Три доби поспіль журналісти газети «Рівненські вісті» «штурмували» сектор зв’язків із громадськістю Управління міністерства внутрішніх справ у Рівненській області, щоб роздобути декларацію начальника цього управління Василя Лазутка. Спочатку «зв’язківці» обіцяли погодити це питання зі своїм шефом, а потім, мабуть, їм терпець урвався і вони повідомили: «Йому нема чого виправдовуватися, отже, декларацію полковник Лазутко не буде оприлюднювати, бо вона — його приватна власність».
Так чи можна боротися з корупцією в нашій країні, якщо керівник такого рангу не вважає за свій обов’язок виконувати закон? (Як уточнює проект УНІАН «Кримінал», йдеться про ч.2 статті 12 Закону України «Про основи запобігання і протидії корупції».)
Влада в цій боротьбі не жаліє слів. Президент Віктор Янукович нещодавно назвав корупцію «величезною загрозою». За його словами, доки в Україні не буде зміцннено демократичні інститути і не буде зменшено корупційну складову, країна не матиме шансів успішно долати виклики сьогоднішнього дня. Але чи потрібно когось умовляти в цьому питанні? Всі вже давно зрозуміли, яке це зло. Діють відповідні закони, і якби вони виконувалися, то від цього ганебного явища вже не залишилося б, як кажуть, каменя на камені. І дещо навіть робиться.
Лише за три місяці 2012 року суди Київської області ухвалили звинувачувальні вироки 17 корупціонерам. Серед них: депутат Київської облради, два держслужбовці, п’ять урядовців органів місцевого самоврядування, шість чинів міліції.
Заступник генерального прокурора України Євген Блажівський в інтерв’ю одній із газет розповів про главу Апеляційного суду Херсона, який попався на хабарі в 100 тисяч дол. Боржник просив голову суду допомогти вирішити питання на його користь. Суддя назвав суму і дав два дні на збирання грошей. Прохач звернувся до МВС, і суддю узяли на місці злочину. За словами заступника генпрокурора, у цього судді «заарештували майна на мільйони, якого на зарплатню не придбаєш». Блажівський також повідомив, що за минулий рік до судів було спрямовано 35 кримінальних справ щодо 38 працівників судової влади, і в 15 справах ухвалено звинувачувальні вироки.
У той же час високий чиновник прокуратури, схоже, боїться підірвати всю судову систему, вражену корупцією. За його словами, він «бачив матеріали, коли за домашню ковбасу і пляшку самогону збиралися притягти за статтею про хабарництво». «Я не кажу, що брати подарунки продуктами — добре, але за це можна притягнути до адміністративної відповідальності», — вважає Блажівський.
Аналогічні або ще більш нестандартні думки можна було почути нещодавно на засіданні Центру соціально-консервативної політики в Києві, де обговорювалася все та ж тема. Учасники дискусії намагалися з’ясувати, що відбувається в нашій країні з корупцією, чи йде з нею боротьба чи лише її імітація.
«Корупція — це непогано, частенько від неї може бути користь, — епатує слухачів директор Державного інституту сім’ї та молодіжної політики Андрій Мішин. — З нею непотрібно боротися, нею потрібно керувати. Якщо контролювати багатих і бюрократів, можна говорити про користь корупції. Вона не дає державі бути інертною, рухає поступ». Експерт підкреслює, що звичай підношення дарів існує зі старожитності. На його думку, шкода хабарництва і казнокрадства в тому, що вони змінюють соціальну систему держави, створюють непереборний розрив між бідними й багатими й можуть призвести до лудократії (режиму влади бандитів).
Експерт Української асоціації євроатлантичної інтеграції Борис Рудницький виглядає прибічником украй радикальних поглядів. Він заявляє, що «народ готовий до самосуду, коли мажор вбиває людей, а їх відпускають, не бачачи складу злочину. Правоохоронна система перетворилася на клан, непідконтрольний нікому, у нас за хабарі вирішується абсолютно все». Приклад ефективної боротьби з корупцією, на думку Рудницького, подає Білорусія, де немає хабарів, оскільки і міліція, і медики, і урядовці бояться порушувати правила.
Директор Центру політичного аналізу «Стратагема» Юрій Романенко підкреслює, що в країнах пострадянського простору основна причина корупції полягає в становому характері суспільства. «У ньому функція міліції, наприклад, це не охорона громадського порядку, а витягання прибутку з тієї позиції, яку посідає представник професії в ієрархії суспільних стосунків», — пояснює експерт і радить вирішувати проблему, виходячи з цього факту.
«Корупція — це системне явище, боротися з нею, ухваливши пару законів, безглуздо, — говорить заступник голови Українського товариства російської культури Євген Мартиненко. — Великий капітал править державами. Поділу влади в багатьох країнах теж практично немає, наприклад, у Німеччині, Італії». «Основний ключ до появи корупції — «шара» в 90-х роках, коли масово роздавали заводи та підприємства, — продовжує експерт. — Це призвело до того, що прийшов до влади певний клас людей». Мартиненко впевнений, що побороти корупцію зможуть лише нові люди, які не прагнуть до багатства і розкошів, а до того, щоб змінити систему влади в країні. «У нас таких немає», з жалем констатує він.
«Який вихід? Я не вірю в політичну волю, скоріше за все, процеси будуть зовні обумовлені», — говорить радник директора Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України Анатолій Гуцал. На його думку, впровадження ринкових стосунків до системи державного управління веде до корупції, а боротьба з нею стала реальним важелем впливу на еліти країни. «Процес став політичним, викорінення хабарництва закінчується, коли ціна питання досягає певної цифри», — зазначає експерт.
«Всі визнають, що в нас у країні є корупція, але ніхто не знає, як із нею боротися», — констатує генеральний директор Центру соціально-економічних досліджень «Діаматик» Юрій Гребенчук. Але перемогти корупцію в Україні, упевнений він, все ж таки можна — потрібно лише по-справжньому цього захотіти.
Середня сума хабара в Україні становить 50 тисяч дол.;
Бізнес втрачає на корупції 10% прибутку або від 4 до 10% середньорічного валового обігу;
Втрати від корупції в середньому на одну компанію становлять 2 мільйони дол. на рік;
Майже половина опитуваних підприємців у найближчі роки планує впровадити регулярну перевірку всіх бізнес-постачальників і партнерів та здійснювати аудит антикорупційних заходів.
(З дослідження «Боротьба з корупцією: роль бізнесу в Україні», проведеного Центром «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності» у партнерстві з українською мережею Глобального договору ООН. В рамках дослідження проведено онлайн-опитування 56 компаній, аналіз 48 нефінансових звітів компаній з протидії корупції.)
