НБУ пропонує виплачувати зарплатню бюджетникам і субсидії знедоленим за допомогою особливих «соціальних» карт, які, проте, не зможуть приймати до оплати більшість банків і торговельних точок, обладнаних відповідними терміналами.
Це сильно нагадує дебют такого витвору вітчизняної конструкторської думки, як український мобільний телефон. Презентація цього дива техніки, яке не мало навіть екрана, звичайно ж, не мала успіху. Бо наша країна тут явно програвала всім, хто до неї брався за виготовлення аналогічного приладу. Подивіться тепер на банкомати і термінали ще одного українського дива — НСМЕП (Національної системи масових електронних платежів), і ви зрозумієте, про що йдеться. Коли весь світ їздить на зручному й сучасному легковому авто, ми наполегливо продовжуємо винаходити велосипед, який, до того ж, дивним чином виявляється дорожче за люксову іномарку. Їздити на ньому незручно, а головне — невигідно. Споживачеві. Але доведеться. Бо такий спосіб пересування, а в даному конкретному випадку — методика і технологія фінансових платежів для значної частини населення можуть стати примусово-обов’язковими.
Приводом для таких жорстких суджень стала чергова «гаряча лінія» Кабміну, в якій брав участь міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко. Для нього стала вельми несподіваною дуже емоційна відозва першокурсників одного з сумських ВНЗ з вимогою скасувати нові «електронні» студентські картки. Вся річ у тім, що, згідно з постановою НБУ, у вересні 2006 року в ряді ВНЗ України стартував експеримент із впровадження НСМЕП. Першими під гарячу руку чиновників НБУ потрапили Київський політехнічний університет, Національний транспортний університет, а також «свої» Черкаський, Львівський інститути та Сумська академія банківської справи. Парадокс, але замість того, щоб вчити фінансистів на прикладі сучасних технологій і досягнень світової практики, їм пропонують на практиці «осягати» морально застарілі технології та обладнання. А всю чарівність сучасних розрахункових систем вивчати лише за книжками. Першокурсники Сумської академії банківської справи вже відчули «чарівність» нових студентських карток — 1% за зняття готівки, майже повна відсутність мережі обслуговування, неймовірні черги біля небагатьох відомих у Сумах банкоматів і неможливість отримати гроші за межами України. Причому, для майбутніх банкірів, що вже вміють поводитися з сучасним «пластиком», таке нововведення було як грім серед ясного неба. Міністр пообіцяв розібратися...
Проте сумські студенти ще якось зможуть знайти вихід, щомісяця гаючи свій час на отримання готівки з нікому не потрібної НБУ-шної картки і переказ грошей на «нормальний» пластик, яким можна і за товари платити, і в кредит купувати, і в тій же сусідній Росії розраховуватися. Набагато гірше, якщо НБУ вдасться підім’яти під себе соціальні програми. Такі проекти під гордою назвою «Соціальна карта» вже близькі до завершення в ряді міст, у тому числі — в Києві і Дніпропетровську. Сама їхня ідея дуже своєчасна — об’єднати в одному документі платіжну карту для отримання пенсій, субсидій, проїзний квиток, пільгову книжку на сплату за комунальні послуги і подібне. Але на практиці власники соціальної карти можуть опинитися в ситуації, коли замість безлічі обіцяних благ вони не отримають нічого. У сусідній Росії такий проект було впроваджено в Москві, на базі міжнародних карток VISA, причому за безпосередньою участю керівництва та фахівців системи, банкірів із великим досвідом і світовим ім’ям. І то, навіть маючи величезну мережу обслуговування в декілька тисяч банкоматів, багато хто скаржився на складнощі при отриманні грошей або пільг. Погодьтеся, для інваліда пройти зайвий квартал до найближчого банкомату чи торговельної точки, де діють знижки — вже проблема. Що ж чекає на знедолених українців, коли на кожний обласний центр припадає не більше 20 (!) точок обслуговування карт НСМЕП? Чи для кожного інваліда доведеться наймати спеціальний транспорт, щоб добратися до жаданого банкомату? І саме тут можна знайти відповідь на питання, чому ця ідея так сподобалася урядовцям усіх рівнів. Обмеженість використання карт навіть на руку авторам проекту. Чим менше можливостей, тим менше турбот. Чим складніше скористатися пільгами, тим менше людей їх отримає. А там і заощадити зайву копійчину вдасться…
Небагато статистики. Сьогодні в системі НСМЕП випущено 1,4 млн. карт, у основному зарплатних для працівників «Укрзалізниці» і НБУ (для порівняння, усього в Україні випущено понад 30 мільйонів карт міжнародних платіжних систем). А тепер уявіть собі, що ці 1,4 мільйона карт приймає лише 450 банкоматів і 300 терміналів у торговельних точках. В усій Україні, та й то лише у великих містах і на вокзалах. І ще в офісах Національного банку, куди простим смертним вхід заборонений. Вісім тисяч «нормальних» банкоматів і понад 30 тисяч терміналів у магазинах і супермаркетах ці картки не визнають і не приймають. Така ось «свобода» електронних платежів.
