Наприкінці минулого тижня сталася знакова, хоча й очікувана, подія: російський «Газпром» став стовідсотковим власником «Білтрансгазу». Щоправда, внаслідок цього наступного року російський газ коштуватиме для білорусів 165 дол. за тисячу кубометрів, тоді як європейці заплатять по 400 дол. Додамо, газова знижка для Білорусі — це не лише наслідок продажу труби, а й ще «відкот» за інтеграцію в Митний союз. Адже, викладаючи суть операції, прем’єр Росії Володимир Путін говорив про інтеграційний коефіцієнт. І тут же припустився серйозного, уже по-справжньому президентського, «ляпу»: «При цьому ми домовляємося про те, що російська компанія «Газпром» стає власником усіх ста відсотків «Білтрансгазу», тобто газотранспортної системи... України, прошу вибачення, Білорусі».
Схоже, українська газотранспортна система — предмет хворобливого бажання голови уряду сусідньої держави.
Того ж дня, коли Путін зробив свою обмовку за Фрейдом, віце-прем’єр-міністр — міністр соціальної політики України Сергій Тігіпко в інтерв’ю одному з журналів заявив: «Я вважаю, що потрібно пропонувати консорціум, істотну частку в «Нафтогазі». Ідеальний варіант: 25% — Європі, 25% — Росії та 50% залишити собі. Якщо Росія не погодиться, потрібно торгуватися. Навіть якщо відсоток буде нижчий, треба залишати за собою якусь «золоту акцію», щоб мати можливість впливати на ухвалення рішень». Але, цікаво, чого це такий інформований чиновник, як кажуть, ломиться у відкриті двері? Адже ще 26 вересня прем’єр-міністр Микола Азаров радував країну тим, що Росія нібито погодилася на створення тристороннього консорціуму з управління українською газотранспортною системою за участю Європейського Союзу.
Країна, скоріше за все, не дуже-то раділа. Тим паче, що українське законодавство забороняє будь-які операції з відчуження ГТС. Тому наш уряд, прагнучи взяти за взірець білоруський досвід, розробляє й абсолютно випадково саме в день урочистого відкриття «Північного потоку» реєструє в парламенті законопроект про зміни до закону щодо трубопровідного транспорту. Це ще не капітуляція, але істотний сигнал про підготовку до здачі зброї, пардон, труби. Законопроект пропонує віддати на відкуп Кабміну питання реорганізації «Укртрансгазу», а отже, і його продажу, чого й добивалися і «Газпром», і Путін. А в Тігіпка тут же готова «страшилка» для патріотів: «Якщо вдасться понизити вартість газу, це буде величезна перемога, дуже важлива для населення. Адже чому ми настільки незгідливі з МВФ? Тому що, якщо ми виконаємо їхні вимоги, це вдарить по середньому класу. Для десяти мільйонів людей, які не мають пільг, комунальні платежі виростуть на 32 — 33%».
І це після того як прем’єр Азаров обіцяв, що газова домовленість буде досягнута найближчими днями, а непізнані «джерела» навіть називали нову ціну. Але, схоже, попри всі бравурні мелодії, що чулися, в основному, з української сторони, сьогодні вже очевидний зрив переговорів. Це стало зрозумілим після того, як Україна реанімувала раніше заморожені вимоги про справедливий поділ власності колишнього СРСР, а наш брат-журналіст знову заговорив про газову війну.
Як реагують на такі розмови в «Газпромі»? Його голова Олексій Міллер не вбачає для них підстав. «Її (війни. — Авт.) не може бути, тому що чинний контракт на 2011 — 2012 роки... виконується, й Україна цей контракт виконуватиме», — впевнений голова «Газпрому». Чи готове продемонструвати таку ж упевненість в успіху переговорів наше керівництво? Президент України Віктор Янукович днями відсунув планку завершення переговорів на граничну відстань. «Ми ведемо переговори. Сподіваюся, що цього року ми домовимося», — зазначив він і вкотре нагадав, що підписані 2009 року газові угоди стали для України «кабальними». «Ціна має бути справедливою», — сказав Президент, хоча й не пояснив, що буде з бюджетом, який необхідно прийняти ще до Нового року, й що буде з кредитом МВФ, який потрапив у залежність від вельми проблематичної домовленості про ціну на газ.
