Єдиним винятком був сам Фонд, що реально подавав ознаки
життя лише у приватизаційних дискусіях із Кабміном і Міненерго. Але не
минуло й півтора місяця, як відбулося — О. Бондар, з благословення парламенту,
затвердженого Президентом, став легітимним шефом ФДМ. Тепер експерти від
приватизації, а також нечисленні інвестори, парламент, уряд, зацікавлені
міністерства і навіть сам керівник багатовекторних ринкових реформ чекають
пожвавлення всього процесу українського роздержавлення. Та розмова з новим
головою Фонду держмайна почалася все ж із парламентського голосування.
«СВОЮ ПОСАДУ Я ВИСТРАЖДАВ»
— Олександре Миколайовичу, версій навколо вашого первинного
необрання було безліч («День» писав про них). Тоді ви, до речі, нічого
конкретного не казали. Може, зараз скажете, що ж насправді перешкодило
вам «взяти» парламент у вересні?
— Можливо, я недопрацював з деякими фракціями (маються
на увазі комуністи й «Громада» — Авт.). До того ж, через брак часу зустрічався
я з ними в основному офіційно. А ось уже в проміжку між першим і другим
голосуванням моєї кандидатури я зустрічався не тільки з лідерами фракцій,
а й із групками депутатів по 3—5 чоловік і працював із ними не завжди офіційно.
— Розкажіть, а що стоїть за фразою «працював із фракціями»?
Ви їх умовляли, щось конкретне обіцяли?
— Цікаво? Та я з ними просто розмовляв. Депутати приходили
до мого кабінету в Фонді і ми знайомилися, спілкувалися, з’ясовували позиції.
Так було із «зеленими», НДП, «Громадою». Багато хто мене тому й підтримав,
що знайомі ми давно. Ось Кармазов (фракція «Громада» — Авт.) мене підтримав,
тому що давно знає мене як людину, котра в принципі діє згідно з законом
і не йде на якісь там оборудки. Тобто багато хто просто довіряє моїй порядності.
— Чому ж Президент особисто не вніс вашу кандидатуру повторно?
— А тому, що це заборонено законом про виконуючих обов’язки.
— Виносити кандидатуру Ланового, здається, шість разів
нічого не заважало...
— А тоді закон не був підписаний Президентом. До речі,
коли кандидатуру Ланового виносили на голосування останній раз, закон уже
діяв.
— А за розхожою в парламентських кулуарах версією, голови
у Фонді півтора року не було тому, що це просто було вигідно. Причому,
(так депутати кажуть), насамперед зацікавлена була людина, портрет якої
висить за вашою спиною...
— Починаємо називати речі своїми іменами. Я думаю, що якби
таке припущення відповідало дійсності, то Леонід Данилович не подавав би
мою кандидатуру на голосування парламенту. Адже є інші кандидатури — керовані,
але в парламенті непрохідні. Президент таким шляхом не пішов. Він хотів
ясності, а тому запропонував кандидатуру професіонала, здатного витримати
голосування (тобто О. Бондаря — Авт.). Я знаю Президента не так давно,
але зараз, як і раніше, не відмовляюся від слів: «Я — людина Президента»,
хоча б тому, що я ним призначений. Адже не можу я після того, як Президент
чекав, поки я видужаю (навесні О. Бондар переніс обширний інфаркт. До речі,
ради об’єктивності варто зазначити, що коли О. Б. лежав з інфарктом, він
був Президентом звільнений, а потім... — Авт.), потім подав мою кандидатуру,
чекав результатів, затвердив моє призначення указом — заявляти, що я якось,
знаєте, до Президента ніякого відношення не маю і взагалі сам по собі.
Я так ніколи не скажу, тому що я — людина Президента. А знаєте, що мене
відрізняє від інших людей Президента (і я, до речі, казав про це Леоніду
Даниловичу)?
— ...?
— Я стараюся знаходити спільну мову не тільки з цією лінією
влади. Тобто я не конфліктую з Кабміном, не лізу на рожен із парламентом.
І вважаю, що цим допомагаю Президенту. У нього й без мене досить приводів
для конфліктів. Так що я не буду, як Лановий, ходити і скаржитися: «Ой,
мене парламент образив, він мене не розуміє, не можу я з ним працювати...».
