Ми оцiнюємо невиправданi витрати українських пiдприємств
на користь монополiстiв у 50 млрд. грн., з яких 30 млрд. грн. обслуговують
потреби останніх, обертаючись у тіньовому секторі. Саме 50 млрд. грн. ми
могли б запустити в реальну економiку й дати можливiсть пiдприємливим людям
створити свiй ефективний бiзнес
Які асоціації можуть виникнути у пересічного громадянина
при згадуванні такої держструктури, як Антимонопольний комітет? Швидше
за все — ніякі. У кращому разі, якщо громадянин трохи цікавиться економічним
життям, він пожартує: за конкуренцію борються — монополізм міцнішає (пам’ятаєте,
люди крадуть — країна багатіє)...Очевидно, керівництво Антимонопольного
комітету(АМК) «в курсі» існуючих думок на свій рахунок, оскільки саме бажання
стати доступнішими, зрозумілішими й відкритішими привело голову Антимонопольного
комітету Олександра Заваду до редакції газети «День». Природно, на зустрічі,
що відбулася «за круглим столом», журналістів насамперед цікавили питання
монополізації внутрішніх ринків й адміністративного втручання держави в
економіку.
— Антимонопольний комiтет має захищати свободу конкуренцiї.
I ви неодноразово на цьому наголошували в своїх виступах. Як із таких позицiй
можна оцiнити переорiєнтацiю парламенту на прийняття законiв, адресованих
конкретним пiдприємствам та галузям? Ось тiльки зо два тижнi тому лiдер
соцiалiстiв Олександр Мороз, перебуваючи в США, запрошував iноземцiв iнвестувати
кошти в Україну й обiцяв прийняття Радою окремих законiв для кожного iнвестора.
Як до цього ставиться Антимонопольний комiтет? Узагалi, в якому просторi
буде працювати АМК, коли ринок просто буде подiлено мiж декiлькома державними
монополiстами?
— Коли готується будь-який документ, вiн обов’язково проходить
експертизу в АМК. Я хочу засвiдчити, що немає жодного факту щодо створення
чергового, як часто тепер кажуть, «укрсала», який би не отримав вiдповiдної
оцiнки. Звичайно, коли це загрожує створенням монопольного утворення. Якщо
ж документ усе-таки був прийнятий, то комітет використовує право вносити
відповідні пропозиції щодо змін законів, постанов тощо.
За 5 рокiв роботи, якi ми будемо вiдзначати 26 листопада,
АМК розглянув 17 тисяч доручень Кабiнету Мiнiстрiв України, Президента
України та Верховної Ради. Запевняю вас, це була дуже серйозна робота.
Скажiмо, порядок постачання природного газу на 1999 рiк. Цей документ,
що визначає роботу галузi, навiть роботу всiєї економiки, 1996 року нам
узагалi не показували. 1997 року нам його показали, але пропозицiї не тiльки
не врахували, а зробили навпаки. 1998 р. бiльшiсть наших пропозицiй врахували.
На 1999 рiк ми працюємо з робочою групою крок у крок. Отже, змiни вiдбуваються.
Узагалi АМК вiдповiдає за свою дiлянку роботи. Не за безробiття, не за
спад виробництва, а за стан конкуренцiї. Але слід мати на увазі, що конкуренція,
забезпечуючи підвищення ефективності економіки, сприяє вирішенню і цих,
і багатьох інших проблем, за які врешті-решт відповідає в цілому уряд.
Тому, коли уряд приймає рішення, яким (серед багатьох інших наслідків)
обмежується конкуренція, комітет не має жодних підстав твердити про неправомірність
цих рішень.
— Ця ситуацiя дуже нагадує вiдому мiнiатюру Жванецького
«Хто шив костюм?» Чи є претензiї до захисникiв конкуренцiї? Нi, немає.
Але й конкуренцiї немає. Бiльше того, останнiми роками конкурентне середовище
звужується. Хіба може бути iнакше, коли уряд одночасно й приймає нормативнi
акти, й займається пiдприємництвом, таким чином витiсняючи приватний бiзнес
із ринкiв? А чи може АМК протистояти урядові, формально будучи його структурною
ланкою?
