Адміністрація Президента, як відомо, розробила проект "Невідкладних заходів з прискорення реформ і виведення економіки з кризи". Його не випадково розраховано на два роки - до наступних президентських виборів. Цей документ цілком можна розглядати як програму діяльності Президента, тож він вимагає відповідної уваги. Коли судити з презентації проекту, то за значущістю його можна прирівняти історичному проголошенню "курсу на реформи" в жовтні 1994-го.
Дожили до прискорення?
Передусім, за стилем він нагадує компартійні матеріали початку перебудови. Громадсько-політичний словник "невідкладних заходів" збагатився лише одним новим терміном "прискорення реформ". Недавно на слуху був інший вираз - "прискорення соціально-економічного розвитку", від якого згодом відмовилися з огляду на відсутність того, що можна прискорювати. Саме в стилі таких закликів - досить розумних, але позбавлених конкретного механізму реалізації - витримано весь проект: чого хоча б варте "подальше поглиблення (!) макроекономічної стабілізації" .
Ту частину документа, де йдеться про справжні пріоритети, відкриває розділ "Невідкладні заходи соціальної політики", й першочерговою заявлено проблему ліквідації заборгованості в зарплаті. Лише за офіційними даними, сума невиплаченого заробітку в усіх сферах економіки за перше півріччя цього року досягла 51% від нарахованої зарплати. А фактично населення отримало менше половини нарахованої з початку року зарплати. Якщо на 1 січня 1997 р. заборгованість, яка перевищувала 3 місяці, становила 49,1%, то на 1 липня - вже 67,9%, причому 42,5% від усієї бюджетної заборгованості припадає на працівників освіти й культури. У проекті розв'язання цієї проблеми дано в явно полегшеному варіанті: по-перше, бюджетній сфері вже вкотре обіцяно ліквідувати заборгованість просто з бюджету й до 1 січня наступного року; по-друге, знову проштовхується ідея оголошення небюджетних підприємств банкрутами й розпродажу їхнього майна. Це проблема вельми специфічна: адже досі в країні немає налаштованого механізму банкрутства, процес створення ліквідаційної комісії та її діяльність зазвичай затягується на 6 - 10 місяців, механізм використання коштів від реалізації активів підприємства також не відпрацьовано. Нарешті, немає найменшої гарантії, що дане підприємство хто-небудь купить, а суми, вирученої від його продажу, вистачить на ліквідацію заборгованості.
Після цього якось мало віриться в ефективність заходів із удосконалення системи заробітної плати, проведення пенсійної реформи, регулювання зайнятості населення тощо. Як відвертий популізм сприймаються перспективи розробки державної програми забезпечення громадян житлом, заморожування цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, "поліпшення якості відповідних послуг".
Набір загальників
Фінансова й макроекономічна стабілізація в тексті проекту посідає гідне місце. Хоча завершення податкової реформи подано винятково як результат ухвалення "в повному обсязі пакета запропонованих у грудні 1996 року законопроектів". Отже, горезвісний пакет законопроектів знову виставлено як головний аргумент.
У проекті не надано належної уваги також проблемі ліквідації кризи неплатежів. Востаннє у відкритому друку обсяги кредиторської й дебіторської заборгованості називали у квітні цього року - 130 млрд. грн. У "невідкладних заходах" ліквідацію кризи неплатежів подано розмито й реальність її практичного наповнення залишається сумнівною.
В Україні приватизація завжди стояла позаду воза реформ, зате стосовно зловживань ішла в авангарді. Можна погодитися з необхідність створити прозорість приватизаційного процесу, так само як і з необхідністю підвищити ступінь керованості державних підприємств. Хоча нічого особливо нового, так само як і конкретних пропозицій і механізму їх реалізації відповідний розділ не містить.
У розділі "Механізми реалізації політики стабілізації виробництва й неінфляційних стимулів економічного зростання" запропоновано створити державний інвестиційний фонд - справжнє джерело можливих зловживань і махінацій. При тому, що інвестування здійснюватиметься: а) на кредитних засадах; б) за умови окупності не більше 2-х років; в) через уповноважені банки; г) кредитуються "точки росту". Таким чином можливі найрізноманітніші маніпулювання: врахування суто особистих інтересів у виділенні коштів і забезпеченні їх повернення, використанні "уповноважених банків" тощо.
Ще в СРСР термін АПК включав у себе три елементи: а) групу галузей, які здійснюють виробництво засобів виробництва для сільського господарства; б) безпосередньо сільськогосподарське виробництво; в) групу галузей, які забезпечують рух продуктів від сільського господарства до кінцевого споживача. Це, мабуть, невідомо авторам "заходів", бо весь розділ "Реформування АПК" стосується винятково сільського господарства й непридатний для двох інших його складових. Зате сільських трудівників мають окрилити обіцянки того, що заборгованість за зерно, "продане в 1994 - 1996 роках, буде погашено до 1 жовтня 1997 р.".
Розділ "Стимулювання іноземних інвестицій" досить нейтральний і крім пропозиції створити "Центр моніторингу інвестиційного клімату в Україні" нічого принципово нового не несе. Слід також побажати успіхів у проведенні адміністративної реформи, чому присвячено заключних розділ "невідкладних заходів".
Продовження серіалу буде
Аналізуючи весь проект, постає єдине запитання: чому Президент вирішив виводити економіку держави з кризи лише за два роки до президентських виборів, а не значно раніше? Коли б цей документ з'явився відразу після президентських виборів, це було цілком зрозуміло. Не було б зайвих запитань, з'явись він і через рік після обрання глави держави. Однак у ситуації, коли Президент свідомо уникає економічної сфери й усіляко дистанціюється від неї, "невідкладні заходи" неможливо сприймати інакше, ніж як рекламний передвиборний крок. Є ще один, просто гнітючий, момент. Починаючи з виступу Президента України з нагоди річниці Конституції, органи державної пропаганди взяли на озброєння форми й методи роботи, порівнянні хіба що з добою панування в СРСР Костянтина Черненка. Тут і масове проведення в країні різноманітних "партгоспактивів", які рішуче схвалюють "курс на економічні реформи", масштабні виїзди "на місця" міністрів і працівників Адміністрації Президента для участі в таких схваленнях, колективні листи якихось партій, об'єднань підприємців, літераторів і просто "свідомих" громадян. Підміна конкретних дій гаслами, які викликають оскомину в переважної більшості населення країни, не свідчить про високий інтелектуальний потенціал оточення Президента.
Отже, спрямованість "заходів" є очевидною - спробувати створити хоча б видимість деякого пожвавлення економіки країни, що має спрацювати знов-таки на "нове обличчя" Президента. Послуговуючись кіношно-літературною лексикою, на суд глядачів-читачів представлено працю під назвою "Нове обличчя - 2". А продовження серіалу слід чекати у виступі Президента з нагоди Дня Незалежності України.
