Виявилося, що Президент економікою не займається. Все те, що відбувається у нас зараз, значною мірою результат бездіяльності влади, ніж направлені дії тіньових сил і приватних інтересів. Хоча в принципі можна стверджувати, що на державному рівні є якесь переплетення інтересів тіньового капіталу та урядових, президентських структур
Гість «Дня» доктор економічних наук, професор Олексій Плотников прибув до редакції майже відразу після своєї поїздки до колишньої Югославії.
І відразу поділився свіжими враженнями, заснованими на порівнянні України, що не воювала, і балканських держав, що постраждали від війни. Як не прикро, але порівняння виявилися не на нашу користь. Що, на жаль, закономірно — адже в більшості рейтингів Україна на одному з останніх місць. Наші економічні показники довго падали. А коли падати було вже практично нікуди, ми зупинилися на фазі стагнації, лише трохи не дійшовши до тієї межі, за якою, як показує досвід сусідів, соціальні вибухи, кров і абсолютна розруха.
— Що допомогло Україні утриматися на краю прірви? — було перше запитання журналістів до О.Плотникова.
О.П.: Україна — унікальна країна. Падаючи все глибше і глибше (як прогнозували західні фахівці і наші офіційні власті, це падіння повинно було зупинитися ще 1996—1997 рр.), вона вичерпала резерви лише нещодавно, що свідчить про багатий потенціал. Колись він допоможе і піднятися, хоча буде це нелегко. Наш валовий внутрішній продукт торік становив 31,3% від рівня 1990 року, тобто задіяно лише третину потужностей країни. І це свідчить про унікальну її живучість. Але не можна не відмітити, що уберіг її від руйнування чинник тіньової економіки. Він підтримує і підживлює населення. До того, ж за терплячістю народу ми, напевно, могли б лідирувати в світі. Якщо пригадати берлінське повстання 1957 року, то воно почалося через підвищення цін на мармелад, який входив у звичний сніданок східнонімецького робітника. А у нас все літо не було води. Але душ, на жаль, не є обов’язковим для українця. Специфіка України в тому, що її населення змирилося з нестатками, не виходить на вулиці і не демонструє свою опозицію до існуючого режиму.
— Чи існують якісь кількісні критерії, після досягнення яких можна говорити, що процес розпаду економіки неминучий і безповоротний?
О.П.: У принципі можна побудувати модель і вийти на стан розрухи, коли вулицями ходитимуть голодні люди і грабуватимуть магазини, що залишилися. Але для цього треба передусім підірвати фінансову систему, а вона у нас все ще перебуває на грані краху. Якщо станеться обвал, розкрутиться інфляційна спіраль, то без уведення якихось надзвичайних заходів, грубо кажучи, без введення військового стану і жорстких поліцейських заходів, ми якраз і вийдемо на соціальний вибух. Гіперінфляція при падінні або нульовому рості виробництва може мати безповоротні наслідки. Єдине завоювання нинішньої держави і нинішньої влади — це приборкана інфляція, стримування курсу гривні. Більше у нас немає якихось показників, якими можна було б пишатися.
— А як втримати грошову масу? Адже подейкують, що коли ми її збільшимо грамотно, то це не приведе до інфляції.
О.П.: Жорстка монетарна політика, що проводилася в Україні, мала право на життя протягом, скажімо, року чи півтора, не більше. Це нормальна світова практика, підтверджена тепер і досвідом країн Східної Європи. Інфляція придавлюється, кількість грошей у обороті утримується протягом обмеженого періоду, що завершується промисловим ростом. Після цього інфляцію можна було б і відпустити. І у нас повинна б бути помірна інфляція хоча б з половини 1996 року. Однак інфляція у нас всіма силами стримується, штучно і дуже жорстко задавлюється показник грошей у обороті. Зрештою, ця пружина може розправитися і стати неконтрольованою.
— В перші роки перебудови в Україні, коли за рекомендаціями міжнародних фінансових організацій уперше було відпущено ціни, підприємства, замість того, щоб збільшувати виробництво, почали його згортати. То ж чи є стримування грошових мас, дорожчання грошей універсальним прийомом, з однаковим успіхом працюючим, скажімо, у Великій Британії і у нас? До того ж, чи створено в Україні умови для підприємств: я говорю про суто психологічні й економічні умови з боку уряду...
