На "лівому" марші
На розвиток стратегії фінансової "лівизни" наприкінці минулого тижня фахівці з Кабміну й адміністрації Президента дозволили собі заявити про готовність властей скоротити обсяги кредитних відносин з МВФ, заявляючи таким чином про свою ділову "порядність": мовляв, якщо реформ проводимо менше, то і грошей братимемо менше. За словами заступника міністра фінансів Ігоря Шумила, МВФ відповів згодою й пообіцяв розглянути пропозиції стосовно скороченої програми кредитування. При цьому, проте, шляхи до відступу українські чиновники таки зберегли. Як заявив Ігор Шумило, українська сторона не втрачає оптимізму і сподівається отримати під скорочену програму... розширений кредит (у $2,7 - 2,9 млрд.).
Нарешті, на довершення до нескромного оптимізму уряду, Президент Л.Кучма під час недавнього візиту до США недвозначно звинуватив міжнародні фінансові організації у підтримці лівих сил і підштовхуванні України на білоруський шлях. Звинувачення поки що залишилися без відповіді...
Довідка "Дня". 1944 р. на міжнародній конференції в американському містечку Бреттон-Вудс уперше вирішили зробити економіку відкритою, ринковою і стабільною. Створення Міжнародного валютного фонду базувалося на ключовій ідеї: стабільна економіка неможлива без стабільних національних валют. Тож МВФ створювали як своєрідне товариство взаємного кредиту, яке допомагає своїм учасниками подолати тимчасові фінансові труднощі. На початку 70-х років МВФ дещо змінив свою фінансову стратегію, переключившись із кредитної підтримки індустріальних держав на допомогу країнам, що розвиваються. Відтоді МВФ стало асоціюється з поняттям "стандартної програми ринкових реформ", яка включає фінансову стабілізацію, припинення стимулювання імпорту й лібералізацію експорту.
Скільки коштує почуття міри?
Часто буває так, що добрі наміри не завжди забезпечують жаданий результат. Спробуймо розібратися, навіщо українським чиновникам президентської команди було потрібно займатися такою невдячною справою, як критика свого єдиного союзника в цій шматованій розбратом державі та що з цього може вийти.
Справді, елементи диктату в переговорах з МВФ не можуть бути довгостроковими й результативними: це те саме, що рубати гілку, на якій сидиш. Найімовірніше, появу ноток незадоволення пояснює елементарна боргова "передишка" у відносинах із кредитором №1 - Росією. У результаті підписаних договорів з РФ Україна за взаємозаліком боргів вивільнила до кінця цього року близько $600 млн. І саме на аналогічну суму уряд готується скоротити позичання в МВФ. Що на вигляд вельми раціонально, позаяк кредити МВФ й так транзитом ішли до східного кредитора. Але чи варто було при цьому ставати в позу?
Скорочення співпраці з МВФ за останні півроку й без заяв на найвищому рівні стало фактом. Всупереч (чи завдяки - остаточно поки що не ясно) усім старанням виконавчої влади в Україні не виконано ряд передкредитних зобов'язань: не проведено податкову й пенсійну реформи, не зменшено кількість заборонених до приватизації підприємств, не лібералізовано зовнішню торгівлю, не проведено земельну реформу тощо. Усі ці зобов'язання не є чимось абстрактним для МВФ, позаяк вони безпосередньо стосуються розміру бюджетного дефіциту - цього вирішального аргументу в суперечках про сенс кредитування. За попередніми оцінками, обсяг дефіциту держбюджету цього року втричі-вчетверо перевищить показники, закладені в Закон про бюджет.
Довідка "Дня". 1997 року український уряд закінчує співпрацю з МВФ в рамках кредитів "системної трансформації". Стандартна схема надання кредитів зазвичай включає в себе два етапи. На першому сторона, яка приймає допомогу, отримує резервний кредит (stand-by), на другому - розширений кредит (EFF). Заборгованість України за кредитом stand-by становить $2,3 млрд. За програмою розширеного фінансування, розрахованою на 3 роки, загальний обсяг кредитів МВФ може досягти $2,7 - 2,9 млрд., зокрема першого року дії програми - 65%, другого - 55%, третього - 45% від квоти України в МВФ (квота становить близько $1,5 млрд.).
А відносно можливості перегляду стандартної схеми співпраці з МВФ, то голова НБУ В.Ющенко скептично ставиться до можливості отримання Україною нового кредиту stand-by замість кредиту EFF. Схожої думки й народний депутат Сергій Терьохін, котрий прогнозує, правда, що МВФ загалом "відмовиться відкрити програму розширеного кредитування. Тоді вельми сумнівними будуть й інші планові доходи з зовнішніх джерел, доходи від євробонів і самурай-облігацій".
І все-таки, попри певну обгрунтованість і навіть неминучість руху України назад у відносинах з МВФ, дії української сторони справляють враження дуже ризикованих. Тут добре було б не втратити почуття міри. Адже провал програми EFF призведе не лише до значного скорочення активності нерезидентів на ринку державних цінних паперів, а й зупинить приплив кредитів за міжурядовими угодами, а про приватні інвестиції годі й говорити.
Войовничий самообман
Є ще одна версія, що пояснює зовнішньополітичні віражі президентської команди й, вірогідно, має чимало спільного зі звичайним політичним тиском. Інакше як пояснити згадку про білоруський варіант у дискусії про кредитний договір? Зауважмо, що політичним диктат такого роду не є національним винаходом. Загроза фінансового краху - взагалі поширений "аргумент" будь-якого позичальника. Важливо лише не "перегнути палицю" й не справити враження безнадійного боржника.
І вельми важливо не переоцінити зацікавленість кредитора в збереженні дружніх відносин із позичальником. Україні час уже провести термінову ревізію доморощених уявлень про свою геополітичну значущість для Заходу. За останні кілька місяців Росія досягла значного зовнішньополітичного й зовнішньоекономічного прогресу у відносинах зі США і Європейським співтовариством. Дедалі більше західних політиків розуміє, що для розв'язання своїх проблем з РФ їм уже не потрібно приїжджати в Україну: Росія самостійно врегулювала свої відносини з НАТО, Вступила в Паризький клуб, готується до вступу до Всесвітньої торговельної організації.
На такому тлі войовничі заяви керівництва України виглядають вельми несерйозно. І можна не мати сумніву, що втримати інтерес західних політиків до країни, в якій не проводять економічні реформи, тепер буде значно складніше. Кінець-кінцем, із таких країн просто їдуть собі. І для цього країні не обов'язково ставати схожою на Білорусь. Досить "заморозити" реформи, як у Болгарії. Наслідків довго чекати не доведеться.
