У Москві розгорнута справа АФК «Система». У ході її заарештовано голову ради директорів корпорації Володимира Євтушенкова. Як повідомляє інформаційна агенція Reuters, Слідчий комітет (СК) підозрює Євтушенкова у відмиванні злочинних доходів. Згідно із заявою СК, розслідується кримінальна справа за фактом розкрадання і легалізації акцій підприємств, які входять до паливно-енергетичного комплексу Республіки Башкортостан. Подія потіснила з перших шпальт українські події. Вже давно бізнесмени такого рангу і масштабу не піддавалися арештам, а щодо їхнього бізнесу не велося настільки всеосяжних розслідувань.
• Реакція бізнес-співтовариства Росії була відповідною. З погляду представників Російської спілки промисловців і підприємців (РСПП) — Євтушенков входить до її правління, — звинувачення щодо нього є політично мотивованими. При цьому президент РСПП Олександр Шохін заявив у інтерв’ю Інтерфаксові, що ситуація «дуже схожа на ЮКОС № 2». У свою чергу керівник «Роснано» Анатолій Чубайс у інтерв’ю тій же агенції заявив, що «такий удар припадає на той період, коли російська економіка балансує на межі рецесії та стагнації».
У принципі, наїзди на бізнес у Росії — явище повсякденне. Рейдерство в усіх видах процвітає. Річ навіть не в самому розмірі компанії та її капіталах. Чинник значний, але за російських умов не визначний. Набагато важливіше зрозуміти і за порадою знаменитого римського юриста Кассіана Лонгіна Равілла відповісти на вічне запитання: cui prodest? — кому вигідно? Адже наїзд Слідчого комітету на АФК «Система» та її основного власника не міг за визначенням виходити від пильних і дуже активних слідчих у боротьбі
за чистоту бізнесу.
• Зовні все дуже нагадує історію з Михайлом Ходорковським. Проте є й істотні відмінності. Власник ЮКОСу кинув політичну рукавичку Володимирові Путіну і потрапив у жорна репресивної машини. Заразом вирішувалися і бізнесові справи близького оточення російського президента. Активи Ходорковського перейшли до Ігоря Сєчина та його «Роснефти».
Із Володимиром Євтушенковим становище дещо інше. У публічній політиці він не був помічений, говорити про те, що він міг скласти хоч якусь конкуренцію владі Володимира Путіна, немає жодного сенсу. Більше того, до нещодавнього часу він входив до близького кола великих бізнесменів, у яких із владою жодного тертя не було. Грім грянув не лише несподівано, а й здавалося б, що без усіляких підстав.
• На думку Ходорковського, наявне звичайне рейдерське захоплення вигідних активів з боку того ж таки Ігоря Сєчина. Справи в «Роснефти» йдуть не дуже, проблем багато, до того ж вони істотно зросли після запровадження західних санкцій. Сам Сєчин і його компанія опинилися в чорному списку Євросоюзу та США, і перспективи вийти з нього не видно. Ось і зазіхнув старий і добрий друг Володимира Путіна на чуже добро. Приростити «Башнефть» Євтушенкова якраз те, що треба. Можна дещо наростити за чужий рахунок видобуток нафти й доповісти патронові, що санкції нам не страшні. Навпаки, вони зміцнюють російську нафтопромисловість.
Версію Ходорковського наразі нічим не підтверджено, але й не спростовано. Вона має право на існування, як і інші. Заперечувати рейдерську складову немає особливої потреби, оскільки вона цілком вкладається в російську дійсність. Точно так само, як і наїзди на іноземні компанії, навіть дуже великі. Тут не лише комерційно-рейдерські інтереси, а й політичні. До них і перейдемо.
• По-перше. Рейдерство і захоплення стосувалися дуже багатьох, окрім тих, хто входив до системи і був наближений до господаря землі російської. Хай не в ближчому колі, але й не в далекому. Від такого бізнесу і його власників було потрібне лише одне. Не займатися політикою і коли необхідно фінансувати проекти і людей, яких прямо Кремль забезпечувати грошима та іншими ресурсами не міг з різних причин.
У цілому така система взаємин діяла досить добре. І нічого не провіщало в ній збою. Проте він стався. Було потрібно переналагоджування системи, оскільки вона, на думку національного лідера, не відповідала умовам, які створилися.
