Ощадбанк входить у першу сімку найбільших українських банків.
За підсумками минулого року ця група контролювала близько 53% ресурсів
усієї банківської системи, а понад 60% всіх депозитних внесків населення
припадало на частку Ощадбанку. Таким чином, Ощадбанк це не зовсім простий
банк. Тому і наділення найширшими управлінськими повноваженнями з розпорядження
грішми стурбованих передвиборними ідеями політиків: представників Мінфіну,
Мінекономіки, Фонду держмайна, адміністрації Президента України на чолі
з прем'єром, — вже саме по собі насторожує. Судіть самі. Відповідно до
постанови, тимчасова наглядова рада, серед іншого, визначатиме основні
напрямки діяльності Ощадбанку в сфері депозитної, кредитної, відсоткової
й інвестиційної політики, визначатиме розмір і джерела формування статутного
фонду, регулюватиме кількісний склад правління банку, призначатиме його
членів і заступників правління, затверджуватиме організаційну структуру
банку, чисельність його співробітників і розмір оплати праці, встановлюватиме
порядок розподілу прибутку. Зверніть увагу, Ощадбанк — це єдиний банк,
який нині для проведення своїх операцій не потребує ліцензій НБУ (тобто
не боїться їхнього відкликання за порушення), оскільки відповідно до постанови
того ж Нацбанку його діяльність визначається власним статутом. А затверджувати
і вносити зміни в статут банку тепер стане наглядова рада!
Що ж собою являє та установа, до якої минулого тижня приставлено
такий представницький «зовнішній» нагляд? Ощадний банк України створено
на базі Української республіканської контори Ощадбанку СРСР і зареєстровано
в грудні 1991 р. Національним банком України. Статутний фонд станом на
початок поточного року становив 10 686 млн. грн., власний капітал — 1592
млн. грн., активи — 1167 млн. грн. На початку 1997 року в пресі циркулювала
інформація про грядущу реформу Ощадбанку. Зокрема, планувалося, що вже
1998 року Ощадбанк може стати акціонерною компанією з 100% державної участі.
Перетворення «держпідприємства» на АТ означало б, що банк поступово трансформується
в кредитну установу ринкового типу, а саме, позбудеться безнадійних боргів,
позакриває збиткові філіали і звільнить зайвий персонал, коротше кажучи,
працюватиме за тими ж правилами, що і будь-який комерційний банк.
Зрозуміло, що 1998 рік — рік фінансової кризи, був зовсім
не тим часом, коли держава могла собі дозволити пригадати про назрілу реформу.
Між тим, Ощадбанк, так і не потурбувавшись про механізми зниження збитків,
які йдуть корінням у соціалістичне минуле, отримував нові збитки вже від
післякризових потрясінь. Не маючи можливості мінімізувати загальноекономічні
ризики і розвивати кредитну (основну для банків) діяльність Ощадбанк, як
і інші найбільші банки, пішов шляхом створення моделі «закритого бізнесу»:
набору максимального числа активів, інвестування їх у ОВДП і кредитування
«під замовлення» включених у контрольоване середовище структур.
На жаль, українські банки не дуже-то афішують свою кредитну
й інвестиційну політику, тому про характер їхніх операцій можна здогадуватися
тільки по непрямих ознаках. Наприклад, відповісти на запитання, де розміщує
Ощадбанк левову частку заощаджень населення України, не так просто. Гіпотетично,
звичайно, можна припустити, що на ці гроші було куплено державні цінні
папери (у кращому випадку!), які потім уряд відмовився гасити. Ще можна
живитися інформацією від «обізнаного джерела», на яке посилається ІА «Українськi
новини», ніби Ощадбанку не повернено близько 3 млн. боргу іншим банком
і тепер його активи (чи «псевдоактиви»?) поповняться 30-35% акцій АТ «Банкірський
дім». На думку одного з експертів «Дня», загалом за банківською системою
реальна частка багато разів перекредитованих, проїдених і незабезпечених
вкладень (тобто пряме накопичення неповоротних боргів) постійно зростає
і займає сьогодні в портфелях великих банків не 10-15%, як вони показують
у звітності, а більше 40-50%. На думку того ж експерта, у випадку, якщо
політичний тиск на Ощадбанк посилиться і уряд дійсно вирішить перетворити
його на інвестиційний, збитки банку у багато разів зростуть.
Поки ж для компенсації збитків влада вигадує різні нововведення.
Так, на початку квітня Національний банк ініціював введення практики перерахування
Держказначейством на рахунки в Ощадному банку зарплати співробітників бюджетних
організацій, які обслуговуються казначейством. Втім, така міра навряд чи
здатна компенсувати втрати ресурсів, якщо уряду, дійсно, вдасться прибрати
до своїх рук одне з найдешевших джерел «живих» грошей — депозити населення
в Ощадбанку.
Щоб нас не звинуватили в упередженості, зауважимо, що все
«вищезапропоноване» виходить виключно з економічних аргументів «проти»
перепідпорядкування Ощадбанку Кабміну і офіційно заявленої мети такого
перепідпорядкування — збільшення кредитування виробничих проектів. Отже,
чи варто задля такої мети в черговий раз ризикувати заощадженнями населення,
стабільністю банківської системи? Чи спитав хтось у клієнтів Ощадбанку,
чи готові вони, розміщуючи гроші на ощадних внесках, прийняти на себе інвестиційні
ризики? Думається, ці запитання не приходили в голову урядовим мужам. Інакше
їх проінформували б, що клієнти, вкладаючи гроші саме на короткі терміни,
категорично не хочуть ризикувати. До того ж, якщо тепер уряд захоче ці
«короткі» гроші використати для «довгих» вкладень, криза в Ощадбанку буде
практично неминуча.
Одним словом, перспектива складається сумна: завалиться
Ощадбанк — банківська система впаде слідом за ним. Взагалі-то виконувати
інвестиційні функції подібному банку навіть треба заборонити. Його політика
спочатку має бути гранично консервативною, тобто в принципі не підступатися
до фінансування «політичних» (іншими вони зараз бути просто не можуть)
держпроектів. В іншому випадку ряди «використаних» банків поповняться не
просто ще однією невдахою, а цілою армією обдурених вкладників.
