Звісно, в міру вичерпання державних капітальних вкладень Міністерство економіки поступово втратило і вплив, і сенс свого існування. Зміна міністра навесні поточного року, за ідеєю, повинна була забезпечити знаходження міністерством нової ролі у реформованому уряді. Міністерство навіть розробило перелік напрямків роботи, виділивши як пріоритети дерегуляцію(???) економічної діяльності, здійснення структурної реформи та реформи державного керування тощо. Однак, цим задумам уже так і не вдасться здійснитися, оскільки керівництво, що змінилося, зовсім не обов'язково збереже старі пріоритети. Але що напевне слід очікувати від нового міністра, так це піднесення престижу свого відомства. Здається, Віктор Суслов намагатиметься "обійти" адміністрацію Президента та сконцентрувати ухвалення всіх важливих ухвал саме в Мінекономіки. Стосовно ж інших фронтів політекономічних битв, то там прориву очікувати явно не доводиться: колишній голова парламентського комітету навряд чи здивує оригінальністю й відмовиться від популістських поглядів лівої більшості Верховної Ради. Та й не за цим його делегували в уряд.
Найпростіше вираховується позиція нового міністра в його ставленні до Національного банку. Швидше за все Віктор Суслов у цьому питанні залишиться консерватором і продовжить традицію "нелюбові" уряду й НБУ. Минулі публічні висловлювання, які засуджували надмірну політичну незалежність НБУ, мали природні межі: для Верховної Ради в цілому й Суслова-депутата, зокрема, більш важливою залишалася критика уряду й Президента. Причому в парламентсько-президентському протистоянні Нацбанк часто виявлявся з одного й того ж боку барикад з парламентарями. Але тепер, після зміни місця роботи, Віктор Суслов, певно, змінить і тональність свого невдоволення. Національному банкові більш наполегливо радитимуть підтримувати будь-яку економічну політику. Ще рік тому в руслі такої логіки Віктор Суслов нарікав на те, що Нацбанк будує свою діяльність без урахування реалій нашої економіки, тобто не помічає натурального обміну продукцією і тіньовизації, величезної маси готівки в грошовому обігу тощо. Тепер, напевно, Віктор Суслов, використовуючи професійне знання механізмів ухвалення фінансових рішень, намагатиметься обмежити самостійність НБУ, в чому йому люб'язно допоможуть і Мінфін, і УСПП, і прем'єр.
Ще один вектор активності нового міністра економіки легко вгадується в його минулих зусиллях з "захисту національного товаровиробника". Благо, це ж гасло прикрасило прапор і нового прем'єра. Ось лише способи захисту, схоже, мало відрізнятимуться від уже випробуваних "відставними" урядами, які на практиці довели свою неефективність. Віктор Суслов неодноразово висловлювався проти цілковитої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Він не раз казав, що уряд повинен посилити контроль за ввозом та вивозом товарів, зберегти інститут спец-експортерів і обмежити експорт деяких видів товарів. Крім того, новий міністр, безперечно, підтримуватиме й ініціюватиме різного роду протекціоністські ухвали щодо субсидування збиткового виробництва і вимагатиме введення високих імпортних тарифів, кількісних обмежень імпорту (залежно від впливу лобістів) чи прямих бюджетних дотацій.
Але цим національний протекціонізм Віктора Суслова явно не обмежиться. Навряд чи без уваги міністра залишиться грошово-кредитна політика, хоча її параметри й не входять до прямої компетенції Міністерства економіки.
Заклопотаність Віктора Суслова станом валютного і кредитного ринку України і, зокрема, високим обмінним курсом гривні, неодмінно виявиться в ухваленні потрібних фінансових ухвал Верховною Радою, Мінфіном і Нацбанком.
Зазначимо, що протекціоністична скерованість нинішньої економічної еліти менш за все схожа на реальний захист національного виробника. Значно більше в ній вгадується виконання обіцяного конкретним групам лобістів у відповідь на підтримку під час затвердження Валерія Пустовойтенка на пост прем'єра. Зокрема, призначення Віктора Суслова на пост міністра економіки і зміна міністра сільського господарства багатьма експертами пов'язується з приходом до політичної влади політекономічного угрупування, яке отримує прибуток від контрактів у агропромисловому комплексові, особливо - з зерном. У цьому ж контексті, певно, слід оцінювати й останні заяви уряду, беручи на увагу передкредитні переговори з МВФ, а саме небажання чиновників з президентського оточення здійснювати структурні реформи в агропромисловому комплексі.
Повертаючись до теми, але беручи до уваги сказане, можна припустити, що промислово-інвестиційна політика уряду стане не єдиною важковирішуваною особистою проблемою для нового міністра. Хоча, саме в залежності від запропонованого варіанту виходу з інвестиційної кризи стане зрозуміло, хто взяв гору в Суслові-міністрі - політик чи економіст.
Будучи депутатом, Віктор Суслов неодноразово висловлювався проти піраміди державних цінних паперів, що розростається. Свою критику він цілком обгрунтовано аргументував, доводячи, що держпозики відтягують всі вільні гроші з економіки, диктують завищені ціни на грошові ресурси і розтлівають державні установи. Тепер, ставши міністром, колишній депутат повинен буде визначитися, чи варто підтримувати нинішні обсяги внутрішніх позик. А якщо - не варто, то де взяти гроші на фінансування бюджетних витрат?
Взагалі, проблема капіталовкладень, як і будь-яка інша, - це завжди привід для зміни політичних переконань залежно від поточної політичної кон'юнктури. Думається, Віктору Суслову не раз доведеться зазнавати метаморфоз: відмовлятися від поглядів економіста й ставати політиком чи, навпаки, забувати про політичні пристрасті й вирішувати економічні завдання економічними ж методами. Одним словом, від того, які функції частіше доведеться виконувати Вікторові Суслову, - політичні чи економічні, - залежатиме як реальний стан економіки, так і термін перебування на посту міністра.
Поки прогнози з цього питання швидше песимістичні, а новий український уряд, який достроково набув репутації такого, що полівів, вочевидь готовий докласти всіх зусиль, щоб довести зацікавленим особам, що вони не помиляються у своїх оцінках.
