За всі проблеми в нашій країні відповідають дві сили — держава й бізнес. Але якщо державу можна тільки лаяти, то на підприємцях можна ще й наживатися. І можливостей для цього в законодавстві достатньо. Для підприємців подібні курйози поступово стають серйозною загрозою — іноді страшніше за податкову міліцію.
Багато подібних історій розповідають працівники Держспоживзахисту. Наприклад, у Києві навпроти одного невеликого китайського ресторану жила немолода жінка. На ресторан вона уваги не звертала, поки його власники не повісили нову вивіску — із зображенням червоного дракона. Громадянку це настільки обурило, що вона відразу взялася писати листи до Держспоживзахисту з проханням прибрати зображення, що лякає її вдень і вночі. Ось уже два роки триває листування, й чиновники, які спочатку відмахувалися від настирливої скаржниці, поступово «впали» під градом її юридично правильних звернень і почали тиснути на власників ресторану: мовляв, громадськість проти, треба вшанувати. Бабуся, як виявилося, у вільний час читала багато літератури з питань захисту своїх прав і змогла довести справу до абсурду.
Можливостей для праведного протесту хоч греблю гати й у рекламній галузі. Не сподобається комусь зображення молодих людей, що цілуються, — і готове звернення до товариства захисту прав споживачів. У Одесі, наприклад, обурилися рекламою, на якій молода жінка цілувала своє дзеркальне відображення. Хоча, звісно, до судових позовів у подібних випадках майже не доходить — хіба що до невеликих штрафів.
А от у будівництві, де розгорнулася боротьба із забудовниками, подібні ситуації стали дуже серйозним джерелом нетрудових доходів. Звісно, ситуації прямо й непрямо сприяла міська влада, яка не завжди чесно видавала землю, але страждають від цього здебільшого нормальні компанії, що вчасно не запаслися адмінресурсом. Схема тут дуже проста. Невелика група «активістів» блокує будівельний майданчик, стверджуючи, що всі роботи проводяться незаконно. Паралельно їхній політичний «дах» веде активну піар-підтримку й залучає журналістів до розслідування особливостей землевідведення тощо. Усе це припиняється, якщо забудовник розщедрюється на круглу суму, що задовольняє запити демонстрантів. Суми, як стверджують потерпілі, сягають сотень тисяч доларів.
До прибуткового ремесла підключаються тепер навіть заповзятливі одинаки. Наприклад, дочірнє підприємство іноземної компанії — запорізька фірма «Будсервіс ХХII» — почала будувати висотку на місці старого гастроному. На жаль, у сусідньому будинку пішла тріщина. Це дало привід одному з його мешканців почати плекати мрії про мільйон гривень. Не довго думаючи, він відмовився від ремонту свого будинку, а також від запропонованої йому грошової компенсації (близько 21 тисячі гривень), і почав вимагати «провести ремонт будинку, знести новий будинок й виплатити мільйон гривень морального збитку».
Однак на вимаганні мільйона пригоди «Будсервісу» не закінчилися. Ялтинський суд (будівництво велося в курортній столиці) заборонив роботи на об’єкті до остаточного розв’язання конфлікту. У цей час інвестор — житель Коломиї — подав у суд за зрив термінів здачі йому готових апартаментів. Суд задовольнив його скаргу — заборонив не будувати, щоб забезпечити права інвестора, а іншим організаціям — перешкоджати будівництву. У результаті, як це часто буває в Україні, довелося керуватися взаємовиключними рішеннями судів. (Подібна ситуація, до речі, існує сьогодні й у Києві — щодо взуттєвої фабрики «Київ» уже є чотири різні рішення судів. Однак у київському випадку йдеться про 6 гектарів землі в центрі столиці та серйозні політичні амбіції.) А от заповзятливого ялтинця, підтриманого невідомими консультантами, можна назвати типовим представником породи людей, які живуть за рахунок судових позовів.
У таких випадках жертвами споживчої агресії зазвичай стають законослухняні компанії. Той же «Будсервіс XXII» без особливих заперечень погодився відшкодувати реальний збиток. До того ж, він згідно з договором виплачує гроші до місцевого бюджету, а 5% житла віддає у фонд розвитку Ялти. Але деякі політичні сили хотіли б також робити гроші на будівництві. Як зазначив в.о. мера Ялти, секретар Ялтинської міської Ради Олександр Чабанов, «деякі політичні партії навіть спекулюють на подібних конфліктах, намагаючись отримати грошові й політичні дивіденди, особливо напередодні виборів».
Дещо з іншого погляду дивляться на цю ситуацію юристи компанії «Ільяшев і Партнери». На їхню думку, новий різновид «бізнесу» набуває дедалі небезпечніших рис, і справа може дійти до «епідемії». «Достатньо подати надуманий позов, предметом якого будуть мільйонні суми міфічних збитків, і заявити прохання про забезпечення позову. Позивачем може бути будь-який скривджений акціонер, мешканець будинку, прилеглого до будмайданчика, його родич або взагалі стороння людина, — повідомили на наш запит юристи компанії. — Стаття 152 Цивільного процесуального кодексу дозволяє суду в порядку забезпечення позову не лише накладати арешт на майно й кошти, а й забороняти здійснювати певні дії, наприклад, зводити будинок або виконувати обов’язки керівника. Є й такі «екзотичні» заходи забезпечення позову: «заборонити ухилятися від виконання обов’язків керівника підприємства», «заборонити водопостачання підприємства на час проведення виконавчих дій». Проте епідемії можна запобігти — в практиці цієї компанії був прецедент, коли на пікетників, які заважали проведенню робіт у Києві, були покладені збитки за затримку будівництва в розмірі 6% від вартості об’єкта.
Звісно, якби приклад позивача з Ялти був одиничним, то він став би лише прецедентом для студентів юридичних факультетів. Однак те, що подібні ситуації повторюються буквально всюди, є індикатором незахищеності інвесторів, що може загалом негативно позначитися на інвестиціях у найбільш привабливі галузі України. Адже навіть виграні судові процеси та позитивні рішення, подібні до ялтинського, не завжди можуть очистити репутацію серйозних компаній в очах громадськості. Не можна допустити, щоб клас людей, які хочуть жити тільки за рахунок позовів до бізнесу, що зароджується в Україні, прийшов до влади.
