Майже півроку тому, 22 липня 2020 року, в Україні було створено Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України, яке відповідатиме за формування та забезпечення реалізації державної промислової політики у сферах розвитку стратегічних галузей промисловості. І насамперед, великі очікування покладаються на те, що новостворений орган ефективно проведе реформу обороннопромислового комплексу (ОПК) і забезпечить виконання Державного оборонного замолення. Від чого, зрозуміло, напряму залежатиме обороноспроможність країни і ЗСУ, щоб протистояти російській агресії.
Які завдання і пріоритети ставить перед собою відомство на цей 2021 рік, як добудувати другу «Мрію» — Ан-225, і здійснити реформу концерну «Укроборонпром» та усієї оборонної промисловості, залучати приватні підприємства для розробки озброєнь для ЗСУ. Про це Віцепрем’єр-міністр України — Міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Олег УРУСЬКИЙ розповів в ексклюзивному інтерв’ю директору Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Валентину Бадраку та оглядачу газети «День» Миколі Сіруку.
«ДОСІ У НАС З МІНЕКОНОМІКИ НЕ ВГАСАЮТЬ ДЕБАТИ СТОСОВНО ФУНКЦІЙ НАШОГО ТА ЇХНЬОГО МІНІСТЕРСТВ»
М.С.: — Пане Олеже, оскільки Мінстратегпром перебуває на завершальному етапі формування, розкажіть коротко, як загалом виникла ідея його створення і який досвід брався за основу? Приміром в Туреччині подібним аналогом є Державне агентство з питань оборонної промисловості, у Франції подібними питаннями опікується Генеральна дирекція з озброєння Міноборони (Direction gйnйrale de l’armement — DGA). Відповідно до розподілу повноважень в Департаменті оборони США — питаннями закупівель, логістики, технологій, оборонної промисловості, експорту та ВТС займається заступник секретаря по закупівлям та підтримці (Office of the Under Secretary of Defense for Acquisition & Sustainment). І що ви скажете на критику деяких експертів, які вважають, що спочатку заснували нове відомство, а тепер думають, які завдання йому дати?
— Ідея створення Центрального органу виконавчої влади в оборонно-промисловій сфері перебувала в повітрі вже давно, практично з моменту ліквідації Міністерства промислової політики у 2014 році. Через певний час експерти почали вести дискусії щодо необхідності повернутися до центрального органу виконавчої влади. Зокрема, мова велася про те, що це має бути: міністерство чи державне агентство, чи державна комісія з питань оборонно-промислового комплексу (ОПК), яка колись у нас була. Зрештою, у лютому минулого року Указом Президента було введено в дію рішення РНБО про створення центрального органу виконавчої влади, який би у першу чергу опікувався проблемами оборонної промисловості.
Досі у нас з Міністерством економіки не вгасають дебати стосовно функцій нашого та їхнього Міністерств. Але я би не говорив, що його спочатку створили, а потім думали, чим його зайняти. Навпаки було розуміння, що саме в цій сфері не має органу, який би опікувався державною політикою щодо ОПК України.
Вже на етапі фактичного створення Міністерства і обговорення можливих кандидатур на посаду віце-прем’єр-міністра дискусія зайшла трішки в інший бік, що під опікою цього Міністерства повинен бути не тільки ОПК і вся космічна галузь. Адже загалом існують проблеми у промисловості і тому зрештою назва була сформульована так: Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості.
А зараз багатьма поділяється думка, що наше Міністерство повинно опікуватись багатьма галузями. Більше того, це підказує і саме життя: представники нашої промисловості звертаються до нас із проблемами і проханнями: одні просять перепідпорядкувати, інші — забрати до себе....
Поки ми на етапі дискусії, і я сподіваюсь, можливо, якщо не фінішну крапку, то суттєво прояснить ситуацію після прийняття урядом рішення про те, які галузі належать до стратегічних і, які міністерства опікуються відповідно цими стратегічними галузями. Насправді стратегічних галузей — достатня кількість. Сьогодні (інтерв’ю записувалось 15 січня. — Авт.), до речі, була узгоджувальна нарада з цього питання, і зі всіма відомствами ми дійшли узгодження, крім Мінекономіки.
