Україна та Росія розглядають варіант спільного будівництва причорноморського зернового терміналу. Крім того, в зону взаємовигідних інтересів входить створення спільних підприємств із виробництва сільськогосподарської техніки, цукру та інвестиційні проекти зі стимулювання розвитку птахівництва. Якщо сторони «дозріють» для втілення таких проектів у життя, це стане свідченням про пом’якшення діалогу між обома країнами в аграрних питаннях. Адже тривалий час українсько-російські сільськогосподарські відносини були напруженими. Варто хоча б пригадати «молочну війну» в 2005—2006 роках, коли вітчизняні сироварні зводи втратили доступ на російський ринок (і майже половину своїх прибутків). Зараз же нова влада обіцяє якнайкраще «розіграти» аграрну карту України на продовольчому ринку сусідки, поглиблюючи інтеграцію агропромислових секторів обох країн. Перспективні напрямки сільськогосподарської співпраці українські урядовці нещодавно обговорили у Москві під час зустрічі з першим заступником голови уряду Російської Федерації (РФ) Віктором Зубковим. Про результати домовленостей «Дню» розповів віце-прем’єр-міністр України з питань аграрно-промислового комплексу (АПК) Віктор СЛАУТА:
— Після вашого візиту до Москви прозвучала теза про поглиблення інтеграції в агропромисловому комплексі України та Росії. Поясніть, про що йде мова.
— На зустрічі з першим заступником голови уряду РФ Віктором Зубковим розглядалися актуальні питання співпраці в галузі сільського господарства. Російська сторона запропонувала відкрити доступ на ринки продукції обох країн.
Через політичну напругу в відносинах попередньої української влади з російською багато українських підприємств не мало змоги експортувати свою продукцію до сусідньої держави, а український цукор навіть став продуктом нон-грата у Росії.
У той же час аграрний потенціал України використаний тільки на 20%. І за умов розумної співпраці з Росією цей показник можна суттєво збільшити. Ми не хочемо конкурувати з Росією, адже у багатьох аграрних аспектах обидві країни схожі. В Україні у 2009 році зібрали 46 мільйонів тонн зернових, у Російській Федерації — 108 мільйонів тонн. У подальшому ці цифри зростатимуть. Отже, будуючи плани на експорт зернових, потрібно враховувати світові тенденції та проблеми, які існують на цьому ринку, бачити зернові баланси один-одного і не «рубати таємно експортну гілку, на якій сидить» одна з країн. Адже в результаті такої політики жодна з двох країн просто не зможе експортувати свою продукцію.
АГРАРНА КООПЕРАЦІЯ: ЗЕРНО, ПТАХІВНИЦТВО, ЦУКОР...
— Розкажіть більше про суть співпраці на ринку зерна. Чи не вийде так, що Росія експортуватиме на світові ринки продовольче зерно, а Україна — тільки фуражне?
— У Росії з продовольчим зерном ситуація подібна до української (88% вітчизняного зернового збіжжя фуражне). Тепер щодо співпраці на ринку зерна. Росія пропонує збудувати 3—4 елеватори у чорноморському регіоні на українській території. Ми не проти такої ініціативи, і зараз вивчаємо її. Потрібно врегулювати й питання тарифоутворення при транспортуванні зерна залізницею. Бо сьогодні, як тільки зерно перетинає митну територію України, одразу ж маємо втричі більший залізничний тариф. У такому разі Росія теж може дати свою тарифну відповідь. Словом, потрібно розчистити бар’єри для торгівельної співпраці між Україною та Росією.
— Яка роль у цій інтеграції належить створенню зернового пулу з Росією та Казахстаном?
— Ідея зернового пулу дійсно прозвучала на зустрічі, але напруги в цьому питанні не було. Українська сторона зараз вивчає дану пропозицію.