О.П.: У принципі міжнародні фінансово-валютні організації — Міжнародний валютний фонд і Світовий банк не розглядають справи так глибоко. Їм просто даються параметри меморандуму з МВФ, у якому вказується: інфляція повинна бути така-то, дефіцит бюджету і відсоток його від ВВП такий-то. А яким шляхом це досягається — їх не хвилює. Ці досить універсальні вимоги пред’являються до України й інших країн. Природно, вони не враховують українську специфіку. Їх абсолютно не хвилює, яким шляхом повинні бути досягнуті ці параметри. Україна користується грошима і порадами МВФ, і не можна сказати, що ця допомога повною мірою відповідає нашим національним інтересам. Але якщо вже ми вплуталися, то повинні виконувати їхні вимоги. Нинішній уряд, керівництво країни, з одного боку, не бажає виконувати ці параметри, але, з іншого, дуже хоче отримати допомогу.
— Чому не були опубліковані вимоги МВФ?
О.П.: Тут йде досить жорсткий торг і наше нинішнє керівництво балансує і маневрує, оскільки ці вимоги знаходяться за межею національної безпеки країни, зачіпають її економічний і навіть політичний суверенітет, і, якщо опублікувати, то це дасть додаткові аргументи критиці як з боку лівих, так і будь-яких розсудливих сил країни. І в цьому випадку держава йде на те, щоб будь-якими шляхами одержати гроші, йдучи навіть на поступки, що зачіпають національні інтереси й безпеку. Це не є якоюсь таємницею і, в принципі, очевидно. Опублікувати — це означає відкрити компромат на самого себе. Ось чому держава не друкує ці вимоги.
— Вочевидь, це підтверджує добре відому формулу: політика — це концентрована економіка. Інтереси яких політичних груп проглядаються у сьогоднішній економічній політиці?
О.П.: Давайте ми почнемо з іншого боку. Ні для кого не секрет, що Україна як сильна суверенна держава у світі нікому не потрібна. Це — очевидно. Зараз ми для них важливі як близько розташована європейська територія, де виробляється продукція чорної металургії, хімічних підприємств. І все це не у них в Європі, але поряд. Це дуже зручно, раціонально: мати країну, яка споживає низькоякісну західну споживчу продукцію і при цьому не пред’являє будь-яких претензій. Такий наш стан дуже вигідний для транснаціональних корпорацій, для інших країн. У принципі економічне і політичне життя — це жорстка боротьба, тому, знову ж, я не відкриваю таємницю, нинішній стан України досить вигідний нашим сусідам. Пригадаємо: понад 60% нашого експорту — це хімія, чорна металургія та інша необроблена продукція. Її розвинутим країнам Європи вигідніше возити з України, а не з Азії. Це ближче і дешевше.
— У такому випадку, можливо, сьогоднішня економічна політика робиться, скажімо, людьми з чорної металургії? Або експортерами хімічної продукції?
О.П.: Я не став би шукати якихось внутрішніх ворогів. Просто ми збираємо плоди нехлюйства на рівні вищого політичного і економічного керівництва країни. Фактично немає реформ, що і призвело до нинішніх результатів, і чим користуються якісь клани, фінансово-промислові угруповання. Але це вже наслідок. Якби Президент України з 1994 року займався економікою, а не постійними міркуваннями про незмінність курсу реформ чи ще там про щось, то в принципі не було б можливості для нинішньої ситуації, для діяльності тіньових і напівтіньових кланів.
— Чи міг все ж наш уряд щось зробити?
О.П.: Альтернативна нинішній стратегія можлива. Вона повинна включати кроки до пом’якшення жорсткої монетарної політики, стимулювання промислового виробництва, підвищення регулюючої функції держави. Ну і, природно, економічна сфера повинна привертати першочергову увагу вищого керівництва, а не так, як зараз відбувається з виходом розрізнених економічних указів.
— Наскільки персоніфікована сьогоднішня економічна політика в Україні, чи є у нас сильні люди, які управляють цією політикою?
О.П.: Швидше можна говорити про сильних людей, які користуються бездіяльністю Президента, Кабміну. А людей, які управляли б економікою, немає, або вони перебувають в опозиції до режиму, або просто не беруть участь в розвитку нинішньої ситуації. Я не бачу зараз яскравих особистостей на державній службі, які б активно впливали на розвиток економіки країни.