До речі, про зацікавлених у безвладді в Фонді. Мені здається, що їх шукати
треба серед інших сил.
— На комуністів натякаєте?
— І на них теж. Адже зрозуміло, що відсутність голови в
Фонді дає їм більше приводів опротестовувати в майбутньому приватизаційні
документи. Хоча, коли глава Фонду легітимний і ставить свій підпис, такі
підстави теж будуть, але буде їх набагато менше. Адже період безвладдя
все-таки юридично вразливий і цим неодмінно скористаються. До речі, з цієї
точки зору, саме у тих фракцій, що голосували проти мене (і свого часу
проти Ланового), була мета затягнути цей процес.
— Спільну мову з Президентом, як уже ясно, ви знайшли.
А як обстановка всередині Фонду? Чи не плануються якісь кадрові перестановки?
— Їх не буде. Хіба що дещо зміниться структура на рівні
департаментів і перерозподілу функцій між заступниками.
— Це пов’язано з появою Національного агентства з управління
корпоративними правами?
— І з цим теж. Змінюються функції, значить, перерозподіляються
обов’язки. Але, повторюся, кадрових перестановок не буде. Ті, хто не захотів
працювати зі мною, пішли услід за Лановим, а нещодавно звільнено тих, хто
відкрито виступив проти мене (указом Президента наприкінці вересня звільнено
двох заступників — Віталія Крюкова і Сергія Бабича — Авт.).
— Так-так. Вони вас критикували публічно...
— Знаєте, я проти критики нічого не маю. Але коли люди
навмисно обмовляють... Це, вже, вибачте...
— А навіщо вони це роблять?
— Напевно, виконують чиєсь замовлення.
— Цікаво, чиє?
— Знаєте, я не з’ясовував. Та й яка тепер різниця. Адже
все одно зробили вони це дуже безглуздо. Ну як це розуміти: начальник лежить
після інфаркту, а його заступник (В. Крюков з гучною історією про «порочний
зв’язок» О. Бондаря з «Інвестиційною газетою», в якій О. Бондар нібито
заробив мільйон гривень — Авт.) у цей час поливає його брудом перед пресою.
Причому немає ні доказів, ні аргументів. Такі речі безслідно не проходять
у всьому цивілізованому світі. Крім того, до цих людей були великі претензії
щодо роботи.
— Авжеж, якось не по-людському вийшло...
— Не сперечаюся. Мені взагалі багато довелося пережити
тоді, та й проходження парламенту радісним заходом не назвеш. Але ж вистояв.
Значить, усі зрозуміють, що є в мене і характер, і сила волі.
— До того ж і посада є непогана.
— Так. І я її заслужив, а можливо, навіть вистраждав. Адже
не жарт — із 92-го залишатися в приватизації, а 94-го вистояти як заступнику,
пережити три потоки зняттів, а потім майже півроку чекати легітимності.
Словом, не можна сказати, що ця посада — подарунок долі, манна небесна,
що звалилася на голову.
ЦЕ СОЛОДКЕ СЛОВО — НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ
— Останнім часом дуже вже почастішали розмови про націоналізацію.
Чи означає це, що вже «засвітилися» конкретні люди, зацікавлені у націоналізації
конкретних об’єктів? Чи існує список підприємств, для яких уготовано націоналізацію?
— Я в даній темі бачу дві позиції: ідеологічну й фінансову.
Ось, наприклад, ліві виступають за націоналізацію. Адже роблять вони це
із суто політичних, ідеологічних міркувань. Їх приватизація не влаштовує
взагалі, і вони хочуть все відіграти назад. Тобто вони бажають не перепродажу
об’єктів новим власникам (тобто не реприватизації — Авт.), а саме безоплатного
повернення у держвласність. До речі, сутність такого ідеологічного моменту,
по-моєму, ліві не особливо розуміють. Понад 50% власності викуплено трудовими
колективами. У кого ліві мають намір відбирати? На яку соціальну базу вони
збираються розраховувати потім? Тобто в цьому плані я абсолютно спокійний
— реалізувати націоналізацію безоплатним шляхом навряд чи хтось наважиться.
Шлях інший — фінансовий, меркантильний. З одного боку, провести націоналізацію
в нормальному вигляді, тобто сплатити «господарю» об’єкта, що повертається
у держвласність, всі його витрати, затрачені на цей об’єкт, — грошей немає.