Вони поки стоять на тій самій позиції, що оборонна промисловість і, можливо, частина машинобудівної і ракетно-космічної галузі — входить до Мінстратегпрому, а решта — має лишатися в Мінекономіки. Хоча насправді МЕРТ повинно бути Міністерством над усіма іншими різними галузевими міністерствами для того, щоб бути регулятором, а не гравцем і суддею одночасно.
Що стосується питання, що бралось за основу? У різних країнах по-різному опікуються оборонною промисловістю. Але в кожній країні є орган виконавчої влади, який займається формуванням, як промислової, так оборонно-промислової політики.
Турецький досвід є досить перспективним з точки зору того, що ми бачимо конкретний результат, який наші сусіди досягли протягом останніх десятиліть, розвиваючи не лише оборонну, а загалом усю промисловість країни. Ще якихось тридцять років тому ніхто не міг уявити, що Туреччина може виробляти і продавати на ринках світу власну оборонну продукцію.
Сьогодні ми працюємо з ними як рівні партнери і багато чого можемо запозичити. Я думаю, що ми більше спираємось на наш досвід. А в нас був досвід і позитивний, і негативний. І ми не можемо сказати, що у нас усе було негативно. Насправді, були моменти, коли ми фактично знайшли цю родзинку, як це повинно функціонувати. Це було якраз у період, коли була створена державна комісія з питань ОПК, яка була фактично координуючим органом між багатьма міністерствами, які мали у своєму підпорядкуванню різні підприємства.
«МИ ЗАВЕРШУЄМО РОБОТУ НАД СТРАТЕГІЄЮ РОЗВИТКУ ОПК УКРАЇНИ»
В.Б.: — Які плани на цей рік? Чи буде створено Агентство оборонних технологій? Чи з’являться холдинги, чи ні?
— Планів у нас досить багато. І перш за все, ми завершуємо роботу над Стратегією розвитку ОПК України. Як ви знаєте, минулого року було затверджено Стратегію національної безпеки. І тепер на виконання цієї стратегії повинно бути розроблено десяток стратегій по різних напрямках, у тому числі, що для нас є принципово важливим, — Стратегія розвитку ОПК. Проєкт документу ми вже розробили на сьогоднішній день і направили його на погодження з різними міністерствами, відомствами і організаціями. Цей документ і додаток до нього, у якому йтиметься про реформу концерну «Укроборонпром», буде розглянуто на засіданні РНБО.
Наступне наше принципове завдання на цей рік — імплементація закону «Про Державні оборонні закупівлі», який вступив у силу з 1-го січня.
На сьогодні міністерство розробило біля десятка нормативно-правових актів, з яких чотири ми вважаємо пріоритетними, які повинні бути прийняті у першу чергу на найближчих засіданнях уряду, щоб у нас не було юридичних колізій, щоб держзамовлення спокійно перейшло у нову фазу.
І, дійсно, ми також плануємо створити Агенцію оборонних технологій.
В.Б.: — Чи є кошти для цього?
— На жаль, бюджетних асигнувань на неї не виділено. Ми в бюджетний процес вступили досить пізно за об’єктивних причин. Міністерство було створено у той час, коли бюджетний процес був уже на виході.
Положення про наше відомство було затверджено за тиждень до затвердження урядового бюджету. А потім усі наші спроби у Верховній Раді поки ні до чого не призвели.
Ми маємо надію, що під час внесення змін до бюджету, що завжди буває один чи два рази на рік, можливо вдасться якусь суму закласти на фінансування цієї агенції. Але наразі у нас готується наказ міністра про створення робочої групи, яка почне організаційну роботу. Тому це також одне з наших завдань на поточний рік.
Окрім того, у нас в планах є три серйозних програми. Мова йде про «Державну цільову науково-технічну програму розвитку авіаційної промисловості України на 2021—2030 рр», «Загальнодержавну цільову науково-технічну космічну програму України на 2021—2025 роки». По цих двох програмах урядом уже затверджені концепції, зокрема космічної позавчора (інтерв’ю записувалось 15 січня 2021 року — Авт.). І ми плануємо відновити, фактично після довгих років забуття, «Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій».
«НАМ ТРЕБА РУХАТИСЯ У ПЛАНІ КОРПОРАТИЗАЦІЇ І РЕФОРМ, НЕ ЧЕКАЮЧИ УХВАЛЕННЯ ЗАКОНУ...»