Тим часом у самій Росії далеко не всі вітають домагання Путіна на поглинання української ГТС. На сайті Forbes.ru можна ознайомитися з думкою з цього приводу директора Інституту енергетичної політики, колишнього заступника міністра енергетики Росії Володимира Мілова. Він вважає, що на російсько-українські газові відносини насувається шторм, якого, можливо, ще не було. Патова ситуація посилюється тим, пише Мілов, що Росія виставила чітку умову надання знижок: це злиття «Газпрому» та «Нафтогазу». Експерт називає це «401-м порівняно чесним способом здобуття контролю над українською газотранспортною системою» та згадує, що ще десять років тому, працюючи в держслужбі, дивувався з маніакального прагнення Путіна і Ко отримати контроль над українською ГТС. «Зараз наше керівництво, — зауважує директор інституту, — мабуть, вирішило піти в цьому питанні ва-банк: шантаж українців щодо ціни на газ може призвести до нового повномасштабного газового протистояння з перекриттям європейського транзиту й іншими «принадами», які ми вже спостерігали раніше». На думку Мілова, ситуація ускладнюється принциповістю предмету суперечки: для перспектив української економіки, яка повільно відновлюється, питання ціни на газ відіграє ключову роль, для Путіна та «Газпрому» питання контролю над українською ГТС, мабуть, — теж.
Автор роз’яснює своєму президентові, чому Росії в реальності не потрібний контроль над українськими газопроводами. «Приблизно третина об’ємів, що транспортуються «Укртрансгазом», призначаються для українських споживачів — ці послуги надаються за регульованими тарифами, що встановлюються українськими регулюючими органами. Українські власті традиційно, за різних урядів, — нагадує експерт, — були схильні субсидувати внутрішні ціни на газ, а значить, при появі «чужака», який контролює газопровідну систему, напевне будуть зацікавлені «притискувати» в першу чергу його дохід. Автор попереджає, що працювати з лукавими українськими чиновниками буде на порядок складніше, ніж з цивілізованими європейськими регулювальниками, які сьогодні ополчилися проти «Газпрому».
«Усі ці роки, — пише Мілов, — тарифи на транзит газу через Україну були набагато нижчі за європейські розцінки. Грубо кажучи, якщо відкинути лушпиння та фольклор, про такого транзитного партнера, як Україна, можна лише мріяти. Ризики перекриття транзиту? Але всі зафіксовані випадки фактичного перекриття вентиля ініціювали ми самі, своїми власними діями. Несанкціонований відбір газу? Надумана проблема, що роками накручувалася Росією з політичною метою. Та й вартість спірних об’ємів «несанкціонованого відбору» й у страшному сні не порівняється з можливими збитками від взяття на себе повної відповідальності за українську ГТС». «У разі злиття з «Нафтогазом», — продовжує експерт, — ситуація ускладнюється тим, що заради контролю над українськими газопроводами Росія фактично збирається взяти на свій баланс деяку юридичну особу, бізнес якої збитковий, високо зарегульований, не може існувати без прямих держсубсидій, величина боргу сумірна з річним доходом і зростає». Мілов уважає, що «саме життя вимагає від «Газпрому» бути гнучкішим щодо цінової політики». Тому що «конфлікт довкола цієї теми ризикує обернутися наслідками, негативний ефект від яких набагато перевищить поточний баланс вигід-втрат внаслідок таких умов продажу газу в Україну та транзиту його до Європи». «Йти на поступки, — зауважує Мілов, — украй складно обом сторонам». «Значить, на нас чекає новий конфлікт?» — чи то запитує, чи то стверджує він, завершуючи статтю.
