УСІ «НЕСТАНДАРТНІ» РІШЕННЯ Є В ТЕКСТІ УГОДИ ПРО ЗВТ ІЗ ЄС
Володимир ЛАНОВИЙ, президент Центру ринкових реформ, другий міністр економіки України уряду Вітольда Фокіна, 1992 р.:
— У нас є дві найголовніші проблеми. Перша— це технологічне оновлення всіх галузей економіки. Для цього потрібно провести зміни реформаторського характеру.
Друга— перехід від централізованого фінансування та адміністрування економіки до ринкового самоуправління і самофінансування економіки. Те, що нам зараз пропонує Росія— повернення до соціалістичної моделі централізованого фінансування та розподілу капіталовкладень. Це ми вже пережили, але воно нас і загальмовує. Нам потрібно перейти до ринкових механізмів: конкуренції, вільного підприємництва й усього, що з цим пов’язано. Потрібна перебудова економічного й соціального характеру.
Починаючи з 50-го року в Німеччині замінили націонал-соціалістичну модель, яка базувалася на великих підприємствах, державних замовленнях і бюджетному фінансуванні, на модель розвитку малого та середнього бізнесу, свобод, конкуренції та самоуправління. За 20 років вони обігнали Радянський Союз. У нас, на жаль, навіть у суспільстві немає усвідомлення такої потреби. Звісно, 70 років нас «бомбували» тим, що держава все зробить-побудує. Та й донині люди чекають: нам дадуть мільярди, ми побудуємо якісь нові заводи, транспортні шляхопроводи і тому подібне. Але скільки це може тривати? Це — корупційна централізована модель. А олігархів влаштовує те, що гроші йдуть прямо до кишені кількох десятків осіб.
Є, звісно, цілий набір різних інструментів правового та слідчого характеру в боротьбі з корупцією при розподілі бюджету. Але вони можуть запрацювати лише в умовах вільної економіки, при громадянському контролі, децентралізації фінансових потоків, зменшенні бюджетного фінансування самої економіки: субвенції, дотації— для різних галузей економіки по-різному. Все це потрібно скасувати й перейти до самофінансування регіонів, підприємств, галузей. Лише так можна вибити з-під ніг корупціонерів землю. Ми залишимо їх без ресурсів, які вони могли б розкрадати. А друга складова— ставлення до бізнесу, в принципі.
Є багато позицій щодо прозорості бюджету, зміни розподілу коштів і контролю за правомірністю витрат. Вони є частиною угоди з Європейським Союзом про зону вільної торгівлі. От якби це запровадили, контроль за розподілом бюджету, державних закупівель, що є великою державною прогалиною, вже б допомогли в боротьбі з корупцією.
ІННОВАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ— ЦЕ ДОБРЕ АПРОБОВАНІ СВІТОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ ПРАКТИКИ
Віктор СУСЛОВ, уповноважений представник уряду України в Євразійській економічній комісії, восьмий міністр економіки України уряду Валерія Пустовойтенка, 1997—1998 рр.:
— Сучасна система формування бюджету не відповідає потребам ні ринку, ні економіки. Український бюджет відповідає не потребам, а можливостям української економіки, яка не може багато дати бюджету. Тому сьогоднішній бюджет— це бюджет низькоефективної економіки, низькоконкурентної країни. Тому статті, які хотілося б бачити більш переконливими, зокрема— соціальні, на жаль, у повному обсязі профінансувати не можна, оскільки економіка не може цього фінансування забезпечити.
Потрібно одночасно і економіку реформувати, й бюджетну систему змінювати, й із корупцією боротися. Нічого нового зараз ми не створимо. Усі країни, які багато досягли, добилися успіху на основі ефективної бюджетної, економічної політики, залучення іноземних інвестицій, обмеження податків, збільшення економічної свободи в країні. Усе це потрібно було б робити. Але, говорячи про Україну, ми не можемо не говорити про те, що політична криза сьогодні є основною перешкодою будь-яких економічних реформ. Адже Майдан, який стоїть на Хрещатику, не лише блокує рух головної вулиці столиці, а й блокує будь-які економічні реформи та спроби економічних змін. Тому що за таких умов не відбудеться надходження іноземних інвестицій, законодавство— неефективне. І тому сьогодні без рішення проблеми Майдану реформувати систему економіки та бюджету— неможливо.
Потрібно визначитися, на які зовнішні ринки готова й хоче працювати економіка України. Зараз ми перебуваємо в проміжному становищі. Звісно, це впливає на загальний хід подій.