В.Б.: — А як щодо холдингів?
— Безперечно, пріоритетом для нас є реформа концерну «Укроборонпром» та усієї оборонної промисловості. Ми розпочали цей процес у минулому році. Зокрема, передача з «Укроборонпрому» до Фонду державного майна на подальшу приватизацію перших 17 підприємств, які втратили будь-який зв’язок з оборонною промисловістю, і щодо активів яких немає ніякої зацікавленості з нашого боку. А також видання наказу про початок корпоратизації.
На цьому етапі ми будемо відслідковувати ситуацію у Верховній Раді щодо законопроекту 3822 про особливості управління реформування підприємств ОПК державної форми власності.
Моя позиція така: нам треба рухатися у плані корпоратизації і реформ, не чекаючи ухвалення цього закону. Ми знаємо, як у Верховній Раді непросто проходять законопроекти. А цей законопроект не є простим, і я думаю, що по ньому будуть серйозні дебати серед депутатів і в експертному середовищі, коли його буде оприлюднено.
Наразі нам нормативна правова база допомагає. Хоча цей закон, звичайно, є допоміжним. Буде прийнятий — він допоможе, ні — ми будемо працювати.
Я очікую, що в цьому році ми вийдемо на завершення процесу корпоратизації тих підприємств, які залишаться у складі оборонної промисловості. Решта будуть передані у Фонд держмайна.
Також одне із завдань, яке ми ставимо перед собою як Міністерство — це створення державного цільового фонду підтримки оборонної промисловості, наповнення якого могло б здійснюватися за рахунок продажу непрофільних і профільних активів державних підприємств, які будуть передаватися у Фонд держмайна.
«ЦЕ НАШ ОСТАННІЙ ШАНС ПІДНЯТИ НАШУ АВІАЦІЙНУ ПРОМИСЛОВІСТЬ НА КРИЛО»
М.С.: — Ви згадали про Державну цільову науково-технічну програму розвитку авіаційної промисловості України. Я особисто пам’ятаю два випадки у своєму житті, пов’язані з авіаційною галуззю. 11 вересня 2001 року, будучи кореспондентом УНІАН, я спостерігав за тим, як літак Ан-225 «Мрія» ставив рекорд з підняття у повітря чотирьох танків Т-84. А рік-два тому ЗМІ повідомляли про відновлення другого літака Ан-225, фюзеляж якого знаходиться на заводе «Антонов» та інтерес до цього найбільшого у світі літака з боку Китаю.
У 2004 році в якості редактора новин Defense Express я висвітлював виїзне засідання Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки на заводі «Авіант», у ході якого було запропоновано прийняти програму на суму 1 млрд. грн. з будівництва двох військово-транспортних літаків Ан-70. Наскільки відомо на заводі заклали два корпуси цих літаків.
А третій меседж полягає в тому, що зовсім нещодавно президент України Володимир Зеленський заявив про намір створити національну компанію авіаперевізника на базі літаків «Антонов».
Як би ви прокоментувати згадані мною приклади і, як загалом бачите розвиток авіаційної галузі?
— Хороше запитання, яке до того ж комплексне. Насправді, перед нами стоїть завдання відродження авіаційної промисловості. Якщо ми зараз цього не зробимо, то можемо про неї забути назавжди. Мені здається, що це наш останній шанс підняти нашу авіаційну промисловість на крило.
І ми все для цього робимо. І як, ви знаєте, перші кроки для цього зроблено. Міністерство оборони замовило перші три літаки Ан-178. Я сподіваюсь, що в 2021 році ця тенденція буде продовжуватися з точки зору замовлення нових літаків.
Відносно національного перевізника. Дійсно, Президентом поставлено завдання створити національного перевізника, і я підтримую цю ідею. Але це не парафія нашого Міністерства, а Мінінфраструктури. Певний час пройшов, наскільки я розумію, зрушень у цьому питанні немає.