— Почну з останнього. Щодо статусу АМК, то його склад формується
за участю Верховної Ради. Повноваження АМК визначено законом i нiким одноосiбно
змiнюватися не можуть. Ранiше голова АМК призначався Верховною Радою, тепер,
за Конституцiєю, — Президентом України, за згодою Верховної Ради. Таким
чином, сьогоднi АМК, де-юре, пiдпорядкований Кабмiну, але, за законом,
під час прийняття рiшень про порушення антимонопольного законодавства державнi
уповноваженi, тобто особи, з яких складається АМК, є незалежними. Тiльки
в нашiй державi можуть бути такi парадокси: там пiдзвiтний, тут пiдпорядкований,
а під час прийняття рiшень ще й незалежний. У той же час пiдпорядкованiсть
Кабiнету Мiнiстрiв дозволяє нам бути залученими в усi проекти й документи,
якi готуються в надрах Кабмiну.
— Це плюс. А мiнус?
— Усi намагаються нами керувати, а допомагати часто виявляється
нiкому. Проте наш подвiйний статус не заважає нам максимально впливати
на ситуацiю, особливо під час розроблення проектів. Коли ж мова йде про
прийняття рiшень, тут нашi зауваження, як і інших відомств, враховуються
(або не враховуються) на рівних засадах. Але щоб у читача не склалося хибного
уявлення про Антимонопольний комітет як про структуру, яка тільки вносить
пропозиції, наголошую на тому, що такий механізм діє виключно у відносинах
з вищими державними органами. Натомість порушників антимонопольного законодавства
очікують значні фінансові санкції та інші примусові ходи, спрямовані на
захист конкуренції.
За п’ять років свого існування комітетом припинено більше
ніж 4400 порушень антимонопольного законодавства. Розмір тільки прямих
фінансових санкцій перевищив 36 мільйонів гривень.
Тепер щодо оцiнки рiвня конкуренцiї в економiцi. Тут є
два аспекти. Перший — структурний, другий — нормативний. У структурному
планi в нас рiвень конкуренцiї вищий, анiж, скажімо, у Францiї або, наприклад,
у Росiї.
Я вважаю, що критичну масу конкуренції в Україні створено.
Чого я в цьому впевнений? По-перше, про це прямо свідчать дослідження ринків,
які постійно проводить комітет. По-друге, суб’єкти конкурентних ринків
самі виявляють своє невдоволення (той, хто не конкурує, задоволений усім)
станом конкуренції через звернення до АМК (щороку їхня кількість зростає
вдвічі, і там, де в нас є повноваження, ми їх захищаємо) або, якщо це рівень
політичних рішень, вони вирішують питання через Верховну Раду, через тиск
на уряд.
У плані нормативному в нас дійсно є тенденція до створення
монопольних посередників. Але і тут я не бачу катастрофи. Ситуація не є
незворотною. Достатньо розчерку пера, щоб ліквідувати таку паперову монополію.
У США була приватна монопольна компанія, котру уряд демонтував протягом
40 років.
— Чи є в нашiй державi неприроднi монополiсти та в яких
сферах вони сконцентрованi?
— Усе ще занадто багато. Особливе занепокоєння викликає
монополiзм державних органiв, якi надають платнi послуги, наприклад, органів
Держнаглядохоронпраці, Державтоiнспекцiї, служби охорони при МВС, екологiчної
iнспекцiї Мiнекобезпеки.
— Отже, виходить, що в Українi було вiдкинуто природний
шлях приватизацiї, розвитку приватної власностi або ефективного державного
господарювання. Натомiсть було приватизовано важелi державного управлiння.
I саме ця обставина перешкоджає доброчеснiй конкуренцiї.
— Українi в цьому сенсі ще «пощастило», бо в неї часто
змiнювалося керiвництво виконавчої влади, i нiхто, як ви кажете, не встиг
довести до кiнця цей процес. Але все ж головною причиною подібних зловживань
є безвихідь, у яку потрапили всі державні органи через хронічне бюджетне
недофінансування. Тільки одні мають одержати додаткові кошти, а інші —
ні.
— Змiнюванiсть урядiв за умови незмiнностi одного керiвника
вже породжує багато питань. Якщо ви торкнулися проблем законодавства, то
хотiлося б знати, чим зумовлено прийняття поганих законiв? Це можна пояснити
некомпетентнiстю чи злим умислом, чи лобiзмом? Могли б ви сказати, якi
групи лобiстiв у Верховнiй Радi є найвпливовiшими?
