізації банківської системи взагалі та істотними втратами для інтересів України.
ВУСТАМИ ДОСВІДЧЕНИХ
Однак українські банкіри зовсім не схильні надавати описаній колізії особливого значення. Наприклад, президент банку «НРБ Україна» В’ячеслав Юткін вважає, що подібна ситуація характерна для 30—40 українських банків, які є по суті кишеньковими. «У таких банків майбутнього немає», — робить висновок він. А безпосередньо щодо «Експрес-Банку», то пан Юткін відзначив: «На жаль, досі не зрозуміла картина перерозподілу його акцій і вихід основного акціонера — залізниці — з їх числа. Я думаю, що це заслуговує на додаткове висвітлення».
Тієї ж думки й голова Ощадбанку Олександр Морозов. «У нас усе ще існує непрозора система володіння банками. Дуже часто ми не маємо ані найменшого уявлення про їхніх власників. Як і у випадку з «Експрес-Банком». Яка місія у його власників, яка програма? Вона кулуарна і невідома навіть економічним експертам. Це серйозна проблема. І я розумію сумніви керівництва «Укрзалізниці». Вважаю, що тут повинна бути певна дискусія».
Йому вторить і заступник голови правління Брокбізнесбанку Володимир Клименко: «В Експрес-Банку» — протиріччя. Банк — приватний, а обслуговує найбільше державне підприємство. От якби «Укрзалізниця» працювала з Ощадбанком або Укрексімбанком — таких проблем не було б».
ЛЮДИ І МАСКИ
У цій справі якось невиразно виглядає міністр транспорту та зв’язку Віктор Бондар. Він не лише не став на захист свого авангардного підрозділу, але й з важко зрозумілою наполегливістю прямо або непрямо відстоює інтереси приватної структури. Можливо, підвели підлеглі, які готували міністру документ, що є розширеним переказом листа голови «Експрес-Банку» на ім’я міністра. Причому чиновники ще й посилили його аргументами, що затягують юридичний зашморг на горлі «Укрзалізниці». Їй пропонується усунути наслідки «протиправних» дій, а в подальшому суворо керуватися вимогами закону про порядок закупівель послуг на конкурентних засадах. Довірившись цій доповідній, міністр будує на ній усі свої подальші вказівки та відповіді до прокуратури та Служби безпеки. Державні інтереси при цьому до розрахунку не беруться. Щоправда, днями міністр отримав від Гладких чергове роз’яснення, і, можливо, тепер він змінить свою думку. У будь-якому випадку ситуація з «Експрес- Банком» заслуговує на пряме втручання Президента України Віктора Ющенка — зрештою, люди на Майдані стояли саме тому, щоб в оновленій Україні таких ситуацій більше не було».
В одному з інтерв’ю Гладких сказав: «Я ж розумію, що порушив один із основних законів влади — не руйнуй чужі годівниці!». І тому не виключено, що коли свіжоспечена парламентська коаліція почне заповнювати урядову «шахматку», дивись, про нинішнього залізничного гендиректора скажуть: не вписався в розстановку сил. Шкода, звичайно, що галузь позбавиться принципового керівника. Зате тоді громадськість без серйозних зусиль здогадається не лише про те, хто є господарем нещасливого банку, але й про те, хто це так елегантно вивів його з державної власності.