Серед експертів точиться дискусія щодо цього питання. Дійсно, момент не зовсім є зручним і сприятливим. Через пандемію всі авіакомпанії зараз знаходяться у досить кризовому стані і потребують навпаки допомоги. Йде багато скорочень, а ми тут говоримо про створення національного авіаперевізника. Однак з точки зору підтримки нашої авіаційної промисловості, звичайно, — це необхідний і хороший крок. Тим більше, що на «Антонові» є вісім недобудованих літаків Ан-158, які можна було б добудувати, залучивши певні фінансові ресурси. А потім передати через лізингову компанію національному перевізнику.
Я вважаю, що має бути відроджена лізингова компанія, як це свого часу було з «Антонов — фінанс», через яку намагались тоді передавати літаки «Ан» авіакомпаніям. Спочатку це мало позитивний результат, а потім у зв’язку зі зміною керівництва, втрутився суб’єктивний фактор і все було спущено на гальма.
М.С.: — А що відбулось зі згаданими двома літаками Ан-70?
— Один літак Ан-70 було збудовано і він в нормальному стані зберігається на ДП «Антонов». Міністерство оборони його не використовує, хоча є його власником. Ми це питання підняли з Міністром, коли відбулось підписання відповідних меморандумів між Міністерством оборони і ДП «Антонов». Міністр запевнив, що розбереться з цим питанням.
«ЗАРАЗ МИ ВЕДЕМО ПЕРЕМОВИНИ З НАШИМИ ТУРЕЦЬКИМИ ПАРТНЕРАМИ ( ЩОДО ДОБУДОВИ «МРІЇ»)
М.С.: — До слова, у 2003 році я брав інтерв’ю у посла Малайзії в Україні, який тоді базувався у Польщі і перебував тимчасово з візитом у Києві, щодо можливості закупівлі цією країною Ан-70-х. (Будьте активнішими, і Азія вам відкриється, — Газета «День» (day.kyiv.ua)) Він відповів, що для його країни важливо, щоб ці літаки перебували на озброєнні у ЗСУ і щоб з цими крилатими машинами могли познайомитись малайзійські льотчики...
— Так поступає переважна більшість керівників, які ставлять перше запитання, а літак у вас на озброєнні є чи ні. Так як і щодо будь-якого іншого зразка озброєнь.
А щодо «Мрії», то, дійсно, у нас, як ви правильно зауважили, є фюзеляж і крило для другого літака. Саме головне, що є центроплан, який ми свого часу, я вважаю, дуже правильно зробили, коли за кошти нашої першої національної космічної програми забрали з ташкентського підприємства і на літаку «Антеї» перевезли в Україну в 1993 році. Якби ми цього не зробили, то про добудову «Мрії» могли би тільки мріяти.
Насправді, як ви розумієте, у тому вигляді, в якому існує перший екземпляр «Мрії», не може йтися про добудову. Адже зараз неможливо забезпечити комплектацію, яка була передбачена тоді. З одного боку, переважною більшістю немає тих підприємств, які виготовляли агрегати. З іншого боку — ми не підтримуємо співробітництва з тими, які ще залишилися в Росії.
Проект досить дорогий. Але ми шукаємо інвесторів. Свого часу, як я чув, були розмови з КНР, зараз ми ведемо перемовини з нашими турецькими партнерами, які попередньо готові розглянути ці питання.
М.С.: — І посол Туреччини в Україні Ягмуром Ахметом Гюльдере в інтерв’ю «Укрінформ» напередодні Нового року підтвердив інтерес турецької сторони до розвитку співпраці в авіабудуванні...
— Двічі це питання обговорювалось. Під час візиту президента до Туреччини і під час попереднього візиту прем’єр-міністра. Два рази я давав президенту Турецької Республіки пояснення, що це за літак, для чого він призначений, які його характеристики.
«РОЗРОБНИК МАЄ ПРАВО ПОСТАВИТИ ДВИГУНИ ІНШОГО ВИРОБНИКА, ЩОБ ПРОДАВАТИ ЛІТАКИ»
В.Б.: — Ви сказали, що є завдання відродження авіаційної промисловості. Без експорту українських літаків — це надзвичайно важко чи напевне неможливо зробити. Відомо про багато пропозицій постачати українські літаки «Антонова» із західними двигунами і сертифікувати їх в Європейському агентстві або Американській службі. Яке ваше ставлення до цього, чи можемо ми такі робити речі?