— Головнi — нафтогазовий комплекс, металургiя, сiльське
господарство та банки. Є й регiональнi лобiсти. Ми намагаємося працювати
з усiма фракцiями й депутатськими групами. Але я не можу сказати, що хоча
б одна справа була закрита пiд тиском. Звичайно, були й компромiси, iнакше
я не працював би на посадi 6 рокiв. Але, повторюю, цi компромiси не пов’язанi
з порушеннями та з їхніми наслiдками. Порушення мали припинятися, наслiдки
— усуватися. Приклад — Ощадний банк. Однiєю справою по Києву ми вирiшили
питання про розмір комісійної винагороди за приймання житлово-комунальних
платежів, які застосовували 16 тис. фiлiй по всiй Українi. Як результат,
розмір цієї винагороди знизився в 3—5 разiв.
— Чи можете ви, як людина, що вiдповiдає за конкуренцiю,
згадати випадки, коли, почавши з нуля, хтось дiйсно перемiг у конкурентнiй
боротьбi? Ми хотiли б написати про цих людей, але не можемо знайти вiдповiдної
iнформацiї. Варто заглибитися у витоки пiдприємницького успiху, скрiзь
— комсомольськi, партiйнi посади. Тобто люди розпорядилися тим, що вони
й так мали.
— Щоб визначити, як саме хтось досяг вершин, справді треба
проводити дослiдження, про яке ви кажете. Проте АМК не шукає джерел фiнансування
тих чи iнших капiталiв. Однак я думаю, що i за цих умов пiдприємливим людям
дещо зробити вдається.
Але щоб подібні поодинокі випадки стали системою, необхідно
вирішити щонайменше дві найважливіші проблеми — це ефективне управління
державним майном і державне регулювання цін та інших напрямків підприємницької
діяльності. Щоб уявити важливiсть цих проблем, наведу такi цифри. У нас
у державi розмір дебіторської заборгованості досяг 90 млрд. грн., а кредиторської
— 120 млрд. грн. Звiдки вона взялася? Виявилося, що ми для певних галузей
(нафтогазовий комплекс, зв’язок, транспорт, електроенергетика, житлово-комунальне
господарство) створили особливо сприятливі, порівняно з іншими галузями,
умови. У результаті економіка такий підхід відкидає, відмовляючись платити
за рахунками. І справді, чи може пересічний українець із заробітною платнею
80 (сьогодні вже значно менше) доларів США придбати товари, вироблені з
використанням послуг зазначених п’яти галузей за світовими цінами? Простий
приклад: під час регулювання житлово-комунальних послуг, а це 5 млрд. грн.,
закладається рентабельність (тобто розрахункова, автоматична прибутковість,
тоді як звичайне підприємство вираховує прибуток за результатами діяльності.
— Ред.) 20—30 відсотків у той час, коли середня рентабельність по Україні
— 3 відсотки. Тут два аспекти. Це витрати комунальникiв, якi мало хто перевiряє
як слід, маю на увазі неправомірність, — тут контролю достатньо, а ефективність
господарювання. Друге — на цi витрати ще плюс 30%. Та американська економiка
луснула б за тиждень вiд такої ціни на воду й тепло (відносно інших цін,
звичайно). А наша реагує неплатежами. Додамо до цього ще iснування тарифiв
у доларовому еквiвалентi. Як можна зрозумiти, чому цiни на послуги української
залiзницi нещодавно зросли в 1,5 разу?
Ми оцiнюємо невиправданi витрати українських пiдприємств
на користь монополiстiв у 50 млрд. грн., з яких 30 млрд. грн. обслуговують
потреби останніх, обертаючись у тіньовому секторі. Саме 50 млрд. грн. ми
могли б запустити в реальну економiку i дати можливiсть пiдприємливим людям
створити свiй ефективний бiзнес. А сьогоднi ефективний бiзнес створити
просто неможливо технiчно. Якщо у Львовi платять за кубометр води 2,75
грн., то як можуть львiвськi пiдприємства конкурувати з тернопiльськими,
де платять 26 коп.? АМК ще 1995 р. порушив питання про вдосконалення механiзму
регулювання цiн, а вже через мiсяць його роботу щодо контролю за монопольними
цiнами було визнано незадовiльною. Тобто нам просто дали зрозумiти, що
це не наше питання. Натомiсть коли пiдприємець встановлює рентабельнiсть
30 або 50% (у сфері нерегульованих вільних цін), то для нас це сигнал про
зловживання. До речі, Антимонопольним комітетом України припинено порушення
у вигляді встановлення монопольно високих цін більше, ніж у всій Європі
та СШ
А, разом узятих. Щодо тарифiв на залiзничнi перевезення,
то цi тарифи затвердженi «Укрзалiзницею», погодженi Мiнекономiки й зареєстрованi
Мiнiстерством юстицiї. Тобто «Укрзалiзниця» вiд АМК захистилася десятьма
мурами. Ми не можемо висунути претензiї «Укрзалiзницi», бо не вона їх встановлювала.