З іншого, природно, що є незадоволені приватизацією, якийсь об’єкт комусь
не дістався. І завжди виникає бажання відібрати у суперника ніби на користь
держави, але з явним наміром потім перепродати. Такі факти, між іншим,
є.
— Наприклад?
— Із останніх — «Одесаобленерго». На конкурсі перемогла
одна фірма, а Арбітражний суд результат конкурсу опротестовує і зобов’язує
Фонд укласти контракт з іншою фірмою. Ми діємо згідно з рішенням АС. Але
вже тепер фірма, що «програла», до того ж яку захищає Міненерго, пише в
усілякі інстанції скарги на незаконні дії Фонду.
— І все-таки списки підприємств, що повертаються у держвласність,
є?
— Так. Це перелік підприємств-боржників, складений за дорученням
Кабміну й відповідно до законодавства про приватизацію. Але до націоналізації
вони не мають жодного відношення. На цих підприємствах не виконуються інвестзобов’язання,
тому Фонд зобов’язаний порушувати питання про їхню реприватизацію.
КОНФЛІКТ ІЗ МІНЕНЕРГО
— Відомо, що Фонд підтримав ініціативу Міненерго перевести
приватизацію енергокомпаній на некомерційні конкурси, де, кажуть, просто
поле неоране для приватизаційних махінацій. А експерти й без цього називають
приватизацію міненергівських «володінь» «прозорою по-українськи».
— У мене немає слів, щоб розказати, як Міненерго взагалі
хоче щось приватизувати... Так, вони запропонували Фонду свою програму
приватизації обленерго і я дійсно її підписав. І що ж? Звинувачення Міненерго
на адресу Фонду не тільки не припинилися, а й посилилися. І я зрозумів:
справа не в програмі. Тобто я їх перевірив — Фонд пішов на поступки, чекаючи,
що нарешті настане взаєморозуміння. Але відбувається абсолютно протилежне.
Ось вам приклад: 20-го числа я підписую програму разом із Шеберстовим (міністром
енергетики — Авт.), а 25-го він направляє скарги Президентові й в СБУ про
те, що Фонд неправильно приватизує енергетику. Тобто мета у Міненерго абсолютно
інша. І справа не в програмі, а в тому, що фірми, які, так би мовити, погоджували
з Міненерго свою участь у приватизації, не виграли конкурси. Природно,
програш не дає спокою ні Міненерго, ні тим, хто програв... Що ж я можу
зробити, якщо Арбітражний суд визнав, що конкурс із «Одесаобленерго» виграла
не «міненергівська» фірма, а стороння компанія.
— І що далі чекає цю галузь? Пам’ятається, прем’єр обіцяв
за її приватизацію казкові суми...
— Прем’єр приватизацію енергетики не відновив, і останнє
його висловлювання свідчить про те, що станеться це не сьогодні й не завтра.
До речі, можливо, саме цього домагалося Міненерго. А той мізер, що ми встигли
приватизувати (провели конкурси щодо дев’яти енергокомпаній, де виставлялися
25-відсоткові пакети акцій — Авт.) не може ні погіршити, ні поліпшити ситуацію.
Основне залишилося в держвласності. Всі атомні, всі теплові електростанції
— у держави. А на станціях зарплат-пенсій, між іншим, не платять. Та що
казати, зараз і інвесторів вдень із вогнем не знайдеш. Наші метання — сьогодні
продаємо, а завтра не продаємо, сьогодні конкурс комерційний, а завтра...
— розполохують інвесторів остаточно. Скажу більше, сьогодні, крім Фонду,
інвесторами ніхто не займається, ніхто навіть не поцікавиться, а чи є взагалі
покупці в Україні й чи можуть вони купити хоч щось.
ПРЕМ’ЄР ПОПРОСИВ...
— Тобто й приватизація «Укртелекому» вже не така багатообіцяюча?
До речі, недавно ви казали, що й мільярда за 30-відсотковий «укртелекомівський»
пакет вже не отримати, а в уряді обіцяли доставити аж три мільярди.
— Між іншим, суми можливої вартості «Укртелекому» спочатку
звучали із вуст прем’єра, потім він перестав говорити про це і дав вказівку
іншим цього не робити. Цифру в три мільярди спрогнозував віце-прем’єр Тигипко.