— Моє ставлення абсолютно нормальне. На ринку існує конкуренція і, звичайно, я як нормальний українець хотів би, щоб на наших літаках були наші двигуни. У нас є підприємство, яке здатне це робити. Ясно, що мова йде про «Мотор-Січ».
Але я вважаю, що розробник літака має право вибору. Звісно, ми маємо робити якусь дельту, щоб цей вибір був на користь нашого виробника, але навіть якщо ця дельта не дозволяє даному літаку конкурувати на світових ринках, то розробник має право поставити туди двигуни іншого виробника, щоб продавати літаки.
Зараз світ настільки щільний і дуже вимогливий на авіаційних ринках, що мені здається, можливо йти на такі кроки.
В.Б.: —І відповідно працювати зі структурами сертифікації...
— Сертифікація загалом — це окрема тема. Ми дуже багато часу згаяли. Нам треба було уже давно завершити всі процедури, щоб ми могли спокійно проходити сертифікацію в Європі та Америці. Звичайно, це не просто, треба нашу промисловість до цього готувати. Необхідний перехідний період. Втім, якби ми почали це робити із самого початку незалежності, то за ці роки напевно давно б здійснили.
М.С.: — Пане Олеже, сьогодні (інтерв’ю записувалось 15 січня. —Авт.) стало відомо, що Міністерство торгівлі США ввело санкції проти китайської компанії Skyrizon, яка є інвестором українського авіаційного підприємства «Мотор Січ», через «загрозу нацбезпеці». Як ви можете це прокоментувати?
— Відомо, що репутація цих китайських інвесторів не є прозорою у самому Китаї і проти них ведуться певні дії щодо того, чи відповідає законодавству їх діяльність. Небезпека полягає в тому, що ця компанія, наскільки я поінформований, мала певні боргові зобов’язання. І активи «Мотор-Січ» могли б бути списані як борги цієї компанії. Я не знаю чи це достовірно чи ні.
М.С.: — А як загалом розв’язати цю ситуацію?
— Це приватна компанія і держава втручатися туди немає права. Але державні органи не можуть спостерігати за долею стратегічного підприємства, яке є важливим для економіки країни, а також для регіону тим більше, зважаючи на те, що ця компанія є містоутворюючою. Ясно, що ми переживаємо, але робимо все в рамках законодавства України.
«...ПІСЛЯ КОРПОРАТИЗАЦІЇ ВСІ 100% АКЦІЇ БУДУТЬ ЗНАХОДИТИСЬ У ДЕРЖАВИ»
В.Б.: — Створюються холдинги. Припустимо, вони будуть створені не сьогодні то завтра. Яка ваша позиція щодо частки української держави в цих холдингах: 50% плюс одна акція чи взагалі одна золота акція? І чи потрібно тому ж «Антонову» надати повноваження самостійно вести зовнішню економічну діяльність чи вертикаль в Аерокосмічних системах буде дуже жорсткою?
— На першому етапі реформа передбачає, що після корпоратизації всі 100% акції будуть знаходитись у держави, тим часом частина акцій самих підприємств будуть передані одному холдингу, а частина загальному холдингу. Щодо самих пропорцій зараз тривають дискусії.
У проекті закону закладено, що пакети акцій будуть внесені в статутний капітал. Це одна позиція. А управляюча компанія буде управляти акціями, які залишаються у підприємства. Але поки що мова йде про те, що все залишатиметься у державній власності, у тому числі всі 100% акцій. А вже коли буде сформована нормальна корпоративна система управління цими холдингами, то держава у разі наявності стратегічного інвестора і його зацікавленості в інвестиціях, зможе розглядати питання про продаж певного пакету акцій.
В.Б.: — А якої частини, половини чи 49%?
— У кожному конкретному випадку це буде розглядатися окремо. Але я не виключаю, що може бути продана та чи інша кількість акцій. Це є темою перемовин. Один інвестор може прийти і скаже, я хочу 50% інакше для мене немає сенсу вкладати свої кошти. Інший скаже: мені достатньо 30%, щоб брати участь.
Так само можуть наші приватні компанії захотіти купити частину державної холдингової компанії.
В.Б.: — І це можна?
— А чому би і ні. Це є якраз те, до чого ми маємо прийти в кінцевому рахунку реформ. Створити бізнес середовище, щоб бізнес нормально працював.
