— Чи знайшли ви своє місце у новій команді реформаторів Кабміну? Як ви оцінюєте шанси втілення в життя всього ними обіцяного?
— Я не бачу абсолютно ніяких перешкод, які б заважали мені вписатися у цю команду. Я непохитний прихильник реформ і ніяких сумнівів у цьому не може бути. Все, що вдасться мені зробити, — буде зробленим. Що стосується моїх прогнозів, то я взагалі ніколи не беруся прогнозувати — я просто роблю те, що повинен робити.
— Проте з вами все ж велися якісь переговори, чи ви до команди потрапили автоматично? Які у вас відносини безпосередньо з новим прем'єром?
— Переговорів не було. Мене зміна Кабміну прямо не стосується. Адже я очолюю орган з особливим статусом — моя кандидатура затверджується за узгодженням із парламентом. Проте я брав участь у кількох нарадах, і у нас нормальне спілкування. Що стосується Віктора Андрійовича, ну, скажіть, які можуть бути стосунки між двома реформаторами? Нормальні, звичайно. Як у нього буде виходити — не від мене залежить. А все, що залежить від мене, я зроблю. У принципі, постараюся по максимуму. Хочу, щоправда, зауважити, що раніше працювати мені було непросто. Були складні завдання. Іноді одне суперечило іншому. Наприклад, перед президентськими виборами Фонд давав гроші до бюджету для виплати боргів по зарплаті і пенсіях, і водночас продавати треба було так, щоб не провокувати соціальних конфліктів зі страйками робітників на заводах, що приватизуються, і невдоволенням директорів.
ПРО ПОДВИГИ
— І багато продали? Як ви самі оцінюєте свою роботу за минулий рік? Що можете назвати досягненням?
— Я б сказав, що продали насправді не дуже багато, зате зробили це більш-менш спокійно. У нас було дві прогнозовані цифри — 675 млн. грн. у прибуткову частину бюджету і, окрім того, — до 800 млн. грн. на погашення зовнішнього боргу. За результатами року ФДМ перерахував до бюджету близько 700 млн. грн. Якщо подивитися попередні роки: 1998 рік — 370 млн. грн., 1997 рік — 70 млн. грн., — то зростання помітне. А досягненням, мабуть, назвав би те, що такі суми минулого року було зібрано. Враховуючи передвиборну невизначеність інвесторів, це взагалі — подвиг.
— Цікаво, як же тоді можна буде назвати результати останнього президентського указу про прискорення приватизації, згідно з яким Фонд зобов'язаний надати бюджету у 2000 році $ 500 млн., а за три роки — $ 3 млрд.?
— Прискорення приватизації — це ініціатива не тiльки Фонду. Кабмін, наприклад, затвердив постанову, де вказав перелік об'єктів, що підлягають приватизації цього року. Вийшло два списки: список об'єктів, що підлягають повній приватизації, і перелік підприємств, що підлягають першочерговому продажу. Нині, скажу я вам, проблема одна: за тими механізмами, які пропонують міжнародні фінансові організації, ми гроші від продажу зможемо отримати лише у IV кварталі. Механізм відбору радників — процес не швидкий, до того ж не знаю, як ми будемо їх оплачувати. А гроші нам потрібні вже у цьому кварталі.
— І які пакети будете продавати?
— Продавати будемо все, що не продане. Пакети, більші за 25% акцій — на конкурсі, менші за 25% — на біржі.
— Невже нарешті проясниться доля «Укртелекому»?
— Комітет зі зв'язку вже завершив корпоратизацію «Укртелекому». Подали проект закону про приватизацію цього об'єкту до Кабміну, звідти він повинен надійти у парламент. І як тільки ВР ухвалить закон (законодавчо «Укртелеком» досі знаходиться у переліку підприємств, що не підлягають приватизації. — Авт. ) підприємство повністю переходить у Фонд, і ми почнемо формувати його розміщення.
— І який цього разу планується продати пакет акцій?
— 25% передбачено законом.
— Чи засвітилися бажаючі його купити?
— Бажаючі є. Я тільки не знаю, що вони готові заплатити. Тобто на словах покупці є.
— А що можна сказати про ціну?
— Ціна пакету, зокрема, залежить і від політичної ситуації на момент продажу. Однак не варто забувати, що пропонується не такий уже й великий пакет акцій, щоб викликати ажіотаж.
— Так, пакет, який навіть не блокує.
— Це тільки перший крок. Треба прицінитися.
— І все ж, хоча б приблизно, скільки він може коштувати? Пригадується, півтора року тому тоді ще віце-прем'єр Сергій Тигипко прогнозував за нього мало чи не три мільярди.
— Я ніколи не називаю конкретних цифр заздалегідь. Це ж ринок!
— Так-так, я звернула увагу...
— Поки я обіймаю цю посаду, за кожною названою мною цифрою стоїть відповідальність. От і зараз ті 2,5 млрд. грн., які ми написали у бюджеті-2000, — цифра орієнтовна, необхідна для того, щоб сформувати пакети акцій. А на цю цифру стільки чинників впливає, що спрогнозувати її досить точно навряд чи комусь вдасться.
