Що потрібно зробити, щоб енергетика перестала бути зброєю Кремля у газовій війні? Заступник голови Міненерговугілля України Наталія Бойко має на це запитання, здавалося б, досить помірковану відповідь. Серед пріоритетних завдань вона називає збільшення видобутку газу в Україні, щоб до 2020 року забезпечити власні потреби у цьому виді палива. Окрім того, на її думку, Україні насамперед потрібно забезпечити виконання домашнього завдання — всіх вимог Третього енергетичного пакету та запровадження повноцінного ринку газу.
«Тоді зможемо вільно говорити з потенційними інвесторами, пропонувати їм конкретні виходи на вже функціонуючий ринок», — вважає вона і розповідає, що зараз розглядають можливість використання українських підземних газосховищ як основи для створення газового хабу на території України. При цьому заступник міністра наголошує, що «Україна є зараз надійним транзитером. Ми публікуємо всі дані, допускаємо до себе моніторингові комісії, але чітко розуміємо, що потрібно модернізувати ГТС».
Вона також звертає увагу на важливість продовження перемовин як із Брюсселем, так і з США. «В цих умовах Україна вимушена вести діалог і з російським «Газпромом», — додає вона, — використовуючи всі наявні юридичні інструменти». «Від ефективності використання міжнародних майданчиків, таких як Енергетична хартія, Енергетичне співтовариство, в кінцевому підсумку буде залежати той результат, який ми отримаємо», — переконана Бойко.
Вона також вважає, що боротьба з ворожою пропагандою у гібридній війні, яку веде Росія проти України, є справою не лише одного Міністерства інформації. На її думку, до цього повинно залучатися і Міненерговугілля. «Це — публікація цифр, статистики, це ілюстрація наявних процесів. Тільки коли будемо прозорими і зрозумілими для потенційних інвесторів з ЄС та США, ми зможемо отримати ту підтримку, на яку розраховуємо», — впевнена Бойко.
Її стриманість відносно агресора можна зрозуміти: «Нафтогаз України», хоч і на нейтральних майданчиках, все ж контактує сьогодні з «Газпромом» в рамках рішення Стокгольмського арбітражу. І при цьому українське міністерство, зрозуміло, не хоче дратувати монополіста, з яким, незважаючи на війну, сидить за одним столом, а відтак так чи інакше змушене шукати якісь компроміси.
Колишній «танкіст» (менеджер ТНК-ВР), а нині один з інтелектуальних опонентів Володимира Путіна Ілля Заславський таких обмежень не має. Тож, викладаючи свою доповідь «Газові ігри Кремля в Європі: наслідки для політики», експерт фонду «Вільна Росія» зазначає: «Даючи старт «Північному потоку-2», ЄС зробить акт політичної шизофренії, фактично допомагаючи посиленню країни, політика якої покликана зруйнувати ЄС».
Що ж до України, то автор доповіді побоюється, що запуск «Північного потоку-2» «дозволить Кремлю (знову) змусити Київ випрошувати сприятливі тарифи на поставлений з Росії газ, що неминуче призведе до політичних поступок з боку України». Однак Заславський вважає, що існує ще очевидніший аргумент проти цього газопроводу. Він переконаний, що «Газпром» — одне з основних джерел доходу і важелів міжнародної політики Кремля. Заславський вказує, що «ця компанія субсидує війни, які Росія веде в Україні та Сирії, і фінансує зусилля Кремля з підриву європейської єдності».
«Я завжди нагадую своїм європейським колегам, з чого починається текст Енергетичної стратегії Росії до 2020 року, затвердженої 2003 року, — говорить президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар і майже дослівно цитує: — Росія володіє значними запасами енергетичних ресурсів, потужним паливо-енергетичним комплексом, який є базисом розвитку економіки та інструментом проведення внутрішньої та зовнішньої політики. «Газпром» і «Роснефть» — це основні інструменти в руках Кремля».
