Економічне здоров’я країни викликає все більше дискусій у колі експертів та фінансистів. Одні твердять, що назріває справжня економічна криза. Інші ж переконують, що нічого страшного не станеться і що це лише тимчасові негаразди. Чи справді сьогодні існують передумови для такої кризи та якою буде економічна погода в країні найближчим часом? Про це «День» розмовляв з президентом Центру економічного розвитку Олександром ПАСХАВЕРОМ.
— Як би ви оцінили нинішню економічну ситуацію в країні?
— Я б сказав, що в Україні сьогодні відбувається гальмування економічного зростання. У нас наявні дані, які засвідчують, що досить показові галузі призупиняють свій розвиток. Для мене такими індикаторами слугують будівельна галузь та продаж автомобілів. Якщо у них відбувається сповільнення темпів розвитку, то це говорить про те, що очікування людей тривожні і вони не готові розширювати своє споживання. Будівництво — сильний індикатор розуміння споживачами та виробниками майбутнього: буде воно позитивним чи негативним. Коли люди вважають, що майбутнє не дуже обнадійливе, то вони перестають купувати житло та будувати виробничі об’єкти. Тому важливо переламати цю тенденцію тривожного очікування.
— Але ж дані Держкомстату вказують на зростання 6,4% ВВП в цілому по економіці. В промисловості зростання становить 8%, а в машинобудуванні — 31,1%.
— Це показники за півріччя. Якщо ви переглянете помісячну динаміку, то побачите, що головні галузі економіки призупинили своє зростання.
— Тобто ви бачите передумови для виникнення негативних явищ в економіці?
— Вони вже існують. Підвищення інфляційної температури, зменшення темпів росту виданих кредитів як юридичним, так і фізичним особам, різко від’ємний торговельний баланс. Економіка загальмувала у своєму розвитку. Крім того, вона немає тих запасів, які були у неї раніше. Тому з’являються несприятливі економічні явища. Не можна говорити, що вони кризові, але багато із них викликані стисненням грошової маси Нацбанком та зосередженням значних сум грошей на Казначейському рахунку. Насправді антиінфляційна політика завжди викликає гальмування економічного зростання. Питання полягає у мистецтві збалансування її сили і форми для того, щоб зупинити інфляцію, але щоб і економічне зростання при цьому не призупинилося.
— Як, на вашу думку, можна досягнути такого «збалансування»?
— Потрібно більше уваги приділяти не короткостроковим антиінфляційним заходам (хоча це теж важливо), але поєднувати їх з середньо- та довгостроковими заходами. Наприклад, бюджетні гроші слід пустити не на зростання споживання, а на фінансування інфраструктури тих галузей, по яких інфляція б’є найбільше. Мова йде про сільське господарство та галузі, що працюють на експорт. Це допоможе знизити негативні тенденції. Сьогодні цього просто не роблять. Разом з тим, за цим всім стоїть багато проблем. Наприклад, скільки не вкладай у сільське господарство грошей, доки земля не перейде у приватну власність, доти ми не отримаємо довгострокового ефекту. Крім того, вкладаючи державний капітал у галузі в умовах корупційного суспільства, не можна отримати бажаного ефекту...
— Але ж не можна списувати цю ситуацію тільки на нинішній уряд. Багато хто говорить, що інфляційний механізм спровокував попередній уряд, а нинішні заяви представників всіх гілок влади про необхідність збільшувати соціальну складову в бюджетних змінах на 2008 рік неодмінно призведуть до чергового інфляційного витка?
— Я не сказав, що в цьому винний нинішній уряд. Інфляцію спровокували декілька факторів. Загальна фінансова криза, зростання ціни на продовольство та енергоносії у світі — це зовнішні фактори, які у наших умовах працюють посилено. Українська економіка недореформована, саме тому ринкові механізми працюють у нас погано. До внутрішніх факторів відноситься відсутність міри у проведенні соціальної політики. Я не можу говорити, що соціальна політика нинішнього уряду вiдiграла вирішальну роль. Їй дісталася роль останнього бублика, коли у певний момент економіка перенаситилася соціальними затратами. Зростаючі соціальні виплати — одна з головних причин появи інфляції, але не єдина. І тим більше — це не результат лише дії нинішнього уряду. В інфляції винні всі уряди, починаючи з 2004 року. Всі вони забезпечували збільшення доходів громадян та рiвень споживання більш ніж у два рази, що швидше за темпи зростання самої економіки. Замість того, щоб витрачати бюджетні гроші на стимулювання економіки, основна їх маса спрямовувалася на роздачу населенню. Певний час економіка реагувала на це позитивно, бо у попередні роки країна мала перекіс в іншу сторону: недооцінена робоча сила. Але настав момент, коли позитивна реакція скінчилась. До цього додалися несприятливі зовнішні умови на фінансових ринках, зростання ціни на енергоносії, недореформована економіка, неузгоджена політика різноманітних гілок влади та відсутність у них стратегічного бачення реакції на всі ці фактори. У комплексі всі ці фактори дали таку негативну тенденцію.
