На більшій частині території України як і раніше зберігається нестійка погода з грозовими дощами, у південній частині, центральних і прикарпатських областях місцями сильні зливи, град, шквали 15—20 м/з, повідомляє Держметеослужба. Як зазначає аналітичний центр УкрАгроКонсалт, Україна практично уперше за останні три роки стикнулася з несприятливою погодою при збиранні врожаю. Якщо в 2001 і 2002 роках (не говорячи вже про минуле) у період збирання погода була практично завжди сухою і теплою, то в 2004 р. дощі не дозволяють маневрувати технікою, перекидаючи її з півдня на північ. Минулими роками це компенсувало гострий дефіцит збиральної техніки. Розтягнуті терміни збирання можуть призвести до значних втрат зерна. Найвірогідніше, констатує центр, прогнози, що складено на 1 серпня, показують більше те зерно, що виросло на полях, а не те, яке буде зібрано.
Тим часом, за даними страхових компаній, українські селяни не поспішають застрахувати свій урожай. Чим це викликано? — з таким запитанням звернулися кореспонденти «Дня» до аграріїв різних рівнів, а також до представників страхових організацій.
Юрій ГОЛОВАНЮК, фермер:
— Якщо говорити про колгоспні підприємства, або, як їх зараз називають, товариства, то у Харківській області вони сьогодні не в найкращому стані. Більшість їхніх керівників ламають собі голову над тим, як знайти техніку для збирання врожаю, як зорати землю, де знайти добрива і як оплатити роботу працівників, а вже потім розпочнуть думати про страхування врожаю. А гроші на страхування потрібні чималі. У сільському господарстві існує система взаємозаліків, коли за хліб, овочі, фрукти селянам дають техніку, що надалі потрібна для збирання того ж хліба. Тут процвітає бартер, а готівки майже немає — усе вкладено у виробництво. Крім того, сільські жителі геть відмовляються вірити державі, яка не раз обманювала їх, а потім на них же і відігравалася, наповнюючи за рахунок селян бюджети і засіки міст. Але головне, можна сказати, що страхувати свої ризики сільгоспвиробникам заважає консерватизм мислення — якщо раніше жили без страхування, то і далі проживемо без нього. А на випадок руйнівних витівок природи, то тут, як мовиться, що Бог дав, те Бог і взяв. Є навіть таке поняття «ризиковане землеробство», коли всі покладаються на випадок. Але найістотніше: хоч би і хотіли страхуватися, то грошей на це у сільгоспвиробників немає. Можливо, коли-небудь і страхуватимуться, але поки не підніметься на ноги сільське господарство, а люди не почнуть більше довіряти владі — цього не буде.
Володимир ТРУБКА, начальник відділу страхування сільськогосподарських ризиків страхової компанії АСКО-Північний Донбас:
— Зараз страхування сільськогосподарських ризиків не на першому місці — тривають жнива, і селяни стурбовані їхнім проведенням. Але загалом, безумовно, є ряд чинників, які заважають сільгоспвиробникам страхувати свої ризики. По- перше, це фінансове становище селян. Якщо людині нема чого їсти, і в неї одні штани, то їй не до страхування. Коли у неї з’являються вільні гроші, а це буває не так уже й часто, то вона майже напевно вибере придбання солярки або запчастин, а не страхового поліса.
По-друге, є проблема довір’я селян до страхових компаній. Ті, хто мав iз ними справу раніше, іноді згадують про це з розчаруванням, тому що страхування не принесло очікуваного ефекту. Сьогодні — це одна з найбільших перешкод для страхових компаній. Навіть ті компанії, що чесно працюють iз своїми страхувальниками, мають заслужити довір’я сільгоспвиробника, а це ой як не просто. Фермер, раз обпікшись молоком, дме й на воду.
По-третє, страхувальники, навіть не порушуючи закону, можуть маніпулювати виплатами не на користь страхувальника. Так, вам пропонується застрахувати якийсь один ризик (вимерзання, засуха, вимокання і т.iн.) і якщо посіви, які застраховано від вимерзання, гинуть від утворення крижаної кірки або від інших несприятливих умов, то компанія може відмовити у виплаті, і якщо притримуватися букви закону (умовам договору), то вона права, але фермеру від цього не легше. Саме така ситуація склалася зимою 2003 — 2004 років. Велику частину посівів було застраховано від вимерзання, а загинули вони від крижаної кірки, і фермери не отримали страхових виплат.
Нарешті, селян відлякує франшиза — та частина збитку, яку він має покрити сам. Вона складає від 30 до 50%. Тобто на руки страхувальник отримує лише 50— 70% суми, на яку він розраховував при страхуванні.
Крім того, страхування сільськогосподарських ризиків неможливе без перестрахування. А це здорожує страхові внески. Тим більше, що для забезпечення страхових виплат iз таких ризиків необхідний вихід на західний перестрахувальний ринок.
Аркадій ЛОБАС, керівник повного сільськогосподарського товариства «Відродження» Попільнянського району Житомирської області:
— На даний момент ми свої посіви не страхуємо, хоча страхувати потрібно. Але ставки попередніх платежів за страхування, наприклад, урожаю зернових від повної загибелі, надто високі. Це 8% від прогнозованої вартості майбутнього врожаю. Якщо ми застрахуємо 150 гектарів площ, на які очікуваний валовий збір зерна складатиме близько 800 тонн, то при реальній ціні за пшеницю 3-го класу 700 гривень за тонну, внесок може бути близько 44 тисяч гривень. Для нас це великі гроші. А якщо не буде повної загибелі, то нам збитки не відшкодують. Страхові платежі за окремі види шкоди — від пожеж, вимерзання, вимокання посівів значно нижчі. Й такі види страховок більш привабливі. Хоча сьогодні, навіть за сильних дощів, у нас вимокання немає. Воно більше загрожує весною. Після постанови уряду про обов’язкове страхування «Оранта» впроваджує певні зміни у підходах, але поки що у нас до страхування не дійшли руки.