Крім взаємодії на ринку зерна є ще декілька напрямів співпраці. Зокрема україно-російська кооперація у сфері сільськогосподарського машинобудування. Зараз розглядається варіант створення спільних підприємств із виробництва сільськогосподарської техніки та збирання техніки з українських деталей. Так, із заводом «Россельмаш» ми можемо створити спільне підприємство з виробництва зернозбиральних комбайнів. Херсонський комбайновий завод може повністю виготовляти жатки. Харківський тракторний завод сьогодні виробляє продукцію для внутрішнього ринку, але потрібно, щоби вітчизняні трактори продавалися й на російському ринку. Для України це — нові робочі місця, сприяння розвитку машинобудування та економіки в цілому.
Ще одна з точок перетину українського та російського АПК — створення спільних підприємств у цукровій галузі на базі заводів, які вважалися модерними 100 років тому.
— Скільки цукрових заводів входитиме у створення спільних підприємств та скільки цукру Росія готова експортувати з України?
— Конкретні цифри не можу назвати, адже зустріч носила протокольний характер. Росія та Україна озвучили свої пропозиції й тепер вони будуть розглядатися профільними асоціаціями та міністерствами.
Якщо ж Росія запропонує Україні експортувати цукор на її внутрішній ринок чи виділить певну квоту, то ми зможемо забезпечити такий експорт в повному обсязі. Нагадаю, що свого часу Україна виробляла шість мільйонів тонн цукру. Щоправда, він був не білий, а трохи рудий (не вистачало технології для його відбілення). І через це Європа не купує наш цукор. За шість мільйонів говорити не буду, але протягом двох-трьох років українські цукровиробники спроможні вийти на виробництво трьох мільйонів тонн цукру на рік.
Росія і зараз, і в майбутньому буде споживати багато продовольчих товарів. І Україна має використати цей шанс, аби просунути свою продукцію на російський ринок.
— Які ще продукти зможуть експортувати українські підприємства до Росії найближчим часом, окрім твердих сирів та карамелі?
— Ми можемо експортувати продукцію тваринного походження, особливо актуальне птахівництво. Адже Росія зараз імпортує американські «ніжки Буша». Українські ж птахофабрики, збільшивши своє виробництво зі 100 тис. тонн бройлерного м’яса птиці до 1 млн. 100 тис. тонн, зараз активно шукають нові ринки збуту. Закінчилися політичні війни, час шукати спільні точки взаємовигідного торгового перетину. Успішно експортуватися може й кондитерська продукція. А от товари зернової групи — не дуже, бо в Росії їх вдосталь.
— А що натомість експортуватиме Росія?
— Те, чого потребуватиме ринок. Зараз продукти російського виробництва присутні на вітчизняних прилавках, хоча їх відсоток і не великий.
— Які виробничі плани поставлено урядом перед вами як перед профільним віце-прем’єр-міністром з питань агропромислового комплексу на найближчі два — три роки?
— Ніяких особливих цифрових завдань не ставили. Головне — підвищувати конкурентоспроможність продукції. Потрібно зробити господарство сталим, і особливий акцент має бути зроблений на підтримці фундаментальних галузей: рослинництво, молочне скотарство, свинарство. Робота кожного аграрного відомства та підприємства буде оцінюватися за обсягом залучених інвестицій, за наявністю бізнес-планів та реалізованих бізнес-проектів, за просуванням продукції на зовнішні ринки.
УКРАЇНСЬКИМ АГРАРІЯМ ВАРТО ЗОСЕРЕДИТИСЯ НА ЯКОСТІ
— Скільки коштів заклали в проекті бюджету на 2010 рік для агропромислового комплексу?
— У проекті кошторису на цей рік ми пропонуємо передбачити 12,7 мільярда гривень із загального фонду на фінансову підтримку галузі в цілому (підтримка виробників, фінансування діяльності державних органів у системі Мінагрополітики, аграрної освіти й науки тощо). 900 мільйонів гривень очікується спрямувати на підтримку молочного скотарства. Просили виділити ще 10 мільярдів гривень зі стабілізаційного фонду. Але поки планується сума 3,3 мільярда гривень, з якої 100 мільйонів гривень — на агрострахування для фермерів (у 2007 році було 90 мільйонів гривень, у 2008 році — 220 мільйонів гривень). Зі стабілізаційного фонду передбачено фінансування й будівництво сучасних молочних ферм на 200—1000 корів.