«ДИВИТИСЯ ДАЛІ СВОГО НОСА: БЮДЖЕТ НА ОДИН РІК— ДУЖЕ ДОРОГО»
Василь РОГОВИЙ, одинадцятий міністр економіки України урядів Віктора Ющенка та Анатолія Кінаха 2000—2001 років:
— Основні проблеми: макроекономічна розбалансованість економіки, втрата конкурентоздатності й інвестиційної привабливості. Ми не нарощуємо потенціал, а втрачаємо його. Щоб змінити цю систему, не потрібно придумувати п’ятого колеса. Все давно вже відомо: що робити і як. Навіть більше того— в президентських і урядових програмах це зафіксовано.
Але декларації розходяться із реальною справою. І на мою думку, це велика біда. Те, що програмні документи живуть своїм життям, а економічна дійсність розвивається за своїми канонами, свідчить про слабкість урядової команди, яка не може реалізувати те, що вже придумано і прописано.
Ми за останні роки багато втратили: з точки зору економічного росту і зниження рівня ВВП. Але жодних реальних кроків, які ми могли б відчути в усіх сферах бізнес-середовища України, ми не бачимо. Структурно економіка не готова до конкуренції на світовому ринку.
Українська модель повинна базуватися на тому, на чому живе глобальний світ. Суто українську модель ми не придумаємо, бо повинні виходити в світ і конкурувати за тими принципами і ознаками, за якими працює світова економіка.
При розподілі бюджетних коштів перш за все потрібно розуміти, як ми закінчуємо поточний рік, і розглядати перспективи наступного року. Згідно з бюджетним кодексом, проект бюджету повинні були представити в парламенті ще 15 вересня. Але до сьогодні навіть не всі члени Кабміну його бачили. От з цього і починається прозорість бюджету чи засади корумпованості бюджетних коштів. Бо якщо ми не можемо формувати його прозоро, не можемо визначити ключові макропоказники нашої держави, то про що говорити далі? Навіть якщо ці загальнодоступні дані є обмеженими в доступі, то про яку прозорість можна говорити, тим паче про боротьбу з корупцією? Тому все починається із загальних підходів. Якщо подивитися, як ухвалювали бюджет протягом попередніх років, як визначали макропоказники, то бачимо, що не маємо прозорості процедур. А звідси— всі інші проблеми, в тому числі пов’язані з корупцією.
Бюджет є ключовим фінансовим документом, але країна, окрім бюджету, повинна бачити і перспективу розвитку країни, економіки— це основа складання бюджету, а не навпаки. Не економіка повинна підлаштовуватись під бюджет, а бюджет обслуговувати потреби економіки. У нас всі ці процедури та підходи за останні роки перевернуто з ніг на голову. Тому не видно перспектив розвитку економіки. У нас бюджет складають на один рік вперед. Хіба можна жити з горизонтом в один рік у сучасних умовах? Яка держава може дозволити собі таку розкіш? А Україна в цьому зробила кілька кроків назад. Нашим бюджетним кодексом передбачено, що при поданні проекту бюджету на рік повинні надавати перспективи розвитку на 3-5 років вперед. Цього немає. І тому ми теж втрачаємо, бо не бачимо реальних проблем і шляхів їх подолань. І пошуку як внутрішніх, так і зовнішніх джерел, імпульсів для розвитку та перебудови економіки. І як ключове— підвищення її конкурентоздатності.
БУЛО Б ДОБРЕ ЗРОБИТИ БЮДЖЕТ НЕЦІКАВИМ ДЛЯ ОЛІГАРХІВ
Богдан ДАНИЛИШИН, дев’ятнадцятий міністр економіки України уряду Юлії Тимошенко в 2007— 2010 роках:
— За всі роки незалежності України я не пам’ятаю жодного реалістичного бюджету. Бюджет, який подається парламенту для затвердження, є радше символічною даниною традиції, ніж реальним фінансовим документом. Говорити про якийсь дефіцит бюджету чи те скільки недоодержав бюджет за якийсь період— це не для наших реалій. Поза бюджетом кожного року перерозподіляється 3— 5 ВВП України, тому всі розмови про дефолт чи інші прояви— є тільки політичною риторикою. Так було при всіх урядах, ніхто з цим реально не боровся, змінювалися олігархи біля влади, але суть залишилася старою.
Скажу відверто — в бюджеті всі потреби як провладних олігархів, так і опозиційних, які тільки прикривається своєю опозиційністю— давно враховані.
Очікування щодо економічного зростання на 2014 рік та ключові завдання для української влади.
Оцінюючи тенденції розвитку світової економіки та значний внутрішній економічний потенціал нашої держави в 2014 році, зростання реального ВВП може становити до 2,5%, а в наступні 2015— 2016 рр. сягнути 4%. Уряд і Національний банк України без особливих потуг зможуть підтримати стабільний курс національної валюти, що має переконати ринок у твердості політики щодо фінансової стабільності.
