Чим ближче й реальніше рецесія й криза в економіці України, тим актуальнішою й навіть критичнішою стає для нашої країни співпраця з Міжнародним валютним фондом. Утім цими днями дедалі голосніше звучать і голоси тих, хто не бачить великої користі в кредитах МВФ і закликає українців не добиватися цих грошей — спиратися на власні сили. Дискусія починається здалеку й часто з того, що «держава, яка не орієнтується на демократичний розвиток, взагалі не дуже сприймається як одержувач коштів від МВФ, міжнародних фінансових організацій».
Цей вислів належить екс-міністру економіки, президентові Центру ринкових реформ Володимиру Лановому. За його словами, Китай, наприклад, ніколи не отримував допомоги ні Міжнародного валютного фонду, ні Світового банку. Проте його успіхи загальновідомі. Модель розвитку цієї країни базується на профіцитному підході в усіх сферах. «Скрізь економити й скрізь добувати прибуток, створювати профіцит — і в зовнішньому обміні, й у інвестиційному обігу», — розповідає експерт і нагадує, що напередодні Олімпійських ігор у Пекіні для будівництва всіх необхідних об’єктів не вистачало грошей. Але Китай не став позичати, а просто тимчасово, на один рік, зменшив зарплату в усій країні. Завдяки цьому збудували все, що планувалося.
Відштовхуючись від цього прикладу, Лановий стверджує, що кредити МВФ — «це не паличка-виручалочка для всіх і назавжди». Без них, на його думку, не обійтися слаборозвиненим країнам аграрного профілю, що потребують фінансових ресурсів для того, щоб підготувати перехід до цивілізації. Що стосується пострадянських країн, то далеко не всі з них орієнтувалися на гроші МВФ або брали їх лише в початковому періоді, а потім спиралися на ресурси приватного капіталу й, зокрема, на транснаціональні компанії, які своїм входом в економіку цих країн забезпечили тими товарами, які раніше ввозилися й оплачувалися валютою. Прихід таких компаній до України також, як вважає Лановий, виключив би необхідність придбання імпортних товарів у величезній кількості, а отже, в країні не було б дефіциту валюти в зовнішніх відносинах. Отже, питання співпраці з МВФ, говорить експерт, «неоднозначне». Воно пов’язане з політичними компонентами, стратегіями країни та її місцем у світовому розподілі праці й виробництва товарів.
Економіст зазначає, що Україні необхідно вибудовувати «власну модель», тоді як МВФ своїми ресурсами далеко не завжди розв’язує наші проблеми. Як приклад експерт говорить про 4 мільярди дол., виділені Україні кризового 2008 року. Що це змінило? Нічого. Курс гривні залишився таким самим — 8 грн/1 дол. А потім це джерело фінансування перекрили, «й ми залишилися приблизно в такому ж становищі».
Без кредитів МВФ, звісно, складно, зітхає Лановий. Два останні роки ми накопичували дефіцит платіжного балансу й уже дійшли до такого ж стану, як і 2008 року. Причому ситуація, на тлі серйозної стагнації економіки, з кожним місяцем погіршується. Бюджет не виконується. Уряд не може брати зовнішні кредити. Лановий пропонує переходити до бездефіцитної фінансової моделі, оскільки сьогодні бюджет країни вже значною мірою працює на повернення старих боргів і не в змозі обслуговувати нові кредити. «Гроші, можливо, й потрібні, щоб не допустити розвалу або провалу, — говорить експерт і робить висновок: — Але це не вихід. Будь-який уряд хоче взяти кредит, бо не йому його повертати. Без суспільного погляду на цей процес — чи може суспільство довірити уряду взяти гроші? — влада не мала б приймати рішення. Сьогодні українці почуваються приниженими».
