Від 1 жовтня 2015 року в Україні діє закон про ринок природного газу. Головна мета документа — створення умов для прозорої конкуренції на ринку й залучення додаткових коштів. Крім того, в контексті закону Кабмін передав газорозподільні мережі, які знаходилися на балансах облгазів, у користування «Нафтогазу». Відтепер облгази (незалежно від форми власності) зобов’язані платити за користування державними газорозподільними мережами. За словами експертів, це доволі суттєва реформаторська новація, яку на практиці, на жаль, реалізувати буде не просто. Аби закон запрацював на свою «проектну» потужність, кажуть вони, потрібно здійснити ще кілька кроків як у напрямку внесення змін у чинне законодавство, так і щодо розробки низки підзаконних актів. Мовляв, лише тоді можна буде говорити про створення передумов для нової моделі ринку природного газу, в якій буде можлива практика оренди чи концесії державних газорозподільних мереж як додаткових джерел фінансових надходжень у держбюджет.
Оксана КОРОТКЕВИЧ, експерт Iнституту суспільно-економічних досліджень (ІСЕД):
— Крок №1. Генеральна компанія. Задекларувавши намір створити нову державну компанію, яка б взяла на свій баланс газорозподільні мережі, держава не поспішає цього робити.
Сьогодні загалом розглядають два варіанти. Або створити нову компанію з нуля, або передати майно та управлінські функції на баланс дочірньої компанії «Нафтогазу» ДК «Газ України», яка протягом останніх трьох років фактично не веде жодної господарської діяльності, має мільярдні борги перед кредиторами і бюджетом. Якщо мережі передадуть «Газу України», то виключно для розрахунків цієї компанії з кредиторами, покращення її неплатоспроможного становища або ж для прихованої приватизації цього майна.
З чим зіткнеться новий балансоутримувач? По-перше, для операторства газорозподільними мережами з боку нового власника знадобляться колосальні інвестиції на створення паралельної інфраструктури обслуговування державного майна, яку облгази будували роками. По-друге, слід враховувати юридичні аспекти, які в свою чергу, можливо, вимагатимуть змін законодавства. Орендні відносини більш спрямовані на об’єкт оренди, а законодавство України забороняє передачу в оренду об’єкти газорозподільних мереж державної власності.
Крок №2. Інвентаризація та аудит. Досі нереалізованим залишається питання інвентаризації профільного майна та усіх активів. Аудит такого типу, замовлений у провідних консалтингових компаній світу, може обійтися державі у кількасот мільйонів доларів США, але держава через рік-два зможе «відбити» ці кошти.
Припустимо, аудит відбувся. Що далі? Якщо документально підтверджується, що 40% газорозподільних мереж мають спірну власність (1999 року таких було 3%, 2009-го — 20%), далі потрібно виявляти власників мереж, визначати, на чиєму балансі перебуває той чи інший об’єкт, хто вкладав у його спорудження кошти тощо.
Крім інвентаризації майна, визначення, що — державне, а що — приватне, потрібно чітко регламентувати з кожним облгазом взаємні обов’язки у вигляді укладання нових договорів на користування. А наповнення бюджету здійснювати за рахунок, наприклад, рентних платежів, які платять видобувні компанії.
Крок №3. Юридичне вдосконалення. Як видно, у держави й у приватних учасників ринку з’являються нові можливості. Не можна сказати, що позитивний економічний ефект від введення у дію закону про ринок газу стане відчутним одразу. Цілком очевидним є наявність суперечливих та проблемних моментів, які потрібно врегульовувати додатково. Приміром, ще один спірний аспект. Чинна нормативно-правова база дозволяє витрачати кошти підприємствам тільки на те майно, яке перебуває на його балансовому обліку. А нові норми закону про ринок газу передбачають суму платежу державі за експлуатацію державних газорозподільних мереж на умовах оренди чи концесії закладати в тариф на транспортування газу.
Із введенням у дію закону окреслюються чіткі перспективи щодо оренди та концесії газорозподільних мереж. Підраховано, що плата за оренду мереж в Україні може становити 5-7 млрд грн за рік, тобто державна скарбниця може збагатитися додатковими $300 млн.
Якщо розглядати концесію газорозподільних мереж, то такий шлях доволі перспективний. Концесія не потребує жорстких рамок при укладанні договорів, може бути довготривалою. Враховуючи той факт, що на сьогодні майновий комплекс газорозподільної системи має різну форму власності, при укладанні договорів концесії можна передбачити не тільки отримання коштів за користування об’єктами газорозподільних мереж, а й у разі закінчення дії договору концесіонер повинен буде повернути увесь майновий комплекс, включно з новими або модернізованими об’єктами, державі з можливістю компенсації з її боку вкладених коштів. Тому, створивши сприятливі та зрозумілі умови для приватних інвесторів, уклавши з ними довготривалі договори, можна сподіватися на отримання прибутків за рахунок користування цими мережами та вкладання грошей з їхнього боку у капітальний ремонт та модернізацію застарілих мереж.
P.S. Матеріал підготовлено у межах реалізації інфографічного проекту ІСЕД — «Приховані можливості України». Його суть — експерти готують серію інфографіків, які відображатимуть нереалізований з тих чи інших причин потенціал у різних економічних сферах і галузях. Проект стартував з інфографіки прихованих можливостей вітчизняної атомної енергетики.