Разом з тим, і перед урядом України стоїть чимало завдань. В умовах посилення світових економічних та фінансових загроз, що безпосередньо впливають на стан розвитку економіки України, доцільно делегувати економічному блоку уряду додаткові повноваження з метою оперативного регулювання наявного економічного стану. Уряд України має домогтися, насамперед оптимізації фіскальної політики в умовах жорстких бюджетних обмежень. Фіскальна політика має виходити із завдання збільшення доходів бюджету у спосіб, що не завдасть шкоди інвестиційній активності в країні, та раціоналізації бюджетних видатків з метою більш ефективного використання наявного фінансового ресурсу. Крім того, уряд, особливо його економічний блок, має домогтися нівелювання основних загроз поточного етапу розвитку України, названих у звіті МВФ за листопад 2012 р., зокрема— гальмування економічної динаміки; відсутність структурних реформ; зменшення від’ємне сальдо торговельного балансу та негативних зовнішніх впливів.
Має бути продовжено діалог з МВФ. Без підтримки МВФ при реалізації структурних реформ не обійтися.
Створення нового формату взаємовідносин у трикутнику «Україна—ЄС—РФ» є невід’ємною складовою побудови нової моделі економічного розвитку для України.
Постає стратегічне завдання збереження та зміцнення конкурентних позицій України у новітній геоекономічній системі. Найближчими роками ми нікуди не подінемося від своєї високої експортної залежності. Мають бути сформовані нові механізми безпосередньої підтримки експортерів.
Доцільно визначити ресурси, що мають потенційно високий рівень капіталізації, що дозволить очікувати зростання їх інвестиційної привабливості. Для України такими ресурсами можуть, зокрема, стати земля, рекреаційні та туристичні потенції, транзитно-транспортні артерії, сфера культурних індустрій тощо.
Хоч як би ми старалися відтягувати адміністративно-територіальну реформу— вона назріла. Потрібно забезпечити «перезавантаження» економічних повноважень регіонів. Поетапне формування бюджетної федералізації та нового адміністративно-територіального устрою держави.
Цей рік має стати роком відновлення довіри до держави та налагодження партнерства держави та суспільства. Без цього подальший прогрес у державі неможливий.
ЕКОНОМІКА ПОТРЕБУЄ ЧЕСНОСТІ, ПРОФЕСІОНАЛІВ ТА... ГЛИБИННОЇ ПЕРЕРОБКИ
Роман ШПЕК, п’ятий міністр економіки України урядів Юхима Звягільського, Віталія Масола та Євгена Марчука 1993—1995 роках:
— Причина в тому, що й економіка, і суспільство, будучи вірними заповітам Леніна, рухалися на крок уперед і на два— назад. Розпочаті реформи ніколи не доводилися до кінця. І недореформованість суспільних, політичних та економічних сфер життя призвели до такої ситуації. Основна проблема зараз— це невірність прогнозів та планування. Через це— непередбачуваність економічних процесів, і, як наслідок,— недовіра бізнес-середовища до дій влади та уряду. Ми два роки маємо завищені показники макроекономічного прогнозу, завищений прогноз доходів бюджету, і, як результат,— великий прихований дефіцит бюджету. І при наявності такого дефіциту, розподілення бюджетних коштів відбувається «вручну» і роль казначейства, як органу при нормальному плануванні,— зведена до мінімуму. Крім того, в умовах постійного прихованого дефіциту бюджету вимушені дії податкових органів з формування бюджету призводять до індивідуальної роботи з платниками податків, і це призводить до погіршення ділового клімату, скорочення інвестицій. Непрозорість системи державних закупівель та відсутність належного контролю за витратами бюджетних коштів, недостатньо ефективна робота КРУ і Рахункової плати— призводять до того, що і ті кошти йдуть не найкращий бік. Усе це породжує дисбаланси в економіці, і ми живемо тривалий період в умовах подвійного, я це називаю— потрійного дефіциту. Якщо до подвійного дефіциту входять дефіцити бюджету та поточного рахунку. То я ще додаю дефіцит з боку уряду— політичної волі в проведенні реформ.
Діюча економічна модель себе вичерпала, і ми приречені на реформи. Спроба пояснювати це виборчими циклами— суб’єктивна. Основна проблема полягає в тому, що уряд не усвідомлює глибини кризи і нагальність економічних реформ.
Нам потрібно насамперед поступово відходити від того, що ми є сировинним придатком, і основні драйвери економічного росту— підприємства, які виробляють та продають продукцію металургійного комплексу або ж гірничо-видобувної промисловості. Нам потрібно більше покладатися на глибшу переробку. Цього року ми продали велику кількість зерна. І це похвально. Але якби були зроблені з того ж зерна крупа, борошно, макарони чи інші вироби, то це дало б чимало робочих місць. І тоді, напевно, жителям сільської промисловості не довелося б шукати кращої долі за кордоном. Нам потрібно думати не тільки про розвиток сільського господарства, а й про розвиток сільської місцевості— створювати всі умови для того, щоб жителі тих місць могли нормально жити та розвиватися.