— Аграрний сектор — єдина галузь економіки, яка закінчила кризовий 2009 рік зі зростанням. Які показники у роботі АПК очікуєте у 2010 році?
— Можна планувати зростання й на 10%, але дива просто так не буває. Думаю, реальна цифра зростання на 2010 рік — 2—2,5%, але за умови впровадження енергозбереження на підприємствах та підвищення якості продукції. На нещодавній зустрічі з фермерами я наголосив, що їх не врятує жодний уряд, якщо якість продукції буде низькою.
От всі радіють показнику в 50 мільйонів тонн зібраних зернових, а я не радію. Чому? Подивіться на середню врожайність зернових культур: пшениця — 27—28 центнерів із гектара, але ж існують підприємства, які дають всього 8—12 центнерів. Урожайність соняшнику — 14 центнерів з гектара, а потрібно в середньому — 25 центнерів. А погляньте на Запорізьку область, де 45% земель засіяно соняшником. А Західна Україна, яка жовтіє від ріпаку? Куди приведе цей шлях? В нікуди. Тому потрібно розірвати коло екстенсивного господарювання й розвивати молочне скотарство, свинарство та підвищувати якість продукції.
Прогрес в аграрному секторі — це коли при загальному врожаї зернових 50 мільйонів тонн середня врожайність з гектара зернових становить 45—50 центнерів. Тому заяви про зростання в АПК у кризовий рік під питанням, тим більше, що за статистичними даними, 2009 рік аграрний сектор закінчив з від’ємним показником —2,4% відносно 2008 року. На 6,1% у 2009 році знизилося виробництво продовольства. Тобто успішні підсумки діяльності індивідуальних господарств дають можливість «намалювати» будь-яку цифру. Але ж нікуди не подітися від того, що під час кризи зникло 10% сільськогосподарських підприємств.
Завдання на 2010-й та на наступні роки — підвищити якість українського врожаю. Завдання максимум — 100% продовольчого зерна, але реально все залежатиме від природних умов та від того, чи зможуть фермери у час колосіння пшениці обробити колоски карбамідом (речовина, яка підвищує клейковину пшениці). Вартість карбаміду становить близько 3,7 тисячі гривень за літр.
— Де брати гроші фермерам на таке дороге задоволення, яке підвищує якість зернового врожаю?
— Держава виділятиме кошти на кредитування. У проекті бюджету на цей рік передбачено 1,2 мільярда гривень на компенсацію відсоткових ставок: 700 мільйонів гривень — на обслуговування вже взятих кредитів у 2007—2009 роках і 500 мільйонів — на обслуговування кредитів, отриманих у цьому році. За підсумками ж першого півріччя будемо дивитися: якщо селяни братимуть кредити, тоді вноситимемо зміни до бюджету і пропонуватимемо ще кошти для компенсації банківських відсотків.
— На ваш погляд, яка головна причина того, що протягом 18 років аграрний сектор України так і не розкрився на повну потужність? Які кроки пропонуватимете для того, аби виправити ситуацію?
— Аграрний сектор справляється зі своїм завданням наповнювати прилавки магазинів.
— Але ж багато продукції на українських прилавках — імпорт...
— За статистичними даними, 90% всіх продуктів на прилавках українських магазинів — вітчизняного виробництва. Імпортується небагато м’ясомолочних продуктів.
СОТ — НІЧИЯ, ЄС — ЩЕ ПРОБЛЕМА, СНД — ПЕРСПЕКТИВА
— А як розвивається ситуація з експортом українських продуктів?
— Європа нас не пускає, бо потрібно спочатку адаптувати українське законодавство до європейських стандартів. Крім того, європейський ринок і так перенасичений сільськогосподарською продукцією. Час від часу там навіть відбуваються бунти фермерів через зниження цін на їхню продукцію. Через це експортні орієнтири України такі: українську продукцію будуть експортувати поки на теренах СНД, у Єгипет тощо. Розширити ці перспективи допоможе успішний діалог із Росією. Продовольчий ринок Росії стратегічний для України, і ми повинні витіснити на ньому, хоча б у напрямку птахівництва, США.
— Як оцінюєте ефективність перебування України в СОТ?
