Обговорюючи питання антикризової політики, слід уникати «зациклювання» на них. Заходи щодо валютно-фінансової стабілізації, безперечно, важливі та найактуальніші на даний момент. Проте не можна забувати про те, що криза минає, і від нас сьогодні залежить, яким буде післякризовий період. Насамперед, чи не ввійде Україна у затяжну рецесію. Ймовірність цього закладається, в тому числі, й антикризовою політикою.
З нашої точки зору, на сучасному етапі при здійсненні антикризової політики слід враховувати низку імперативів:
підтримання відносно високих темпів економічного зростання, від чого критично залежить стабільність банківського сектору та фіскальної сфери, в тому числі — фінансова забезпеченість соціальної політики держави — це обмежує застосування рестрикційних заходів у монетарній сфері;
— недопущення відчутного зниження добробуту населення, від чого критично залежить стан внутрішнього попиту — це обмежує застосування фіскальних рестрикцій та важелів гальмування зростання доходів;
— підтримання в прийнятних межах платіжного балансу, від чого критично залежить стабільність національної валюти, яка вкрай важлива в контексті високого співвідношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП та значної залежності від світових ринків капіталу — це обмежує застосування курсових важелів та імпортних антиінфляційних засобів.
Антиінфляційні заходи монетарної політики, а також дії НБУ щодо обмеження обсягів банківського кредитування досить ефективні у короткостроковому вимірі, проте у значній частині мають виражений контракційний (гальмівний для економічного зростання) характер. Особливо яскраво це проявилося у зобов’язаннях щодо економічної та соціальної політики, які містяться у Меморандумі між Україною та МВФ, який став основою для отримання кредиту «стендбай». Передбачене в ньому поєднання жорсткої фіскальної та монетарної політики є типовим «охолоджувальним» засобом для економіки. Між тим для уникнення післякризової депресії Україні слід проводити проактивну політику, спрямовану на стимулювання ділової та інвестиційної активності.
Отже, тривалість дії засобів макрофінансової стабілізації має бути якнайменшою. Системний характер передумов макроекономічної дестабілізації в Україні диктує потребу системності заходів антикризового спрямування, які мають включати в себе не лише оперативні заходи антикризової тактики, але й реалізацію стратегічних завдань, спрямованих на послаблення негативної дії системних чинників.
Перше. В антиінфляційній політиці першочергова увага має приділятися антиінфляційним заходам структурного характеру, які концентруються на розбудові внутрішнього ринку, зокрема: пріоритетному розвитку мережі засобів прямих поставок сільськогосподарської та продовольчої продукції споживачеві, концентрації цільової державної допомоги сільгосппідприємствам на розвитку мережі закупівлі та зберігання сільгосппродукції, підвищенні ефективності використання ресурсів, насамперед — енергетичних, як у виробничій сфері, так і в комунальному господарстві, а також побуті. Слід в пріоритетному порядку забезпечити запровадження засобів регулювання діяльності природних монополій, з метою недопущення необѓрунтованого підвищення цін та тарифів на послуги і товари, які надаються ними, перш за все — тарифів на електроенергію, комунальні послуги, транспортні перевезення тощо. Доводиться визнати, що наміри заморозити тарифи на період «до завершення кризи» не є реалістичними: валове зростання собівартості може за таких умов підірвати фінансову спроможність виробників цих товарів і послуг, проте забезпечення обгрунтованості тарифоутворення конче необхідне.
Друге. Має бути посилено увагу до регулювання доходів населення. Зокрема — запроваджено прогресивну шкалу прибуткового оподаткування та оподаткування нерухомості. Це дозволить не лише поліпшити наповнення місцевих бюджетів, які несуть тягар фінансування соціальної сфери, але й дещо вирівняти криву розподілу доходів, що дозволить підняти попит на товари невисокого цінового діапазону — вітчизняного виробництва.
Третє. Необхідно удосконалити інструментарій регулювання ліквідності комерційних банків та структуризації збільшення грошової пропозиції. Посилене рефінансування комбанків, в тому числі — з коштів МВФ, не принесе якісних змін без формування сегменту «довгих грошей». Це можна зробити як шляхом створення спеціалізованих інвестиційних банків, так і запровадженням спеціальних правил інвестиційного кредитування для інших фінансових установ.
Четверте. Враховуючи особливості фінансової ситуації, слід переглянути проект Державного бюджету на 2009 рік. Основний зміст такого перегляду має полягати в посиленні концентрації видатків на завданнях, безпосередньо пов’язаних із напрямками, які можуть послабити вплив інфляційних чинників, підтримати внутрішній попит на товари вітчизняної переробної промисловості, втримати рівень зайнятості тощо: підвищенні ефективності ресурсовикористання, зокрема — зменшенні енергоємності виробництва та побуту, збільшенні обсягів виробництва сільгосппродукції та підвищенні продуктивності галузі, реалізації інфраструктурних проектів локального та загальнодержавного значення. В бюджеті має також бути передбачене суттєве підвищення цільового характеру соціальних видатків та адресності соціальної допомоги.
П’яте. Має відбутися суттєва активізація заходів щодо регулювання та обмеження небажаного імпорту. Цього можливо досягти за рахунок забезпечення належного контролю за якістю імпортної продукції, встановлення механізмів дієвого контролю за митною вартістю імпорту. На жаль, доводилось чути думку про те, що «під шумок» антикризових заходів варто завдати «остаточного рішучого удару» по системі сертифікації продукції в Україні, яка нібито є основним гальмом на шляху економічного зростання. Така позиція є неприйнятною. Систему технічного регулювання, безперечно, слід реформувати, але вона є потужним засобом регулювання небажаного імпорту, який застосовується в багатьох країнах світу, в тому числі — найрозвиненіших. Слід також здійснити застосування передбачених СОТ інструментів тимчасового обмеження імпорту, які можуть здійснюватися країною-членом СОТ з метою вирівнювання платіжного балансу, а також для випадків, якщо імпорт товару загрожує нанесенням серйозної шкоди вітчизняному виробнику.
Шосте. Навряд чи доцільно очікувати, що Україна відновить докризові обсяги та структуру експорту. Втім, це, можливо, й не потрібно. Необхідно суттєво поліпшити структуру експорту. Необхідно прискорити запровадження інструментів підтримки експорту. Причому ці інструменти сягають значно далі питання оперативного відшкодування ПДВ, яке вже перетворилося на банальність (від чого, на жаль, не наблизилося до вирішення, а вирішувати його слід терміново). Важливу роль можуть відіграти впровадження механізмів експортного кредитування та страхування та формування відповідних фінансових установ — такі механізми є одним із «підмурків» конкурентоспроможності виробників багатьох країн світу. Недостатньо в Україні також ще використано потенціал удосконалення інфраструктурного забезпечення експортної діяльності — це суттєво підвищує трансакційні видатки експортерів, практично витісняє з експортного сектору малий і середній бізнес. Необхідно також посилити надання силами як державних органів (посольства та торговельні представництва України за кордоном), так і громадських об’єднань (насамперед — Торговельно-промислова палата) інформаційно-методичної та правової підтримки просуванню продукції національних виробників на зарубіжних ринках.
Такі пріоритети, закладені та запроваджені вже сьогодні, могли б суттєво пом’якшити викликану впливом світової валютно-фінансової кризи економічну рецесію в Україні, а за грамотного застосування — можливо, й дозволити уникнути її.