— Так ми про «Укртелеком»...
— В цьому випадку якась цифра — несерйозна заява.
— А наскільки серйозна, у такому разі, цифра $ 500 млн., названа у президентському указі?
— Цифра пов'язана з бюджетом. Її треба виконати. Яку частку у ній займе «Укртелеком», і, взагалі, чи буде він там — проблеми Фонду. Звичайно, якби була можливість зменшити цю цифру... Адже не все так просто продається. Це тільки на сторонній погляд здається, що інвестори просто приходять і просто вкладають гроші. А цифра, певна річ, солідна. Та я вважаю, що такий указ все одно був потрібен, і далі необхідні будуть документи, що прискорюють процес.
ПРО РОСІЙСЬКІ ІНТЕРЕСИ
— Росія, як відомо, сформувала невеликий списочок — 34 стратегічних об'єкти, пакети акцій яких вона хотіла б отримати за рахунок боргів за енергоносії. Які ваші коментарі і прогнози з цього приводу.
— Так, дійсно такий список передавався російською стороною. Росіяни, до речі, давно пропонували нам розраховуватися підприємствами.
— Вони хочуть мати контрольні пакети?
— У списку розмір пакетів не вказувався. Перш ніж говорити так конкретно, треба у принципі домовитися про можливість погашення боргу таким способом. Наскільки я знаю, на всіх переговорах українська сторона своєї згоди росіянам не давала. А взагалі це питання непросте. І обговорення його пов'язане з наявністю боргу і відсутністю інших можливостей його погашення. Тобто, якщо не буде знайдено інших варіантів погашення боргу, Україні, очевидно, доведеться піти на такий крок. У цьому випадку список, звісно, переглядатиметься і ретельно аналізуватиметься українською стороною (у списку, передбаченому Росією, значаться такі цікаві підприємства, як «Південмаш», «Азовсталь», «МоторСіч», «Арсенал», АНТК ім. Антонова та ін. — Авт. ). У мене немає даних, що подібна робота зараз ведеться.
— Яка ваша особиста думка — чи доцільно йти на такий крок?
— Я не бачу у подібному нічого страшного, якщо говорити про вiдношення до погашення зовнiшнього боргу в цiлому для всiх кредиторiв. Треба тільки ретельно проаналізувати, на яких умовах і за якими цінами може відбутися таке погашення боргу. Тобто питання у ціні об'єктів, чи влаштує вона одночасно обидві сторони. Я ж узагалі вважаю, що це навіть плюс — це ж такий альтернативний варіант погашення зовнішнього боргу, до того ж без усіх цих складних процесів з конкурсами продажу об'єктів. Словом, я б пішов на таке погашення. Все одно, будемо продавати. То яка різниця, отримаємо ми гроші від продажу і ними ж заплатимо по боргах чи відразу ж отримаємо ці гроші як залік з погашення боргу. Тут, щоправда, необхідно розробляти специфічний механізм... Однак, у принципі, це реально.
ОБЛЕНЕРГО: «НЕ У ПРИВАТИЗАЦІЇ ТУТ ПРОБЛЕМА»
— А наскільки реально у цьому році продати стратегічні пакети всіх обласних енергокомпаній? (Таку вимогу закладено інвесторами у меморандумі економічного розвитку, представленому у грудні головою представництва Всесвітнього банку Грегорі Еджейчаком і заступником міністра економіки Ігорем Шумилом.)
— Я завжди говорив, що проблеми в енергетиці не пов'язані з приватизацією. Але єдиної думки з цього питання у суспільстві немає. Я не розумію, чому як тільки в енергетиці виникають проблеми, всі відразу ж згадують про приватизацію і вимагають то продовжити її, то взагалі повідбирати назад уже продані обленерго. Не у цьому проблема.
— А у чому ж?
— Енергетичний ринок не працює. В енергетиці треба навести елементарний порядок, ринкові механізми...
— ?
— Там проблема така — існує єдиний рахунок, на який усі повинні перераховувати гроші, а приватизовані обленерго не хочуть. Все. А тут — міжнародні організації, що пропонують приватизацію енергетики, причому з участю радників... Ну погодилися ми з участю радників, відпрацьовуємо графіки, згідно із зобов'язаннями опублікували відбір радників по семи обленерго. Це все, що ми робимо в енергетиці зараз. І на фоні цього розгорнулися дискусії «відбирати — не відбирати»... Я вважаю, що треба швидше визначатися, керуючись домовленостями з міжнародними фінансовими організаціями.
— Так будуть відбирати обленерго?
— У кого?
— У тих, хто встиг приватизувати 7 обленерго із 27 українських.
— Якщо ми будемо говорити про те, що збираються щось відбирати, то взагалі не варто брати ніяких зобов'язань перед МВФ і говорити про подальшу приватизацію. Між іншим, спроби відібрати вже були, і Арбiтражний суд вже підтвердив законність приватизації. Ну давайте ще раз зробимо те ж саме...