— У СОТ потрібно вступати, бо не торгувати не можна. У світі відбувається спеціалізація, концентрація та кооперація виробництва. І боятися продукції інших країн не варто. Питання в іншому — потрібно ефективно розіграти свою козирну аграрну карту (цукрова та молочна галузь, свинарство). У СОТ дуже потужно хоче увійти й Росія. Україна ж іще не виграла й не програла від членства в СОТ, бо наші фермери не вивчили досконало важелі, якими можна користуватися, наприклад, третейські суди.
— А чи готовий вітчизняний агропромисловий сектор до входження у зону вільної торгівлі з ЄС?
— Це дуже болюче питання. У процесі адаптації до умов та правил гри на європейському ринку будемо боротися за кожну цифру. В Євросоюзі хочуть, щоб Україна практично не надавала фінансової підтримки своєму виробнику (пропонують скасувати «зелену» та «жовту» скриньки дотування). Крім того, ЄС хоче самостійно диктувати тарифи на українську продукцію, яка ввозитиметься на його територію. Українські ж тарифи для імпорту заокеанської продукції пропонують фактично знизити до нуля. Але ж у ЄС фермери-експортери отримують державну субсидію, тому їхня продукція буде дешевшою за нашу, й її поява на українському ринку призведе до зниження об’ємів виробництва нашої продукції. Тому в розмові про підписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС будемо відстоювати кожну позицію.
— Які найбільш проблемні пункти цієї угоди?
— Питання виноградарства та садівництва. В ЄС пропонують знизити до нуля ставки українського мита на ввезення винної продукції. Це загрожує тим, що до країни завозитимуть виноматеріали й потім розливатимуть їх в українські пляшки та продаватимуть. У такому разі знизяться площі вітчизняних виноградників. Спірні моменти виникають і з продукцією тваринництва. А от зернова група товарів та жирова галузь — не викликають питань.
ДЕРЖАВНИЙ ЗЕРНОТРЕЙДЕР НА ПІДХОДІ
— На якій стадії знаходиться створення державного оператора на ринку зерна?
— Державний оператор на ринку зерна вже фактично створений. Нагадаю, що у складі ДАК «Хліб України» існує державне підприємство «Зерноекспорт». Щоб воно почало експортувати зерно з нового врожаю, потрібно надати йому фінансову підтримку (пільговий кредит або державне фінансування) і вирішити питання із боргами 15-річної давнини ДАК «Хліб України». Ситуація з боргами підприємства, схоже, задовольняє всіх, починаючи з керівника підприємства і закінчуючи його дванадцятьма заступниками. Однак зараз уже й на одного заступника не припадає по одному прибутковому елеватору, який працює. Нагадаю, що ДАК об’єднує понад 70 підприємств. Тому ми проситимемо парламент і коаліцію залишити у складі державної компанії 20—30 підприємств-елеваторів з хорошою географією по всій Україні, а решту віддати на приватизацію, щоб таким чином вирішити питання боргів. Ефект від державного зернотрейдера очевидний: якщо він купить на початку жнив 2—3 мільйони тонн зерна, то ціна на ринку стабілізується й буде орієнтиром для зернотрейдерів.
— У 2007 та 2008 роках уряд здійснював аналіз продовольчої безпеки країни, відповідно до якого вживав певних запобіжних дій. Чи було зроблено такий аналіз за підсумками 2009 року і якщо ні, то як ви оцінюєте рівень продовольчої безпеки зараз? Які товари з агропромислової групи можуть опинитися у групі ризику?
— За підсумками 2009 року такий аналіз не робився. Нинішній рівень продовольчої безпеки країни оцінюю нормально. По цукровій галузі та молочному скотарству незначна загроза існує. Якщо не вжити відповідних заходів, то через два — три роки цей ризик може спрацювати.
Однак, на мій погляд, уникнути загрози продовольчій безпеці у названих продовольчих групах вдасться. Адже після заяви про бюджетну дотацію вирощування буряку (тисяча гривень на гектар) прогнозовані посівні площі зросли на 120 тисяч гектарів і становлять 420 тисяч гектарів. Сподіваємося, що ця цифра наблизиться до оптимальної — 500 тисяч гектарів.