— То виходить, що за нинішніх умов вносити зміни до бюджету на 2008 рік не слід?
— Вносити зміни до бюджету потрібно. Цього вимагає закон, але якщо ж їх не прийняли, то це має не тільки негативні, але й позитивні наслідки: стримування інфляції. Політики ж у своїх публічних виступах заявляють: «у мене є пропозиція, якщо ви її зараз приймете, то будете щасливі». Зміни до бюджету-2008 економічну ситуацію у країні принципово не змінять. Уряд анонсував, що додаткові надходження він роздасть за принципом «всім сестрам по сережках»: трішки на зростання споживання, трішки на інвестиції у виробничу інфраструктуру... Зі споживанням все зрозуміло, а от всі слова про інвестиції потрібно перевіряти: наскільки ефективно їх використають. Якщо держава витрачає гроші на адресну підтримку галузей та підприємств, то цим тільки сприяє корупційним діям. Потрібно спрямовувати гроші на виробничу інфраструктур. Якщо ж направляти їх на безадресну підтримку підприємств та галузей, то проводити її потрібно за формальними базовими параметрами. Якщо цього не робити, а тільки займатися поточними питаннями, то нічого не зміниться. Ми говоримо про важливість вирішення таких питань вже 17 років.
— В якому цифровому вираженні, виходячи з нинішньої економічної ситуації, реально втримати інфляцію на кінець року?
— Якщо не буде якихось екстраординарних подій — між 20—25%. Це, звичайно, дуже багато, але не катастрофічно.
— Як позначиться на економіці обіцянка Росії з 2009 року продавати Україні газ за ціною 0?
— Коли я слухав нещодавній виступ прем’єра про формування ціни на газ, то вперше чітко зрозумів всю логічну структуру цього процесу. До того всі заяви про формування такої ціни були незрозумілі: про газову ціну багато говорили, але зрозуміти, чому вона саме така, а не інакша, було важко. Добре це чи погано для економіки? Я ще в 1991 році говорив: найкращим подарунком Росії для України став би перехід на світові ціни для газу та нафти. Це було б шоком, але всі б адаптувалися, і ми мали б стабільнішу економіку. Згодом наша економіка поступово перейшла на світові ціни на нафту. Всі розповідали, що економіка лопне, але вона витримала та адаптувалася. Точно так вона адаптується до світової ціни на газ. Просто доведеться змінювати саму структуру та технологічні способи виробництва. Звичайно, що через зростання газової ціни відбудеться збільшення показника інфляції. Але позитивні моменти від цього не менш важливі. Чітке застосування формульної процедури газової ціни означає для підприємців збереження однієї з найнеобхідніших умов ефективного господарювання — передбачуваності. Кожен підприємець зможе самостійно порахувати, якою буде для нього ціна блакитного палива. І це залежатиме не від політичних переговорів, а від світових тенденцій.
— Чи не здається вам, що на наших очах розгортається традиційний конфлікт між економічною логікою та політичною доцільністю?
— Це було яскраво виражено після помаранчевої революції, коли конфлікт спостерігався між політичною революційністю, її радикалізмом та економікою, яка не любить радикалізму. Економіка за своєю природою еволюційна, тому для неї найкраще, коли всі дії враховують повільно текучі фактори. Якщо говорити про політичний компонент, то в ньому головне — невміння вітчизняної еліти знайти спільні точки дотику, невміння здійснювати стратегічні компроміси, нерозуміння того, що всі в одному човні.
З 2004 року вся українська політична еліта не змогла побудувати хоч якийсь політичний режим. Було знищено політичний режим, який збудував президент Кучма, однак альтернативи йому так і не створили. Сьогодні ніхто не може сказати, що у нас існують певні правила, за якими будуються взаємовідносини всередині влади і між владою та суспільством. Влада подає найрізноманітніші сигнали, які суперечать один одному. І про це вже не соромляться говорити не лише посли, але й керівники інших країн. Вони говорять: ми не знаємо, який основний сигнал насправді посилає Україна, вона дає різні сигнали, значить переговори не можливі. Відсутність нового політичного режиму — головний феномен сьогодення України. Здавалося б, без політичного режиму, як без серцебиття та температури, жити не можливо. Але українці живуть. Це говорить про те, що історично українська нація сформувалася як народ, у якого екстраординарна живучість. Український народ навчився жити без дієздатної держави. Він продемонстрував це в умовах безпомічності влади і гіперінфляції у 1992 — 1995 роках. У відповідь на це він просто створив безпрецедентну за розміром народну тіньову економіку і тим зберіг соціальну сталість суспільства!
