Підписання Президентом закону № 1005-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення процесу приватизації» фактично дає старт урядовим приватизаційним ініціативам, які влада анонсувала ще минулого року.
Загалом відповідно до бюджетних планів на поточний 2016 рік уряд планує залучити від приватизації низки об’єктів 17 млрд гривень. Насправді — це дуже мало. Наприклад, за оцінками незалежних експертів, ринкова вартість лише двох підприємств — «Центренерго» та Одеського припортового заводу — значно перевищує цю суму.
Загальний перелік таких об’єктів уже тривалий час є відомим. Він був затверджений торік постановою КМУ і складається з багатьох підприємств, зокрема низки шахт, теплоелектроцентралей (Херсонська, Одеська, Миколаївська), обленерго (Запоріжжя, Миколаїв, Тернопіль, Харків, Хмельницький та ін.), ПАТ «Центренерго», Одеський припортовий завод, ПАТ «Укрнафтопродукт» тощо.
Головні новації нового закону, відповідно до яких планується здійснювати приватизацію:
• Забороняється брати участь у приватизації російським компаніям та фізичним особам, а також структурам, які опосередковано контролюються російською державою чи бізнесом.
• Відновлюється практика залучення радників до підготовки до приватизації, що за задумом урядовців сприятиме проведенню приватизаційних процедур відповідно до міжнародних стандартів і залученню інвесторів вищого рівня, наприклад іноземних корпорацій з бездоганною репутацією.
• Скасовується обов’язковий продаж на фондових біржах пакетів акцій акціонерного товариства розміром 5 — 10% статутного капіталу до проведення приватизації цього об’єкта. Це надає можливість не дрібнити контрольних пакетів акцій перед основним конкурсом, що потенційно збільшує його інвестиційну привабливість. Також це зменшує в часі саму процедуру приватизації.
• Тепер до приватизації можуть бути допущені компанії, частина акцій яких належить іноземній державі. Раніше до приватизаційних конкурсів допускалися переважно іноземні структури без суттєвої державної участі в капіталі.
Законом передбачена можливість оплати послуг радника коштами державного бюджету. Отже, це збільшуватиме витрати держбюджету. Крім того, у відповідних підзаконних нормативно-правових актах, що їх мають ухвалити компетентні державні органи для того, щоб детальніше регламентувалися права, обов’язки й відповідальність радників, потрібно встановити пряму залежність оплати послуг радників від результатів продажу об’єкта приватизації (зростання ціни продажу та якість інвестора), а не тільки за виконані роботи.
Інша важлива складова успішності майбутньої приватизації стосується методів і способів вирахування російського походження її учасників. Заборонивши резидентам РФ (держава-агресор) брати участь у приватизації українських підприємств як покупцям, така заборона відсутня для їхньої участі в приватизації як радникам.
Ще однією новацією приватизаційних процесів є те, що відтепер покупцями українських активів можуть виступати структури, частина акцій яких належить тій чи іншій іноземній державі. На практиці це може означати, що певні приватизовані українські компанії можуть перейти у часткову власність до уряду іншої держави. У світі таки випадки непоодинокі. Як це буде реалізовано і які це може мати наслідки для України, наразі невідомо.
Перед оголошенням конкурсу на продаж того чи іншого підприємства варто зважити на такі чинники:
• довгострокові стратегічні інтереси держави, адже об’єкт може бути фактично безцінним через певну кількість років з огляду на його профіль діяльності.
• аналіз поточного менеджменту і механізмів управління. Можливо, директори державних підприємств задля особистої вигоди неефективно керували ними, свідомо доводячи до «передінфарктного» стану.
• чи справді сьогодні є потреба виставляти стратегічні підприємства на приватизацію і «проїдати» кошти, отримані від неї?
• необхідність проведення інвентаризації всіх державних активів. Адже в деяких випадках держава не знає реального стану справ на об’єкті, оскільки непоодинокі випадки, коли якась його частина вже нишком відчужена через тіньові схеми, або зруйнована, або взагалі не обліковується.
• доцільність використання інших механізмів управління об’єктами державного права власності, наприклад механізмів державно-приватного партнерства. У такому разі держава не тільки збереже контроль над підприємством і залучить додаткові інвестиції, а й зможе виробляти більш конкурентні товари та послуги для населення.
Загалом задекларований владою намір продати державні активи за відсутності стратегії розвитку державних активів — хибний підхід, який обумовлений ситуативної політичною кон’юнктурою і може виявитися вкрай небезпечним у довгостроковій перспективі.