Це держава встановила цi тарифи. Те, що нині вiдбувається, можна назвати
легітимізацiєю монопольно високих цiн державними органами виконавчої влади.
Найяскравiший приклад — це Держкомзв’язок. Пiсля нашої спроби 1995 року
вплинути на тарифи підприємств електрозв’язку через розгляд справ було
термiново пiдписано й зареєстровано наказ тоді ще міністра зв’язку. Відтоді
вони почали спокiйно знiмати грошi. Звичайно, що при цьому пропозицiї комітету
про зниження тарифiв не було враховано.
У переддень свого п’ятиріччя комітет провів інвентаризацію
всіх проблем у сфері конкурентної політики та підготував проект указу Президента
«Про заходи щодо реалізації конкурентної політики в 1998—2003 роках». Це
15 сторiнок тексту, стосовно кожної галузi розписано, що потрiбно робити.
У ньому передбачено удосконалення державного регулювання, вилучення необгрунтованих
затрат, створення незалежних регулюючих комiсiй у сфері природних монополій,
вiдокремлених вiд функцій управлiння державним майном i реалізації державної
полiтики. Необхiдно провести повний монiторинг усiх регульованих цiн, системи
регулювання, в тому числі вiдмовитися вiд регулювання через рентабельнiсть.
Тому ми i державi, i суспiльству кажемо: вилучімо з собiвартостi необгрунтованi
витрати, знизьмо собiвартiсть, знизьмо рентабельнiсть монопольного сектора
i переживімо один рiк. Якщо ми тiльки рiк переживемо без капiтальних вкладень,
затягнувши паски, але з’явиться платоспроможний споживач, то наступного
року дiйсно пiде розкрутка економiки. І тоді, до речі, зникнуть економічні
підстави для обмеження конкуренції, зокрема, для створення монопольних
посередників, які є намаганнями локального вирішення окремих проблем в
умовах загальної економічної кризи. А сьогодні монопольний сектор, що регулюється
державою, поїдає, знищує свого споживача, а отже, і самого себе.
Ми намагаємося захищати споживача, але нам не все вдається.
Ми намагаємося розказувати про свою роботу, щоб пiдвищувати культуру конкуренцiї.
Ми вiдчуваємо величезну вiдповiдальнiсть за те, що пiдприємства не отримують
iнформацiю в повному обсязi й не завжди знають про своє право на захист
вiд недобросовiсної кункуренцiї.
Звичайно, є випадки, коли АМК нiчого не може зробити. Тодi
потрібно сказати, що тут прийнято полiтичне рiшення. Таких справ небагато
— це рiшення про «Нафтогаз», «Лiки України», «Укрполiграфвидав», іще декiлька.
Це мене хвилює, але ми продовжуємо працювати, готуємо проекти, досліджуємо
ринки та наслідки цих рішень. Повiрте, рано чи пiзно взаємоприйнятні для
більшості суспільства рішення все одно будуть прийняті, адже, нагадаю,
критичну масу конкуренції вже створено. А це безумовна запорука руху вперед,
до добробуту кожної людини в соціальній, правовій державі.
P.S. Багато чи мало зробив Антимонопольний комітет за 5
років безперервної боротьби за конкуренцію? Після розмови з Олександром
Завадою здається, що багато. Дійсно, тисячі розглянутих законопроектів
і припинених порушень щось та значать. У той же час до розмови з Олександром
Завадою журналісти «Дня» навіть не уявляли собі, наскільки всі ми залежимо
від апетитів монополістів — комунальників, зв’язківців, транспортників.
І те, що Антимонопольний комітет, на відміну від нас із вами, має повноваження,
але не має можливості з ними боротися, означає, що основна робота все ще
попереду.
№211 04.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