— Ну а, скажімо, Віктор Ющенко?
О.П.: Він прекрасний банкір. Дуже старанний, навіть бездоганно ретельний. Але він не самостійна фігура, котра має вагу й вплив в економіці. Він не розробляє самостійної політики, що, втім, і не входить до функцій керівника Нацбанку. Та це не властиво йому й як особистості.
— Наскільки впливає на національно-економічну політику адміністрація Президента?
О.П.: Вона могла б впливати, якби займалася економікою, якби Президент не шукав постійно причин для того, щоб відійти від економіки. То були вибори, то погіршилося здоров’я президента Єльцина, то ще якісь проблеми. Він боровся зі своїми прем’єр-міністрами, але економікою в принципі не займався. Інакше він би набрав нормальний Кабмін, налагодив відносини із ВР і зараз ми мали б відчутний результат економічних реформ.
— Україна була багатою країною з досить розвиненою економікою. Тепер вона убога жебрачка. Наскільки це наслідок помилок, а наскільки — результат того, що хтось десь хотів заробити?
О.П.: Незалежність України породила економічний романтизм, який не дозволяв реально оцінювати ситуацію в країні. За романтичною ширмою можна було не проводити реформ. Зате на двох курсах купоно-карбованця й клани, і навіть приватні особи та структури могли буквально збагатитися. З приходом нинішнього Президента до влади з’явилися якісь надії. Але виявилося, що він економікою не займається. Все те, що відбувається у нас зараз, значною мірою результат бездіяльності влади, ніж направлені дії тіньових сил і приватних інтересів. Хоч якщо виходити з того, що 60% ВВП — це тіньова економіка і що 40% трудового населення мають від неї доходи, то в принципі можна стверджувати, що на державному рівні є якесь переплетення інтересів тіньового капіталу та урядових, президентських структур. Це — версія. А підтвердити її можна, скажімо, аналізом указу Президента про передачу Кабміну права встановлювати митний збір. Якщо там є інтереси у когось причетного до формування цих мит, то за відповідну винагороду мита на певні види товару буде підвищено чи занижено. У західній періодиці час від часу спливають прізвища посадових осіб уряду і президентської адміністрації в тому чи іншому контексті.
— Перед парламентськими виборами Президент заявляв, що йому відомі прізвища тіньовиків, і погрожував їх опублікувати...
О.П.: Цілком можливо, що в нього є такий список. Участь чиновника в діяльності комерційних структур сама по собі є злочином, оскільки суперечить закону про держслужбу. А не оприлюднено цей список, можливо, тому, що є якісь компромати у відповідь, матеріали, які в разі оприлюднення завдали б збитків нинішньому керівництву.
— У всіх країнах, які перебували в стані кризи й намагалися з неї вийти, робився упор на відновлення тих галузей, де найшвидше обертається капітал. У нас, навпаки, зроблено крен на деякі оборонні галузі, суднобудування. Як би ви оцінили такий курс? Наскільки він перспективний?
О.П.: Наша специфіка — це специфіка колишньої союзної республіки, й структуру нашого промислового виробництва, галузей народного господарства пов’язано з розподілом праці, що існував у СРСР. Найбільша кількість зайнятих у нас — у військово-промисловому комплексі, де сьогодні заводи простоюють й де високе приховане безробіття. Так що керівництво країни просто рятує своїх...
Легка й харчова промисловість в Україні розраховані не на зовнішній, а в основному на внутрішній ринок, який тепер насичений дешевим імпортним ширвжитком, що користується попитом у населення. Тому вкладати гроші в ці галузі досить проблематично...
— Чи вдасться Україні подолати фінансову кризу, що насувається?
О.П.: У принципі фінансова криза неминуча. Питання в тому, якої глибини вона досягне й чи вдасться нам з неї видряпатися. Тут багато що залежить від стану валютних резервів Нацбанку.
— Яке майбутнє у ринку ОВДП?
О.П.: Думаю, що одного прекрасного моменту виплати за ними буде заморожено й держава пообіцяє відновити їх, скажімо, через п’ять років. Але папери, розміщені на зовнішніх ринках, вона, звичайно, постарається сплатити. А внутрішній ринок держпаперів швидше за все обвалиться. Важелів запобігання краху ОВДП у держави немає.
