Скорочення персоналу — не найкращий інструмент у боротьбі за виживання в умовах фінансово-економічної кризи. Позбавленням від «зайвих ротів» ефективність виробництва не підвищити, адже секрет успіху не в кількості, а в якості. Думка не нова, однак лише одиниці українських управлінців застосовують її на практиці.
«Як ваше підприємство реагує на кризу?» — задалися запитанням експерти однієї з консалтингових компанії, що працює в Україні. У ході дослідження були опитані керівники або представники керівної ланки 115 компаній, що працюють в Україні. Третину учасників опитування представляють малий бізнес, 22% — середній, 19% — компанії із кількістю персоналу до 1500 осіб, інші — підприємства з персоналом понад півтори тисячі осіб. Результат опитування виявився дещо несподіваним: український бізнес загалом не лише не засвоїв уроків кризових 1994-го, 1998-го, 2004 років, але й, у більшості, не готовий сьогодні, в он-лайн режимі вчитися на помилках колег.
На запитання «чи скорочуєте ви чисельність персоналу» ствердно відповіли 35% опитаних керівників компаній. Показово, що 56% працівників скорочуються у сфері рітейла, по 50% — на виробництві і в автобізнесі, від третини співробітників позбудеться фінансовий сектор і до 30% незайнятих робочих рук вивільниться в інших галузях економіки. До 40% працівників до кінця поточного року може скоротити бізнес, що спеціалізується на наданні послуг.
При цьому, в 40% опитаних компаній збираються урізати або взагалі закрити маркетингові відділи, в 35% скоротять працівників служби персоналу, в 28% опитаних компаній під скорочення потраплять посади в секторах «фінанси та бухгалтерія» і чверть роботодавців, які брали участь у дослідженні, збираються «переполовинити» відділ продажу. Іншими словами, в більшості випадків «під ніж» потраплять або вже знаходяться в процесі ампутації «робочі органи» бізнесу і, образно кажучи, насамперед, ноги руки. Виникає логічне питання — як підприємці збираються далі працювати, відмовившись від того персоналу, який насправді саме й відповідає за робочий процес? Хоча, з іншого боку, «розбалувавшись» на успіху зростання, який, як в економіці загалом, так і в окремих її галузях спостерігався в останні роки, підприємці дещо роздули свої штати, набравши «нероб». Позбутися такого тягаря, зрозуміла річ, корисно. Разом із тим, на думку директора консалтингової компанії Hay Group Валерія Марциновича, українським бізнесменам варто насамперед переглянути умови найму співробітників, відмовившись від пріоритету надання роботи на постійних умовах на користь найму за контрактом. Це, за словами Марциновича, забезпечило б велику гнучкість структури персоналу. А гнучкість в умовах кризи — одна з найцінніших якостей. При цьому на заході низка категорій персоналу до компанії наймається взагалі за аутсорсинговою системою типу «покористувався (послугами) — передай далі». В Україні такий інструмент організації праці поки що новий і практикується всього лише в напрямах надання сервісних послуг.
Здивувало дослідників також те, що на запитання «чи змінили ви плани підвищення зарплат в умовах кризи?», 24% опитаних задекларували наміру не підвищувати зарплати, 25% збираються підвищити зарплату співробітникам дещо менше раніше запланованих показників і 42% (!) роботодавців не змінюватимуть план щодо підвищення зарплат. У цьому контексті Марцинович указав на те, що в Україні практикується «дещо відмінна» від західної практика винагороди праці, особливо — в частині преміювання. Так, у вітчизняних компаніях премії видають, як правило, немотивовано й без належних підстав, що значно розслаблює персонал. Разом із тим, у західних компаніях практикуються грошові заохочення за довгостроковий планомірний результат, що мотивує працівника удосконалитися, ставити нові цілі й досягати їх. Зі збільшенням результативності зростає і винагорода.
Загалом же проблема вітчизняних управлінців, на думку західних експертів, у тому, що в їхній «імунній системі» геть відсутня «загартована кризою ДНК», що пояснюється тим, що позиції топ-менеджменту в багатьох компаніях сьогодні займають молоді люди у віці 30—35 років і, які мають невеликий досвід у вирішенні антикризових завдань. А головний недолік управління українським бізнесом — відсутність далекоглядних стратегій і «неощадлива економія», а також малий показник продуктивності праці. І якщо впродовж складного 2009 року вітчизняні підприємці не виправлять цих помилок, про якісний перезапуск української економіки говорити не доведеться.