А що стосується «Антонова», то я взагалі вважаю, що холдингові компанії в процесі свого становлення, набираючи силу, переходити на самообслуговування — проводити імпорт/експорт і ставати повноцінними гравцями на ринку. А спецекспортери у цьому контексті взагалі будуть відмирати.
Скільки цей перехідний період триватиме зараз важко сказати: три-п’ять років. Якщо реформа буде йти, так як треба, і все відбуватиметься належним чином, то ми саме до такої моделі дійдемо.
«В КОЖНІЙ КРАЇНІ Є ПІДТРИМКА ДЕРЖАВОЮ ТАКИХ СТРАТЕГІЧНИХ ГАЛУЗЕЙ ЯК РАКЕТНОКОСМІЧНА, ЗОКРЕМА АВІАЦІЙНА»
М.С.: — У США бізнесмен Ілон Маск за шість років фактично створив приватну ракетобудівельну компанію SpaceX...Чи можна у нас створити подібні умови для приватного бізнесу?
— Якщо уважно проаналізувати ракетнокосмічну складову «імперії Маска», то там держава приймає дуже активну участь. Він лише розпочав цю кампанію як стартап, а держава зрозуміла, що краще це перевести у приватну площину і формально це виглядає як приватна компанія. Але якщо ми проаналізуємо все під мікроскопом, то побачимо, що в тих чи інших позиціях іде дуже серйозна державна підтримка.
Це свого роду мікс. Так само в кожній країні є підтримка державою таких стратегічних галузей як ракетнокосмічна, зокрема авіаційна. Це стосується і Boeing, і Airbus. Там постійно існують дебати щодо того, як ці компанії підтримує держава. Одні це роблять через державне замовлення, інші через державні субсидії.
Так чи інакше існує підтримка держави. До речі, сьогодні я якраз проводив нараду щодо ситуації на Харьківському авіазаводі. Мінфін каже, якщо зараз ми їм спишемо борги (а там, дійсно, катастрофа), то поставимо це підриємство в нерівне становище з іншими підприємствами. Але я кажу: давайте спочатку визначимось з пріоритетами. Президент сказав авіаційна галузь у нас сьогодні в пріоритеті, давайте її піднімати і ставити на крило.
Ми повинні сказати, що це високотехнологічна галузь, це престиж держави, а потім якщо все правильно робити, то це серйозні економічні дивіденди.
В.Б.: — Ви згадали про спецекспортерів і цілком слушно. Питання таке, чи ви вже змінили рішення, щоб їх в передати під «крило міністерства», як було в першочерговій схемі?
— Моя позиція залишається незмінною. Я вважаю, що спецекспортери не повинні входити в нові оборонні холдинги та компанії, а бути підпорядковані Міністерству.
В.Б.: — А чи можуть спецекспортери, на ваш погляд, перетворитися в інвестиційні компанії?
— Чому б і ні? Вони б такими мали бути із самого початку. І так задумувалось, зрештою. Частково це було реалізовано.
Може вони стануть частиною Агенції оборонних технологій. Можливо державна інноваційна фінансова кредитна установа поглине їх. Поки по всім цим питанням ведеться дискусія.
«НАША ПОЗИЦІЯ, ЩОБ МАКСИМАЛЬНО ЗАВАНТАЖЕНІ БУЛИ ПІДПРИЄМСТВА СУДНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ»
М.С.: — Ми маємо меморандум про співпрацю з Великою Британію щодо будівництва ракетних катерів, підписаний під час візиту Зеленською до Лондона. З іншого боку під час візиту до Києва президента Директорату оборонної промисловості Ісмаїла Деміра було досягнуто домовленості з Туреччиною щодо будівництва в Миколаєві корвета, а також у цьому місті досі стоїть крейсер «Україна». Можете прояснити, що відбувається з цими питаннями?
— Що стосується крейсера «Україна», ця історія тягнеться вже десятками років і переходить, як «перехідний прапор» від уряду до уряду і досі рішення не прийнято. Те, що він не може взагалі бути введений до складу ВМС, зрозуміло. Більше того цей крейсер заважає заводу, займаючи місце. І третє, що цього року прийнято рішення про демілітаризацію корабля, зняття повністю всього озброєння. А після цього можливо буде прийнято рішення про його продаж, а ні, то утилізацію.