— Що можна сказати про перспективи сільського господарства?
— Для нормального функціонування сільського господарства необхідні приватна власність на землю й конкуренція. Ні для кого не секрет, що колгосп — це не найкраща структура, і якщо в нас переважатимуть, скажімо, фермери, то цілком можливо, що аграрний сектор запрацює. А те, що робить у цьому секторі своїми указами Президент, досить мало нагадує реформи. Галузі необхідні конкурентоспроможні підприємства, засновані на приватній власності. Сільгоспвиробників необхідно «підживлювати», відновити їм пільги, жорсткіше дотувати сільгосппродукцію. Та на це потрібні гроші й необхідно, звичайно, вирішити проблему власності на землю.
— А чи можна для розвитку нашої економіки використати досвід інших країн?
О.П.: Все, що відбувається сьогодні у нас, уже пройдений етап для Польщі, Чехії, Болгарії (котра має цікавий досвід), але там усе це було короткочасно й без затяжного падіння. Скажімо, в Чехії швидко було проведено жорстку монетарну політику. Те саме в Польщі. Потім у них починався підйом і незабаром країни виходили з кризи. Однак для України неприйнятний нічий конкретний досвід. Можна вибірково підходити до запозичення досвіду реформування, починаючи з Чехії й закінчуючи країнами Прибалтики. Однак повторити чийсь досвід неможливо. Враховуючи нашу специфіку, нам треба знаходити особливі напрями для руху вперед.
— До речі, чим вам так подобається Болгарія?
О.П.: Болгарія була країною, орієнтованою на Радянський Союз. 70% болгарського експорту йшло саме туди, потім стався розпад і Союз відмовився від Болгарії. До влади там прийшли соціалісти, що призвело до краху фінансово-банківської системи. Однак все це вже позаду. Сьогодні країна пожвавилася, стабілізувала грошову одиницю й зменшила інфляцію. І почувається комфортно, незважаючи на те, що у них низька заробітна плата, низькі доходи, а промисловість тільки-тільки відновлюється.
— Болгарія, як і ми, пройшла через найжорсткішу інфляцію. Чи можна сказати, що інфляція в Україні нині стримується за рахунок невиплати зарплат?
О.П.: Частково так. Лише бюджетна заборгованість з соціальних виплат складає близько 4 млрд. грн., і якщо її виплатити, буде новий виток інфляції за рахунок кредитного мультиплікатора. А це зруйнує зобов’язання перед міжнародними фінансовими організаціями, і нам не дадуть кредит.
— А що станеться, якщо гривню не втримають і вона обвалиться?
О.П.: Зовнішній чинник: від нас відвернуться міжнародні фінансові організації. Внутрішній: інфляція призведе до того, що населення поголовно почне забирати свої гроші з банків, звідси — банківська криза. Іншими словами, повториться ситуація 1993 року, коли все продається за долари, «чорний» ринок процвітає, промислові підприємства агонізують, у бюджетників зарплата опускається до восьми доларів тощо. Якщо гривня впаде, то чотири роки президентства Леоніда Кучми можна буде вважати бездарно прожитим часом. Природно, й Президент, і уряд з усіх сил утримуватимуть гривню. Адже якщо «відпустити» інфляцію, то Україна позбавиться зовнішньої фінансової допомоги.
— Ваш прогноз подальшого розвитку нинішньої політекономічної ситуації.
О.П.: Ситуація сьогодні дуже складна: збируваність бюджету дуже низька. У першому півріччі поточного року на обслуговування та погашення внутрішнього і зовнішнього боргів пішло 91% прибутків держбюджету. У держави грошей немає, а обіцяний МВФ кредит — не така вже істотна сума. Тому не виключено, що все завалиться у вересні-жовтні. У результаті ми відкочуємося до 1993 року і з таким підсумком Леонід Кучма виходить на вибори. Є пом’якшений варіант — гривня розкрутиться, вийде за параметри валютного коридору. І крайній, малоймовірний, але цілком реальний варіант: повна невдача у зовнішніх кредитних відносинах, тобто грошей нам не дадуть, фінансові організації припинять з нами співробітництво і в країні буде введено жорстке президентське правління.