Гончар не дуже покладається на заяву експерта RusEnergi Михайла Крутихіна, який тільки-но, по скайпу з Москви, запевняв, що існує ще якийсь інший, «хороший «Газпром». На думку Гончара, його головний менеджер сидить у Кремлі, це своєрідна «матрьошка з комерційним началом». Газові та нафтові компанії відіграють провідну роль у просуванні геостратегічних інтересів Росії, відзначає український експерт. З його слів, усі газові кризи практично є сценаріями, спрямованими не тільки проти України, а й проти Євросоюзу.
Гончар вважає, що у доповіді Заславського не вистачає визначення та аналізу терміна «шрьодеризація», який добре характеризує те, що роблять «Газпром», Росія і афельовані з ними численні європейські компанії у швейцарському кантоні Цуг, де розташовані всі офіси газових проектів, спрямованих в обхід України. «Коріння шрьодеризації європейського політикуму й бізнесу, з огляду на специфіку швейцарського законодавства, знаходиться саме там», — стверджує експерт. «Саме звідти, в дуже елегантний спосіб, здійснюється в Євросоюз не тільки експорт газу, а й експорт корупції, до якого важко докопатися, — переконаний він. — Десь там зникають і російські бюджетні кошти».
Гончар наголошує, що Україні важливо не просто займати негативну позицію щодо проекту «Північний потік-2». На його думку, необхідний скоординований комплекс дій. А в Україні й досі немає зовнішньої енергетичної політики. Він вважає, що нашій державі (і навіть не вчора, а позавчора) слід було б відновити посаду спеціального уповноваженого з енергетичної безпеки. «Тим більше в умовах, коли енергетичний інструментарій використовується проти нас для ведення війни гібридного типу, — наполягає експерт і додає: — Можливо, за посадою це може бути віце-прем’єр, як це було колись».
«Ми маємо жорстко ставити перед Брюсселем або Берліном питання, — пропонує Гончар, — або «Північного потоку-2» не буде, бо він не тільки суперечить інтересам України та Польщі, а й завдає конкретної шкоди в два мільярди доларів. Тож якщо ви все-таки хочете його («Північний потік-2») спільно з Росією будувати, то компенсуйте нам втрати». «Я гадаю, що така вимога остудить деякі гарячі німецькі голови», — переконаний президент Центру глобалістики.
«Зараз багато розмов про роль РНБО, яка мала б підняти весь перелік відповідних питань, — погоджується з Гончарем Наталія Бойко, — хотілося б мати чіткий вектор від неї, і це, звичайно, стосується зовнішньої енергетичної політики також». Вона нагадує, що свого часу завдяки заступнику МЗС Олені Зеркаль перед Євросоюзом було піднято питання про те, чому з Україною не проведено консультацій, перш ніж ухвалювати рішення щодо газопроводу «Опал».
За її словами, у відповідь було почуто багато «красивих» аргументів щодо того, чому це нас не стосується... Так само піднімали питання про «Північний потік-2». Зараз в Євросоюзі, розповідає Бойко, специфічний етап щодо отримання мандату на переговори з «Газпромом» з цього питання.
«Ми за цим пильно стежимо, — запевняє заступник міністра, — при кожній зустрічі про це говоримо. Останнього разу я була на засіданні Комітету Україна — ЄС, але на мій довгий і натхненний спіч про «Турецький потік» і «Нордстрім-2» та енергобезпеку почула коротку репліку: у ЄС є розуміння, наскільки Україна — важливий стратегічний транзитер».
P.S. «Окремо хочу подякувати за наше співробітництво в енергетичній сфері. Її дуже важливою ділянкою є недопущення будівництва політичного проекту «Північного потоку-2», і я дуже вдячний нашим американським партнерам за чітку ефективну і послідовну позицію з недопущення реалізації цього глибоко заполітизованого проекту», — сказав у неділю в Києві Президент України Петро Порошенко під час зустрічі з державним секретарем США Рексом Тіллерсоном.
