Ця слухняна тверда речовина...
Тут навчилися маленькі, буквально міліметрові, новоспечені кристали штучних алмазів або нового матеріалу "київського бору" під тиском у 60 тисяч атмосфер випікати, наче тісто. Цій дорогоцінній масі надають будь-яких форм і властивостей, що дає змогу творити технологічні дива у виготовленні різальних інструментів та апаратів, які працюють під високим тиском. Уміють в інституті й "випікати" півміліметровий шар алмазів на будь-який металевий сплав. На цьому один тільки відділ інституту, співпрацюючи зі своїми партнерами з Голландії, США та Німеччини, заробив торік $60 тис.
А ще в Інституті надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля доволі успішно освоюють таку супернову галузь як створення полікристалічних алмазних плівок, які використовуються в оптиці й для виготовлення алмазних покриттів на полімерах товщиною - до десятих часток мікрона.
Сьогоднішня мрія науковців, як розповів доктор наук Олександр Шульженко, створити з полікристалічних алмазів багаторазові фільтри для очистки плазми крові - із настільки малими отворами, щоб через них молекули плазми крові проходили, а будь-який вірус - ні. Парадокс в тому, що в Україні не дуже-то вірять у те, що це можливо, а от американці та японці вже зацікавилися - кличуть наших учених до себе.
... І "НЕСЛУХНЯНІ" ГРОШІ
Але нинішніми результатами в інституті невдоволені. Вважають, що за нормальних умов вони були б значно кращими. Тут уже не дуже й чекають на допомогу держави. Аби тільки не заважала - податками, законодавчою розхристаністю, бюрократизмом. Спеціаліст світового рівня з проблем різання та обробки надтвердих матеріалів професор Олег Розенберг розповів мені про такий дикий факт: створені інститутом пістолетні стволи під час експертизи в Німеччині визнані кращими навіть за німецькі, а МВС для вітчизняного міліцейського пістолета "Форт" продовжує купувати в Чехії дорожчі й гірші.
- Немає закону про інвестиції, - перераховує Олег Розенберг, - немає закону про захист інтелектуальної власності. Патентна служба розвалена. А між тим патентування за кордоном нині коштує $50 тис.
Із майже 3 тисяч винаходів, зроблених в інституті, за оцінками вчених 10% мають дати швидкі й великі дивіденди. Але щоб продавати технології, треба спочатку вкладати гроші в їх маркетинг. Власних коштів немає ні в інституту, ні в держави, а західні інвестиції держава так обкладає, що не в кожного інвестора вистачає снаги.
І все ж Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля сьогодні вважається одним із кращих академічних закладів України: посеред загального розвалу науки справи в ньому йдуть більш-менш добре.
Головне, напевно, в тому, що тут зуміли розв'язати основну проблему сучасної української науки - навчилися не лише розробляти передові технології, а й загалом успішно продавати їх та власну наукомістку продукцію. Для цього на базі Інституту надтвердих матеріалів створений науково-технологічний алмазний концерн "Алкон", до якого також увіходять дослідний завод інституту, СКТБ, Державна зовнішньо-торговельна фірма, Українсько-американське СП "Маркетинг надтвердих матеріалів" тощо. Про доволі успішну діяльність "Алкону" свідчать десятки цифр, найголовніша з яких така: концерн експортує власну наукомістку продукцію до 13 країн далекого зарубіжжя, враховуючи США та Японію.
Словом колеги заздрять. Але директор інституту, академік НАН, доктор технічних наук Микола Новіков переконаний, що підстав для цього зовсім немає. "Просто ми тонемо повільніше за інших", - з гіркотою говорить він.