Ситуація з ракетними катерами. Минулого року Міністерство оборони підписало відповідний меморандум. Зараз ми очікуємо кінцевої реакції британської сторони, бо поки що не має до кінця визначеності, який це буде тип катера. Є розуміння щодо озброєння на цих катерах, і що локалізація будівництва цих катерів має бути в Україні. Поки що невідомо, скільки катерів буде побудовано на верфях у Великій Британії, чи ми одразу перейдемо на локалізацію в Миколаєві. Усе це предмет додаткових перемовин, які, я сподіваюсь, у цьому році будуть продовжені Міністерством оборони.
Наша позиція, щоб максимально завантажені були підприємства суднобудівної галузі України. А вже які характеристики чи параметри — це парафія Міністерства оборони, ВМС.
По корвету ми просунулись набагато дальше, бо вже фактично підписано контракт з турецькою стороною. І передбачається початок першого будівництва корабля на турецькій верфі, а всіх наступних — вже в Україні. Залишається до кінця не вирішеним питання використання напрацювання проекту 58250 — корвету «Володимир Великий». Там були зроблені серйозні напрацювання і було б правильно якимось чином їх використати. Хоча я не впевнений, що це можливо.
Принциповим є питання силових установок для корветів. Позиція міністерства полягає в тому, що це мають бути однозначно наші газотурбінні установки виробництва ДП «Зоря — Машпроект».
М.С.: — У своєму першому інтерв’ю «Дню» (Про український динамізм | Газета «День» (day.kyiv.ua)) французький посол Етьєн де Понсен відзначив, що поставка 50 гелікоптерів до України «символізує не лише зміну системи авіаційної безпеки, а й загалом зміну менталітету. Адже йдеться про перехід від радянського минулого в цій сфері до модернових західних технологій і стандартів». А що ви особисто думаєте про значення цієї угоди для нашої країни?
— Я не хочу зараз вдаватись до деталей самого контракту, бо це було підписано до того, як було створено Мінстратегпром. Я не знаю як він виконується, бо ведеться іншим відомством. Мені не коректно його коментувати.
Теж саме стосується контракту з будівництва катерів виробництва французької компанії OCEA. В минулому році я відвідував підприємство в Миколаєві, де має бути локалізація по катерам, які закуповує Україна у французької сторони. Тоді на заводі «Нібулон» велися підготовчі роботи, щоб розпочати виробництво.
В.Б.: — Зараз дуже серйозно виросла приватна промисловість. В майбутньому буде розглядатися створення консорціумів або якихось команд під виконання якихось конкретних завдань, наприклад проектування та виробництва ЗРК чи ще щось. Як потрібно вирішити питання фінансування підготовки виробництва для таких команд, для приватних підприємств або для спільних груп?
— Це, дійсно, принципове питання і моя позиція така: якщо виконуються проект в рамках державного оборонного замовлення, то немає для мене принципової значення, хто його виконує чи приватна компанія чи державна. Вони рівною мірою мають право на підтримку держави стосовно оснащення їх відповідним обладнанням те, що здійснюється в рамках реформування ОПК.
М.С.: — Коротке запитання про військово-технічну співпрацю між Україною та Польщею. Якось під час спілкування з польськими журналістами я почув таку думку: що об’єднавши свої військово-технічні потенціали Україна і Польща можуть самотужки протистояти російській військовій махині. Що ви скажете на це?
— Правильно. Але я б зараз не говорив про те, що треба проти когось об’єднуватись, а за те, щоб об’єднуватись за себе, за нас. Я вважаю, що, дійсно, у нас є хороший потенціал, і ми сусіди. Є можливості і зацікавленість. Треба просто імпульс нормальний надати, поїхати і по-серйозному поговорити.
Дійсно, дещо ми купуємо у Польщі, і водночас пропонуємо своє. У них є зацікавленість у зенітно-ракетних комплексах, ракетоносіях. Поляки цікавляться нашими ракетними системами залпового вогню і хочуть у себе налагодити їх виробництво. Я за те, щоб ми якомога плідніше, міцніше, ближче сходились саме у військово-технічному співробітництві з Польщею. Це наш абсолютно близький і нормальний стратегічний партнер.