Григорій АФАНАСЬЄВ, голова правління Одеського обласного об’єднання асоціації фермерів і землевласників України:
— Процес страхування сільськогосподарських посівів, насамперед, пов’язаний з кредитуванням. Страхові компанії кредитують сільгоспвиробників тільки на цілі, прямо пов’язані з видачею кредитів. Банк насамперед страхує свої ризики, при цьому диктує виробнику, з якою саме страховою компанією потрібно укласти договір. Але головне гальмо на шляху страхування сільгоспвиробників — це, на мій погляд, висока процентна ставка і франшиза (40%). Тобто 40% від вартості врожаю у разі його загибелі, страхова компанія не компенсує за жодних умов. Свого роду «плановий спад» Ну це ж не серйозно! Скільки загинуло урожаю, стільки й потрібно компенсувати. Не можна правила ведення бізнесу в інших сферах перенести на сільськогосподарський бізнес. Він надто специфічний. Ведеться під відкритим небом, повністю залежить від природних чинників, має річний цикл оборотності капіталу. А страхові компанії приватні. І навіть якщо є законодавча база, планово-збитковими заходами вони не займатимуться. Не вигідно. Тому я вважаю, що якщо держава дійсно піклується про сільгоспвиробника, вона має створити одну велику страхову компанію, в якій у рівній мірі була б присутня частка державного і приватного капіталу. Дотації, які сьогодні розпорошуються на різні програми, можна акумулювати в одному місці, й пустити на статутний фонд цієї страхової компанії. Щоб рівні умови і правила діяли для всіх.
Страховка сільгоспвиробнику сьогодні потрібна як повітря. Але потрібно враховувати його специфіку. Адже виробництво на селі навіть як комерційну діяльність визначити важко. Просто хтось цим має займатися, щоб годувати країну. І державі потрібно створювати всі умови для тих, хто цим займається. На мій погляд, для цієї категорії виробників немає існувати інституту банкрутства. Адже умови його роботи особливі й більше ніж інші потрапляють у форс-мажорні обставини.
Володимир ЛОГВІН, перший заступник міністра АПК Криму:
На жаль, постанова уряду говорить про обов’язкове страхування, але не про обов’язкове виконання цієї постанови. В одній із статей сказано, що сільськогосподарське страхування не є обов’язковим, воно може бути проведено, а може і не проводитись. Тобто, якщо подивитися з погляду науки управління, то постанови Кабміну мають бути більш жорсткими. Якщо це обов’язкове страхування — то жодних варіантів бути не може.
Крім того, ми про страхування тільки говоримо, але не привчаємо менеджерів підприємств користуватися різними видами страхування. Чому ні до чого хорошого не призвела командна система управління у галузі? — Сільгоспвиробники не навчилися користуватися економічними методами забезпечення своєї безпеки. До речі, у Законі України про зміну до бюджету на 2004 рік, і у Законі України про основні напрями розвитку АПК до 2015 року сказано, що одним iз способів такого привчання має бути сплата державою за сільгоспвиробників страхових платежів.
А ще проблема в тому, що страхові компанії взагалі не хочуть працювати на цьому ринку, тому що вони його не знають і бояться. До речі, за прогнозними показниками в Криму врожай зернових цього року становитиме 1,5 мільйона тонн. До державного резерву планується закупити 56 тисяч тонн продовольчого зерна і понад 30 тисяч тонн — до регіонального резерву. Для страхових компаній ці цифри обіцяють непогані доходи.
Віталій КУРАШ, начальник головного управління сільського господарства і продовольства Хмельницької облдержадміністрації:
— Страхування сільськогосподарського виробництва, на жаль, ще не набуло поширення. Зокрема, це можна сказати і стосовно обов’язкового страхування, передбаченого урядовою постановою. В чому причина? Вважаю, вона в тому, що в державному бюджеті немає коштів для відшкодування страхових платежів.
Що стосується добровільного страхування, то у регіоні цим зайнято 17 компаній. І виробник має вибір — до кого йти, з ким, як мовиться, мати справу. Однак у відносини зі страхувальниками він вступати не поспішає. Тут розглядаються різні підходи. Той, хто займається агровиробництвом «по-старому», не може подолати звичок, що устоялися, застарілих підходів: якось воно буде, може, пронесе... Разом iз тим власники, які вкладають у землю власні гроші, розуміють необхідність застрахуватися від природних катаклізмів.
Можу сказати, що сільгоспвиробників ще недостатньо проінформовано про необхідність страхування своїх ризиків, немає повної довіри до страхових компаній. Вважаю: важливим кроком до розвитку страхування стало б створення єдиного координаційного центру з контролю за виконанням Закону України «Про стимулювання розвитку сільськогосподарського виробництва на період 2001—2004 років». Потрібна також узгодженість дій страхових компаній на певній території. У нашій області головне управління сільського господарства облдержадміністрації і управління сільського господарства й продовольства райдержадміністрацій найближчим часом всебічно проаналізують ситуацію, визначать відповідальних за страхування сільгоспвиробниками своїх ризиків.