— Добре. Олександре Миколайовичу, а ви як вважаєте, ті обленерго, що вже приватизовані, якось довели перевагу своєї форми власності?
— Я не можу оцінювати їх роботу. Я лише вважаю, що вони працюють так, як взагалі можливо працювати у нинішніх умовах. Між іншим, будь-який інший, наприклад, іноземний інвестор, у цих умовах взагалі працювати б не зміг. Проблема у тому, що за електроенергію споживачі не платять грошей. Відключати ж неплатників права не мають і приватизовані, і державні обленерго, адже багато неплатників — це об'єкти, включені місцевою владою до списків тих, хто не підлягає відключенню. І різниця між формами власності у цьому випадку в тому, що державні «беруть під козирок», а приватизовані йдуть на конфлікт. Якщо на енергоринок прийде західний інвестор, то він взагалі нічого обговорювати не стане: не платять — вимкне. Ось, наприклад, у Грузії американська компанія, що купила грузинську енергетичну компанію, за неплатежі відключила службу безпеки Грузії... Почалися розбирання, підключили президента Грузії, а він сказав, що все так і має бути... А у нас все інакше.
— Так. Якось не спокійно у нас. Один Миколаївський глиноземний завод чого вартий...
— Я завжди говорив: конфлікт на МГЗ закінчиться тоді, коли буде повна ясність зі справжнім власником. Я не прихильник того варіанту, коли тому, хто вже має контрольний пакет акцій, більше нічого не продавати, а шукати інших власників, щоб вони потім з'ясовували стосунки стріляниною.
— А що чекає цей завод у поточному році?
— Плануємо продати 30- вiдсотковий пакет. Для цього розкріпили пакет, який знаходиться у держвласності, і 5- вiдсотковий пакет зняли з біржового продажу. 25% — тимчасово закріплюється у держвласності. Я вже підписав план розміщення акцій.
«УПРАВЛЯТИ ДЕРЖПАКЕТАМИ ПОВИННІ ДЕРЖСТРУКТУРИ»
— Як на вашому відомстві позначилася адміністративна реформа?
— Тільки у скасуванні Національного агентства з управління корпоративними правами і поверненні Фонду його функцій. Фонд, до речі, має трохи інші підходи до управління держпакетами.
— Можна конкретніше.
— Ми не маємо наміру проводити широкомасштабної роздачі держпакетів в управління. Наша політика така: управляти пакетами акцій, що знаходяться у держвласності, повинні виключно держструктури, а комерційні структури повинні такі пакети купувати. На те вони й називаються комерційними. Якщо ж у них немає грошей, то які з них управлінці?
— До речі, голова спеціальної контрольної Комісії ВР з питань приватизації Олександр Рябченко якось заявив журналістам, що несподіване розформування Нацагентства спричинить вражаючий серіал корпоративного розбирання. Ви готові?
— Нагальності, скажу я вам, немає ніякої. Фонд, як і Нацагентство, знали про таке рішення і готувалися до розформування. Очевидно, О.Рябченко мав на увазі, що Нацагентство встигло понаприймати безліч рішень, із наслідками яких доведеться розбиратися Фонду. Ми вже стикалися з цим: багато об'єктів, які ми планували до першочергового продажу, виключено з такого переліку, оскільки їх пакети вже передані в управління. Я, до речі, вважаю, що подібне зовсім не аргумент на користь збереження цих пакетів у держвласності. Безумовно, там існує якийсь юридичний нюанс — та я поки ще не встиг вникнути у деталі — але, судячи з того, що говориться, виходить, що держава цим управлінцям начебто ще й чимось зобов'язана. Я б не був таким однозначним: думаю, що всі ці проблеми можна вирішити. Хоч, як мені здається, основні проблеми тут усе ж таки пов'язані з тим, що пакети часто передавалися в управління на умовах, не пов'язаних з процесом приватизації.
— Так, кажуть, що багато хто з управлінців не виконує своїх інвестиційних зобов'язань. Що збираються робити з такими управлінцями і пакетами акцій?
— Розривати угоди.
— А з підприємствами?
— Ті, що можна і треба продавати — будемо продавати. Я взагалі не прихильник прив'язки до управлінців. Я завжди вважав і вважаю, що найефективніша передача в управління — це продаж. Я ніколи не повірю, що управлінець вкладатиме гроші в об'єкти, які не є його власністю і які можуть бути відібрані в будь-який момент. Я швидше повірю, що такий управлінець виводитиме кошти з підприємства, а не навпаки. Це моє глибоке переконання.
А взагалі, маю сказати, що зі скасуванням Нацагентства активізувалася критика на адресу Фонду. Це цілком у дусі наших традицій: орган, що ліквідується не може просто так піти з політичної арени, він намагається подавати якісь ознаки життя. Потім, напевно, виникає ще бiльше бажання покерувати тим же ФДМ. І з'являються деякі проблеми, які мені зовсім не потрібні. Я хочу спокійно і нормально працювати, але знаю, що це на моїй посадi нереально. Тому давно дивлюся на все це спокiйно.
