Наукова суперечка у «Дні» навколо статті радника
Президента професора Анатолія Гальчинського «Нові акценти макроекономічних
реформ» змусила взяти перо й мене — бізнесмена-практика, який досхочу настраждався
у сутичках із тими, хто без кінця декларує і вже майже декламує різноманітні
програми ринкового оновлення.
Багато чинників свідчать про те, що в результаті бездарного і безпорадного
правління незалежною Україною був побудований політико-економічний лад,
котрий не має нічого спільного з розвиненим громадянським суспільством,
ринковою економікою, демократичною правовою державою та позбавлений будь-яких
ресурсів саморозвитку. При цьому залишилася практично незмінною основа
суспільних стосунків «реального соціалізму». На наших очах відбувається
все глибше відчуження влади від людей, від їх повсякденних потреб, переродження
колишніх самовідданих демократів у реакціонерів, які перешкоджають просуванню
ринкових реформ і зародженню середнього класу.
Наша економіка як і раніше залишається монополістичною, витратною, такою,
що не заохочує до працьовитості та бережливості, що знищує малий бізнес,
що заганяє підприємництво в «тінь» і що перетворює чиновника на корупціонера.
Під прапором «демократичних змін» здійснено глобальний кримінальний переділ
сфер впливу. Нині йде закріплення влади нової доморощеної політичної еліти
над усіма основними джерелами суспільного багатства. Боротьба з партноменклатурою
закінчилася її перемогою у приватизації державної власності. У результаті
відбулася децентралізація держвласності і роздача її тим, хто раніше нею
лиш керував. Таким чином нова українська номенклатура захопила владу над
економікою. Ось чому і Президент, і уряд, і парламент у своїх діях орієнтуються
на номенклатуру як на єдину в країні соціально-політичну силу, без прихильності
якої не можуть відбутися політики будь-якого забарвлення. Довівши населення
України до надзвичайного зубожіння, правляча верхівка неспроможна розвивати
економіку відповідно до ринкових вимог. Поставлені в умови позаекономічного
примусу до роботи, люди в нашій країні працюють погано. Однак номенклатура,
створивши і постійно вдосконалюючи систему фіскально-репресивного оподаткування,
успішно отримує свій прибуток, жорстоко обмежуючи життєвий рівень і відкидаючи
тих, хто не в змозі конкурувати на ринку праці або відпрацював своє — у
злидні.
Надміру жорстка фінансова політика, що привела до перевищення адаптаційних
можливостей народного господарства, грає роль основного руйнівника економіки
країни. А недосконала податкова система є для українського суспільства
найвідчутнішим подразником, оскільки в сучасному стані орієнтована на придушення
легального виробництва.
Голова ГНА Микола Азаров у 1997 р. обіцяв додатково нарахувати до бюджету
1,5 млрд. грн. «за рахунок оподаткування діяльності нелегального бізнесу».
А насправді податкова адміністрація продовжує займатися програмами власного
реформування, спрямованими на вдосконалення вичавлення останніх соків із
легальних платників податків.
Як наслідок існуючої сьогодні парадоксальної економічної політики —
виробник не в змозі виробляти товар, а покупець — його купувати. У результаті
підприємництву залишається або боротися, стиснувши зуби, або йти в «тінь».
Так і виходить, що в усьому світі у бізнесі вигідно залишатися чесним і
платити податки — інакше програєш. У нас же навпаки. Реакція держави в
цих умовах більш ніж дивна — замість розробки прогресивної програми реформування
економіки, що передбачає стимулюючу роль податкової системи, відбувається
подальше вдосконалення зашморгу для підприємництва, про що свідчить жорстка
система штрафів та пені, а також 37 видів податків і різноманітних платежів.
Створюючи закони під себе і для себе, ГНА стає по суті державою в державі.
Що ж до механізму захисту інтересів підприємця від свавілля, то він практично
відсутній.
Неабияка небезпека полягає в тому, що держава все більше орієнтується
на корпоративні інтереси великих підприємств і найбільших підприємницьких
угрупувань, які прагнуть підпорядкувати державний апарат своєму прямому
впливу, і виявляє абсолютну байдужість до інтересів особистості та суспільства.
Залежність держави від егоїстичного капіталу правлячої еліти, за низького
рівня розвитку ринкових відносин і тієї структури податків, яка склалася,
прямо веде до формування економічної бази тоталітаризму. Проте номенклатура,
з метою зміцнення державної влади, продовжує прискореними темпами розвивати
бюрократію, яка, мов павутина, охоплює і підпорядковує собі всю країну.
Здатність дезорганізованого кризою і обтяженого владою номенклатури
держави відповісти на виклик часу й розпочати оперативне коректування економічного
курсу викликає серйозні сумніви і не уявляється реальною. Правляча політична
еліта, відокремившись від суспільства, котрим керує, не зацікавлена у вирішенні
ключової проблеми суспільного розвитку, позаяк зростання добробуту суспільства
суперечить її сьогочасним інтересам. Будь-яка спроба змінити становище
на краще шляхом удосконалення господарського механізму приречена на невдачу.
У суспільстві, де нормальні земні цінності не визначають людського існування,
неможливо прищепити повагу до приватної власності, поміняти менталітет
керівництва чи викоренити злидні. Залишається лиш чекати, коли економічна
криза та зубожіння досягнуть такої точки, що зруйнують новий застій, на
зміну якому неминуче прийде перевірений тоталітаризм.
