Минулого року через погодні умови бджолярі практично не отримали першого меду і надолужували об’єми з літнього різнотрав’я, соняшнику та гречки. Цього року дощові травень і червень також спричинили недобір першого «травневого» меду, але квітучий соняшник, цвітіння дикоросів і липнева спека дозволили бджолам достатньо наносити нектару, і меду в цьому році пасічники можуть накачати більше, ніж торік, вінницькі – відсотків на 20 точно.
Але одна справа мед зібрати, а інша – реалізувати. Зважаючи на примхи погоди, затрати на утримання пасіки, подорожчання бджолопакетів, інвентарю, препаратів для профілактики і лікування хвороб бджіл, «дешевого меду», як кажуть пасічники, вже не буде. У середньому на кінець поточного року вартість за 1 кг меду підніметься на 10–20% (у залежності від сорту). Також на 20–40% подорожчають і продукти бджільництва. Тому якщо український споживач купує мед не лише для профілактики і лікування простудних захворювань, а як натуральний екопродукт, варто бути готовим до того, що за баночку меду взимку доведеться заплатити дещо більше, аніж зараз.
«ЗОВНІШНІЙ РИНОК ПОТРЕБУЄ УКРАЇНСЬКОГО МЕДУ, ЩОПРАВДА, КУПУЮТЬ ЙОГО ЯК СИРОВИНУ»
За словами голови Спілки пасічників Вінниччини Івана МИКИТЮКА, на сьогодні левову частку українського меду складає соняшниковий (70–80%), гречаний і ріпаковий – займають до 10–20%. Решта – це різнотрав’я, дикороси та елітний – акацієвий – його найменше вдається накачати пасічникам, хоча на такий мед найбільший попит як в Україні, так і закордоном. Підприємство, яке він очолює, не один рік здійснює поставки меду на зовнішній ринок. Експортують мед до країн Західної Європи та США, щоправда, як сировину. Потрапити на міжнародний ринок із фасованою продукцію нереально, від слова зовсім. Тому український мед продовжують розливати під французькими чи американськими брендами, що, відповідно, грає в мінус для іміджу нашого меду.
«У той час, як експерти-аналітики тільки почали обговорювати експортні можливості українського меду, ми вже активно підкорювали міжнародні ринки і на сьогоднішній день наше підприємство є найбільшим експортером меду з Вінниччини, якщо не зі всієї України, – відзначає Іван Микитюк. – З року в рік загальна частка експортованого меду з Україні зростає. У 2018 році вивезли майже 50 тисяч тон, в 2019 році – 56 тисяч тон, торік – 80 тисяч тон. І це при тому, що ціна на солодкий продукт зростає, та зовнішній ринок потребує українського меду, щоправда, купують його як сировину, і від цього несолодко. Реалізуємо ми наш суперякісний продукт для виробників з Німеччини, Франції, Бельгії. Вони купують мед з усього світу (частка українського складає 6%). Наш змішують з аргентинським і китайським і роблять такий собі мікс, який йде на фасовку і в торговельні мережі під їхнім брендом. Ми ж залишаємо як сировинний придаток, бо вийти на світовий ринок дуже складно. Причина? Потужне медове лобі! Подолати його не те, що нам не під силу, а навіть виробникам з країн членів ЄС.
Якось наші партнери з Прибалтики, куди ми також багато років експортуємо мед, спробували розвивати свій бренд і зайти з готовою продукцією на європейський ринок – не вийшло. Він настільки сталий, практично законсервований, що доступ до мереж мають тільки потужні фасовочні цехи, які напряму домовляються з великими мережами, як «Метро» чи «Теско». Крім того, у них настільки жорсткі вимоги, сертифікація, що жоден з українських імпортерів не зможе конкурувати з європейськими компаніями. Відтак ми ментально залишаємося сировинним придатком, і всі намагання, спроби експортерів зацікавити чи вийти на зовнішній ринок з готовою продукцією перетворюються на разові випадки».
«ЗАВАЖАЮТЬ ВІДСУТНІСТЬ ОЦІНКИ ВИРОБНИЦТВА МЕДУ ТА НАЛАГОДЖЕНОЇ КОМУНІКАЦІЇ»
Не краща ситуація і на внутрішньому ринку. Попри те, що пандемія налякала українців і змусила збільшити обсяг споживання меду, прорватися простому пасічнику у торговельну мережу зі своєю якісною, ба навіть сертифікованою продукцією, досить складно. Хоча 90% виробництва меду в Україні припадає саме на господарства населення, каже Іван Микитюк. На Вінниччині легально працюють та мають реєстрацію 70% пасік. Загалом в Україні налічується до 400 тисяч пасічників, виробничий фонд яких складає 3,5 млн бджолосімей. Тому, за приблизними розрахунками, в рік обсяг виробництва меду в Україні складає понад 100 тисяч тон. Левова частка йде на експорт, здебільшого через заготівельні компанії, але 20% реалізується на внутрішньому ринку.
«Під своїм брендом ми реалізуємо продукції практично в усіх загальнонаціональних мережах, але з року в рік грати по-чесному стає складно, – визнає Іван Микитюк. – До прикладу, на сьогодні борг однієї з відомих, я б сказав топових, торговельних мереж перед підприємством складає 6 мільйонів гривень. А достукатися до них неможливо, бо центральний офіс в Києві, відповідального по телефону знайти нереально. Крім цього, мережі у більшій мірі не цікавить якість продукції, головне – ціна і вигідні умови для реалізації. З іншого боку, у людей знижується купівельна спроможність, і вони краще придбають три літри меду у пасічника, поставлять його в шафу до кристалізації, аніж будуть щомісяця купувати свіжий мед у магазині. Тому для того, щоб пасічники почувалися виробниками, їм необхідно долати як внутрішні, так і зовнішні проблеми. Першочергові – це відсутність реалістичної оцінки виробництва меду та налагодженої комунікації між пасічником-заготівельником-експортером».