• По-друге. Складнощі почалися ще минулого року, задовго до подій, пов’язаних з Україною. Хоча останні й західні санкції значно прискорили неминучий процес.
Описаний вище процес взаємодії режиму і великого бізнесу було засновано на допускові до бюджетного пирога в розмірах, визначуваних наявністю достатніх коштів і дозволу згори. Доки доходи дозволяли, всім було добре. Щойно вони почали зменшуватися, почалися проблеми. Якщо на всіх не вистачає, то хтось повинен або піти сам, або його відлучають. Яким чином, справа у багатьох випадках технічна. Важливий факт, що контракт усередині системи між режимом і бізнесом виявився розірваним. Підеш сам після дохідливого пояснення, щось і збережеш, хоч і не в колишніх обсягах. Не розумієш моменту і чиниш опір, тобою починають займатися люди зі СК.
• По-третє. Західні санкції б’ють по бізнесу та іміджу серйозних людей. Для багатьох з них друге не менше важливе, аніж перше. Стати таким, кому не подають руки в Європі та Америці, не мати можливості вести справи на Заході і просто побоюватися за придбане непосильною працею в Лондоні чи на Лазурному березі — випробування не для всіх. Врешті-решт, жили без Криму і Донбасу і абсолютно не сумували, а тут попалися як за розтрату і мають розплачуватися за те, до чого не мали безпосереднього стосунку. Кому таке сподобається.
• По-четверте. Путін прекрасно усвідомлює, до чого може призвести процес бродіння, який переходить у броунівський рух серед вищих кіл російської бізнесової еліти. Ось чому починаються з’ясування серед своїх. Так визначаються ті, хто не зовсім надійний чи може підозрюватися в певній нелояльності. Всім ясно дається зрозуміти, що більше недоторканних немає. Хто був усім, воднораз може стати ніким із браслетом на нозі. І це не найгірший варіант. Еліта вишиковується в одну шерегу без розуміння свого майбутнього. А далі як карта ляже. Від тюрми і від суми в російській дійсності зарікатися немає сенсу.
Є і ще один аспект, який уже пов’язаний із нашою країною. Про це в російській пресі не пишуть, але він наявний. Євтушенков відомий своїми вельми тісними зв’язками з колишнім президентом Януковичем. І це був один із каналів впливу на попередню українську владу.
Схоже, що фігурант справи із завданням не впорався. Як, втім, і інші діячі та радники з Москви. З Кримом більш-менш спрацювали, проте тепер все покривається синім туманом повної невизначеності. Точно так само, як і з Донбасом.
Ще одну версію висуває британська Guardian, посилаючись на голову Фонду Hermitage Capital Біла Браудера, який вважає, що арешт одного з найбагатших людей Росії був спробою президента Володимира Путіна захиститися від палацового перевороту. За словами видання, Браудер упевнений, що арешт Євтушенкова — це недвозначне послання Путіна російським олігархам, чиї активи постраждали від західних санкцій, щоб ті не сміли виношувати жодних підступних планів проти нинішньої російської влади.
• Як зазначає Guardian, Євтушенков — найбагатший росіянин, що «потрапив до рук російського правосуддя» з моменту взяття під варту 2003 року Михайла Ходорковського. Його арешт, продовжує газета, породив активні чутки про те, що Кремль збирається взяти під контроль нафтову компанію Євтушенкова «Башнефть». Проте Браудер вважає, що арешт Євтушенкова «продиктований більше параноєю, аніж претензіями на конкретні активи». «Путін зі своїми прибічниками і так завжди може захопити ці активи найрізноманітнішими способами», — вважає голова Фонду Hermitage Capital.
Є і ще одна мета. Прогресуюча безвихідь московської політики в Україні вимагає певного зниження пропагандистської активності. У тому числі й переключення уваги підвідомчого народу з Донбасу на щось інше. Ставлення до великого бізнесу в Росії давно відоме. Для Путіна постати борцем з тими, хто п’є народну кров і, відповідно, захисником бідних і горбатих — просто прекрасна річ. Це дасть можливість і рейтинг принаймні зберегти, і народ зайняти приємнішою для нього справою, ніж сумувати над втратою близьких людей після отримання повідомлень про їхню загибель в Україні.