А я б вважав взагалі за краще не коментувати ситуацію з «Укртелекомом».
— Аякже, прем’єр попросив...
— Та ні. Просто вартість пакета акцій «Укртелекому» прямо
залежить від того, яка фінансова й політична ситуація буде в Україні тоді,
коли він буде виставлений на продаж. Адже одна справа — ціна «Укртелекому»
98-го й зовсім інша — 99-го. Крім того, не менш важливо, в якому стані
буде сам об’єкт перед початком продажу. Між іншим, «Укртелеком» і зараз
перебуває в такому стані, що інвестору до підрахунку свого прибутку треба
буде вкласти в цей об’єкт солідні суми...
— Які?
— ... Мільярди гривень. І ці гроші треба вкласти в підприємство,
а не заплатити за пакет акцій.
— До речі, у парламентській Комісії з питань приватизації
казали, що законопроект із приватизації «Укртелекому» слабенький вийшов.
— Знаєте, я б не давав якихось оцінок цьому. Сьогодні очевидно
одне — законопроект потрібен тільки для того, щоб приватизаційний процес
почався. Мені взагалі здається, що проект закону повинен складатися із
двох-трьох принципових позицій, а все решта вирішуватиметься, так сказати,
з перебігу справи. Так, відчуваю я, що приватизація «Укртелекому» стане
дуже складним періодом і для мене як голови, і для всього Фонду...
— Це чому?
— Бачите, ще нічого не почалося, а політичні й фінансові
інтереси вже сконцентровані на цьому об’єкті. А це, природно, не сприятиме
полегшенню приватизації. Продати те, чим цікавляться абсолютно всі, дуже
непросто.
ФОНД І НАЦАГЕНТСТВО — НЕПРИМИРЕННІ ДРУЗІ
— Кажуть, що Фонд, м’яко кажучи, не без участі Кабміну
загалом порозумівся з новоствореним Нацагентством з управління корпоративними
правами. Чи так це?
— Є постанова уряду про передачу Нацагентству прав управління
пакетами акцій, які сьогодні перебувають у власності держави. Я, чесно
кажучи, не хочу його коментувати, тому що парламент свого слова ще не сказав.
Знаю, що депутати не будуть такими одностайними в думці, як уряд, і внесуть
масу поправок. Між іншим, коли Кабмін ухвалював рішення, я висловив свою
точку зору, але залишився у меншості.
— І що ж ви сказали?
— А я сказав, що в принципі не виключаю передачу функцій
Фонду Кабміну, тобто — галузевим міністерствам. Вони, між іншим, на цьому
дуже наполягали, казали, що у них досвід управління є, а у Фонду, мовляв,
його немає. А передавати ці функції щойно створеному агентству, в якого
досвіду управління ще менше, ніж у Фонду, — це, по-моєму, експеримент з
однозначним закінченням...
— Тобто ...
— Та вже через пару місяців за все погане відповідатиме
Нацагентство на чолі з Тарановим. Ну й потім, Кабмін все-таки намагався
розробити концепцію управління, а зупинився на перерозподілі функцій. А
концепції управління так і немає. Я ось, наприклад, спілкувався з Тарановим,
слухав його виступи, доповіді його колег і зрозумів, що у них цієї концепції
теж немає.
— Здорово виходить! Приблизно як у Жванецького — неможливо
все міняти, нічого не змінюючи, але ми будемо...
— Схоже... Та віддамо ми Нацагентству функцію управління
корпоративними правами в повному обсязі. Нехай керують. Головне, що інші
функції залишилися без змін, тобто займатимемося приватизацією ми.
Р.S. Про останнє можна сперечатися. Тобто приватизаційна
функція у Фонду залишилася, та тільки до чого її застосовувати. Міненерго
ніяк не хоче розлучатися зі своєю вотчиною, приватизація «Укртелекому»
вже починає нагадувати довгограючу пластинку, а в парламенті взагалі все
частіше чутно розмови про мораторій на все українське роздержавлення. Оптимізм
керівника Фонду — річ, звісно, хороша. Та тільки ліві, наприклад, теж сповнені
оптимізму в надії на протилежне... Як зазначили в Комісії ВР із питань
приватизації, в українських реформах помітно не ринковий, а біологічний
відбір, який свідчить, що виживає найсильніший...
№217 12.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