«ЗАГИНУЛА БДЖОЛИНА СІМ’Я ПІСЛЯ КРОПЛЕННЯ – ПЛАТИ, ЩОБ Я МІГ ПРИДБАТИ НОВУ»
Але це не єдина проблема галузі. «День» не раз писав про велику кількість отруєнь бджіл, передусім через застосування препаратів для обробітку сільськогосподарських угідь. Та попри резонанс ситуація критично не змінюється, і фермери, намагаючись зекономити на засобах, купують несертифіковану продукцію. Усе довкола труять і самі труяться, каже пасічник з Крижопільщини Віталій ФРАНЧУК. Кілька років поспіль він намагався налагодити діалог з місцевими сільгоспвиробниками, щоб не використовувати шкідливі пестициди на полях довкола його стаціонарної пасіки. Та поки не пригрозив, що за кожну смерть бджолиної сім’ї вони зобов’язані будуть виплачувати компенсацію у присутності правоохоронних органів, доти препарати на безпечні не замінили.
«Зараз на ринку є достатньо засобів для обробітку угідь, які не шкодять бджолам, але не всі хочуть купувати сертифіковані препарати, візьмуть якийсь шмурдяк, самі труяться і все довкола труять, – говорить Віталій. – Я працюю «по-білому», пасіка зареєстрована, податки сплачую, тому й вимагаю відповідного ставлення: загинула бджолина сім’я після кроплення – плати, щоб я міг придбати нову, а це 1200–1500 грн. Зараз у моєму «виробничому цеху» працює 47 сімей. Сезон обіцяє бути кращим за минулорічний. Якщо торік за увесь медозбір ми накачали до тони меду, то зараз вже маємо більше за тону, а сезон ще триває. Продукцію в роздріб не реалізую, усе віддаю як сировину на переробку, хіба так для своїх залишаємо кілька кілограм. Ціна середня: соняшник по 45 гривень за кг, в роздріб 1 літр (а це 1,4 кг) коштує 150 грн. Але продавати на ринках досить клопіткий процес, а в мережі не прорватися».
На запитання, чи допоміг би з реалізацією меду, а відповідно і заробітком, кооператив, Віталій навідріз каже, що ні. Розповідає, що кілька років тому Спілка агітувала пасічників об’єднатися у кооперативи, щоб спільно виробляти та реалізовувати мед. Але створені кооперативи себе не виправдали. Передусім через нестабільність галузі: рік на рік не приходиться. По-друге, багато мініпасік з кількістю бджолосімей до 10 штук. У зв’язку з тим, що бджільництво стає більш складним, а витрати зростають, такі пасіки більше працюють для себе. Ще один момент – це відсутність кадрів. Кількість молодих пасічників, які хочуть працювати і розвивати галузь, критично мала. Більшість бджолярів – це люди пенсійного або передпенсійного віку, молодь у бджільництво просто не хоче йти, бо не бачить перспектив і відповідного прибутку, тому віддають перевагу заробіткам за кордоном.
«УКРАЇНСЬКИЙ МЕД НЕДООЦІНЕНИЙ»
Одним з небагатьох молодих людей, який вирішив зробити пасіку своїм заробітком, є учасник бойових дій, а нині підприємець Сергій БОНДАРЕНКО. Після повернення з війни він вирішив перетворити дідове ремесло на бізнес і започаткував соціальне підприємство «Медобар: мед щасливих бджіл». Знайшов постачальника натуральних та якісних горіхів, сухофруктів і почав виготовляти з меду натуральні смаколики. Зараз в асортименті «Медобару» вже понад 10 продуктів, є своя клієнтська база. Сергій зізнається: жодного разу не пошкодував, що почав виробляти зі свого меду кінцевий продукт і пропонувати його споживачам. Попри те, що сертифікація забрала трохи часу і нервів, він може виробляти крафтовий мед під своїм брендом.
«Треба визнати, що український мед недооцінений – як на міжнародному ринку, так і на внутрішньому ринку. Тому коли я почав відроджувати дідову пасіку, то одразу поставив ставку на кінцеве виробництво, бо хотів мати свій продукт. Мед має чималі перспективи. Останнім часом його вже не купують суто як лікувальний продукт, для підвищення імунітету, шукають натуральний продукт – як джерело вітамінів, мінералів і мікроелементів, як елемент здорового способу життя, як ласощі, десерт, ну, і на подарунки. До речі, саме у такій якості наш мед вже спробували у різних країн Європи. Поки що рватися на міжнародний ринок не збираємося, треба внутрішній підкорити. Мріємо нарешті відкрити у Вінниці власний магазин крафтової медової продукції».
До слова, в Україні діє держпідтримка галузі бджільництва. Торік з бюджету для надання спеціальної дотації виділили 239,4 млн грн за наявні майже 1,2 млн бджолосімей. Підтримку отримали понад 23,4 тис. пасічників, з яких 209 – фізичні-особи підприємці та сімейні фермерські господарства. Найбільшу суму у 23,1 млн грн. забрали пасічники Вінницької області, передусім через те, що в області чи не найбільша кількість бджолярів, які працюють «по-білому».