Історія створення НСМЕП рясніє масою пікантних подробиць і зам’ятих скандалів. Не менш скандальною є й фігура головного лобіста НСМЕП, у недалекому минулому голови агропромбанку «Україна», а сьогодні виконавчого директора НБУ з питань платіжних систем і розрахунків Віктора Кравця. Промислова експлуатація НСМЕП була розпочата наприкінці листопада 2004 року, а закупівля, основного обладнання і чіпів датована ще 2001—2002 роками. Ось де, виявляється, собака заритий. Фахівці свідчать, що на складах НБУ лежить п’ять мільйонів (!) карткових чіпів, які не підтримують сучасні системи шифрування, які й планується використати для соціальних проектів і зарплатних карт бюджетників. Морально застаріле обладнання і технології, під які тепер необхідно пристосуватися комерційним банкам, які пішли далеко вперед. Цю проблему не раз піднімав Сергій Тігіпко, коли був головою НБУ, що вважав за кращий вихід із ситуації продаж НСМЕП у приватні руки і розвиток її в партнерстві з міжнародними системами. Але поставити процес на комерційні рейки так і не вдалося. А там, де немає нормального бізнесу, процес йде за іншими, лише чиновникам відомими законами. Єдиний об’єктивний аргумент батьків НСМЕП — наявність у цій карті мікрочіпу, який забезпечує велику безпеку транзакцій і можливість «навішування» на платіжну карту додаткових функцій, зовсім меркне в порівнянні з надто рідкою мережею прийому. Поки карти НСМЕП приймають лише 34 невеликих банки, найбільшими з яких є «Експрес-Банк» і одеський «Імексбанк». При цьому найбільші банки відповідно до рекомендацій міжнародних систем уже оснастили свої мережі банкоматами і терміналами, що приймають чіпові карти, і починають інтенсивно випускати карти із мікрочіпами останнього покоління. Сьогодні масований випуск таких карт в Україні не проблема, причому цей процес обійдеться набагато дешевше за адаптацію технологічної «солянки» НСМЕПу. І вся ця мережа, декілька тисяч банкоматів і півсотні тисяч терміналів, могла б без проблем справитися з обслуговуванням соціальних карт.
Але чому ж у такому випадку застарілу систему продовжують просувати? Що рухає цим процесом? Головний рушійний аргумент — лобізм урядовців. Деякі люди в НБУ і особисто пан Кравець готові стояти до останнього, щоб не втратити доступ до монополії. У хід ідуть усі можливі методи державного тиску та впливу. Аж до обіцянки звільнити «неугодних» ректорів ВНЗ і керівників підприємств. І, звичайно ж, все це під егідою боротьби за економічну безпеку країни та щасливе майбутнє її громадян.
До речі, про майбутнє. Спитайте в будь-якого залізничника, чи зручно йому отримувати зарплатню за допомогою пластикової картки. І почуєте багато цікавого у відповідь, бо на відміну від усієї іншої працюючої братії, працівники «Укрзалізниці» змушені отримувати свої кровні через картки НСМЕП (до речі, як ви човен назвете, так він і попливе). Тепер із такими проблемами можуть зіткнутися всі без винятку бюджетники. Яке ж було здивування членів парламентського Комітету з питань фінансів і банківської діяльності, коли дуже своєчасний і потрібний банкірам законопроект про внесення змін до деяких законів України (про масове впровадження безготівкових розрахунків платіжними і кредитними картами, управління ризиками при здійсненні кредитно-розрахункових операцій, інших питань використання спеціальних платіжних інструментів) повернувся до Верховної Ради після узгодження з Нацбанком. Велику частину поправок НБУ було присвячено «чарівності» НСМЕП та її формалізації як єдиної національної платіжної системи. А найцікавіше, що НБУ в цьому законі заклав просту й усім зрозумілу норму про виплату заробітної плати працівникам бюджетних, комунальних і державних підприємств і організацій виключно через державні банки, і виключно на карти НСМЕП. Очевидно, що натхненником і «спонсором» такого сплеску законотворчості НБУ став Ощадбанк, який уже давно й безуспішно підбирається до бюджетників і вголос марить про монополію на обслуговування держсектора. І якщо НБУ і Ощадбанку вдасться проштовхнути ці ідеї через парламентську більшість, всі працівники бюджетних установ і держпідприємств одночасно втратять законне право вільно розпоряджатися своєю зарплатнею. Всупереч антимонопольним нормам, праву вибору та іншим свободам, прийнятим у цивілізованому світі. Але яке значення мають свободи, коли в пана Кравця з’являється перспектива контролювати мало не третину обігу за пластиковими картами в країні. І брати особисту участь у процесі допущення до бюджетної годівниці гідних фінустанов. Звичайно ж, рано чи пізно банки через Антимонопольний комітет і суди доможуться права працювати на конкурентному ринку. Але поки мине декілька років плутанини, НСМЕП зробить свою справу. Бюджетники і студенти потерплять. А вчителям і медикам у районах і селах доведеться за зарплатнею їздити невідомо куди, де вдасться відшукати банкомат, що приймає ці картки.
І тут потрібно ще поговорити про конкуренцію на банківському ринку. Схоже, що НБУ вирішив просто «кинути» всіх інших учасників НСМЕП, які сьогодні, судячи з усього, відіграють роль масовки в такому важливому процесі винаходу вітчизняного велосипеда. Адже після переведення бюджетників на обслуговування в держбанки, а в системі НСМЕП держбанків поки що немає, кандидат на вступ буде один — Ощадбанк. І після отримання монополії йому навряд чи будуть потрібні соратники. Так що перспективи розвитку для дрібних банків-членів НСМЕП виглядають дуже примарними. Як, проте, і для їхніх клієнтів.
