Слід визнати, що поява цього листа була своєрідним «подарунком» першому
з’їзду Української ліги споживачів, і оскільки захист споживачів необхідно
вести і в інформаційному полі, то я дозволю собі вказати на ряд інформаційних
спотворень, які містилися в названій статті.
Сертифікація є не дублюванням, а реалізацією контролю за нормами, встановленими
колись Міністерством охорони здоров’я. З метою поліпшення механізму цього
контролю Держстандарт України розробляє проект Закону України «Про відповідальність
виробника й постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції».
Автор вводить споживача в оману, заявляючи, що органи саннагляду повинні
давати висновок щодо поставок кожної партії товару. Якщо цей товар є таким
самим, як і той, що надходив раніше, й щодо нього висновок уже є, то в
організації нових медичних досліджень немає необхідності. Держстандарт
проводить свої випробування після Міністерства охорони здоров’я, а не паралельно
з ним.
Не треба лякати споживача й виробника термінами оформлення всіх процедур,
бо дослідження проводиться Міністерством охорони здоров’я до ввезення продукції.
У переліку наведених автором дій, необхідних для отримання імпортного вантажу,
вказуються митні процедури і саннагляду (у разі потреби), а також процедури
видачі сертифіката. Сукупність всіх цих процедур автор відносить до дій
одного Держстандарту, що неправильно. Крім того, автор повинен був би пояснити
споживачеві, що транспортування й переробка сировини можуть змінити її
властивості, що викликає необхідність контролю за кінцевим продуктом і
це не є повторною процедурою.
Україну давно вже називають споживачем вторсировини. І це природно,
оскільки купівельна спроможність громадянина України в середньому становить
15% від купівельної спроможності громадянина Європи. Тому в Україні сертифікація
носить швидше захисний, ніж рекламний характер. Наше суспільство особливо
потребує захисту, тим більше, що такі ж методи існують практично у всіх
світових спільнотах, особливо в тих, де здоров’я як людини, так і нації
загалом є одним із найвищих пріоритетів. Навіщо ж реалізацію захисних функцій
на виконання законів України називати «дозволом чиновника», «оформленням
папірця»?
Навіщо вводити споживача в оману, заявляючи, що «за роки незалежної
України Держстандарт не розробив жодного стандарту з технічних виробів
і не визнає жодного іноземного стандарту»? За роки незалежності України
Держстандарт створив понад 1200 стандартів з технічних виробів, що порівняно
з кількістю створених стандартів у Росії та інших країнах СНД, разом узятих.
Багато міжнародних стандартів в Україні вже впроваджено.
Писати емоційно про сертифікацію досить важко, бо тут зав’язано в клубок
політичні, правові, економічні й технічні проблеми. Однак автор буквально
зривається на емоції, коли пише про «сержанта, що йде не в ногу із сімома
відомствами». Але чому б тоді автору не повідомити про результати роботи
міжвідомчої комісії, яка перевіряла «сержанта» й не знайшла у нього порушень?
КОМЕНТАР ВІДДІЛУ ЕКОНОМІКИ
Публікуючи лист Семена Полнарьова, редакція не може не відобразити також
і точку зору заступника генерального директора АТ «Мотор Січ» В’ячеслава
Михайлуци, котрий спеціально приїжджав до Києва, щоб поскаржитися журналістам
на засилля Держстандарту, який, за його словами, буквально душить будь-яке
промислове підприємство, що ввозить комплектуючі вироби або матеріали з-за
кордону. Справа дійшла до того, що на зварювальні електроди, що ввозяться
в Україну, потрібно довідка фітоконтролю. Указ Президента «Про деякі заходи
щодо дерегуляції підприємницької діяльності» в основному вирішує цю проблему.
Після набрання ним чинності товари, якість яких підтверджується сертифікатами,
виданими в інших країнах відповідно до міжнародних стандартів, не підлягатимуть
сертифікації в Україні. Правда, виняток зроблено для продуктів харчування.
Так що основа для конфлікту та його улагодження між відповідними фірмами
й Держстандартом зберігається.