Політичний консультант Дмитро Джангіров зауважує, що в Україні кредити МВФ давали ефект лише тоді, коли мали на меті підтримку курсу гривні — в країні припинялася паніка на валютному ринку. Ця заява викликає репліку Ланового: «Коли ми говоримо про ефективність кредитів МВФ, то спочатку нам слід було б на себе подивитися. У країнах, де при владі компетентні уряди, консультанти МВФ не потрібні. І навіть отримуючи кредити, не обов’язково слухатися консультантів. Наприклад, у Швеції завжди був дуже компетентний уряд. Навіть тоді, коли в цій країні діяла утопічна модель соціалізму, яка призвела потім до економічного розвалу». У нас же, як вважає експерт, завжди були некомпетентні уряди, тому що в них завжди підбиралися виконавці, які безумовно підкорялися дзвінкам і вказівкам, а свою некомпетентність, отримання грошей невідомо на які цілі прикривають і виправдовують умовами й вимогами МВФ.
На думку екс-заступника глави Нацбанку України Сергія Яременка, причини фінансових невдач у нашій країні полягають у тому, що НБУ не є суверенним, не проводить незалежну монетарну й емісійну політику. Експерт називає міфом думку про те, що всі інвестиції мають бути з-за кордону. На його думку, цей міф нав’язується Україні для того, щоб у країні був затребуваним долар». «Зараз, — говорить Яременко, — починається критичне осмислення цієї моделі».
Він нагадує про дві взаємовиключні позиції відомого російського економіста та державного діяча Єгора Гайдара. 1989 року в журналі «Коммунист» він опублікував статтю під заголовком «Даремно грошей не дають», де категорично виступав проти отримання кредитів МВФ. Рівно через два з половиною роки він уже виступав за такий кредит для Росії, що нібито мав розв’язати всі проблеми. «Розв’язав?» — запитує експерт і констатує, що якщо країні бракує сил, щоб протистояти нав’язуваним їй правилам, тоді з’являється рішення: кредит треба брати. Але при цьому він зазначає: «Проте ми зовсім не турбуємося, на яких умовах брати». Такому підходу, за словами Яременка, сприяє те, що приблизно сім останніх років наші уряди непокояться лише про бюджет. «А бюджет — це вторинне явище, похідне від стану й роботи економіки. Таким чином роль уряду у нас — це «розпилювання» бюджету», — звинувачує екс-банкір.
Члену-кореспонденту НАНУ, експертові ООН у сфері інституційного розвитку Ігорю Манцурову довелося працювати в деяких країнах Африки, які отримували поради й кредити МВФ. Але це не привело там до національної згоди, а у низці випадків закінчилося трагедією або економічним крахом. Наприклад, у Зімбабве долар зараз коштує 18 мільярдів у місцевій валюті. Тому Манцуров закликає дуже обережно підходити до рекомендацій експертів МВФ, які, за його словами, «часто недостатньо кваліфіковані або переслідують якісь цілі, поставлені їхнім політичним керівництвом».
Яременко згоден з колегою. Він ставить питання, чому країна, яка одного дня «скуштувала» допомоги МВФ, потім раз по раз звертається по кредит? І відповідає: «Умови МВФ, під які видаються кредити, не усувають причин того, що відбувається з економікою». У той же час догматизм МВФ у вимогах, на думку експерта, виправданий. Тому що він захищає певну модель, яка не має бути порушена. А порушник піддається політичному й економічному тиску. Усім, за словами Яременка, відомо: коли з якоїсь країни йде МВФ, разом з ним йдуть і інвестори. І що відбувається далі?..
КОМЕНТАРІ
Сергій ТОЛСТОВ, директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень:
— Повертати МВФ попередні кредити дуже проблемно. Цього року зуміли виплатити 3,5 мільярда. А якщо наступний рік буде для України провальним по сировинному сектору, тоді буде дуже важко це зробити. Тому найкраще було б укласти з Фондом на ліберальних умовах угоду про перекредитування, реструктуризацію боргу. Це те, що казав колись Азаров, за що рейтингове агентство Fitch одразу ж, наступного дня, знизило кредитний рейтинг нашій країні. Ось це те, чого хоче і добивається уряд. Він більше не хоче знову укладати договору, що ставить Україну в довгострокову залежність. А перекредитувати борги, які були зроблені Тимошенко, цього б він хотів. І я теж вважаю, що це було б для нас найкраще. Як я розумію, уряд сподівається, що йому вдасться уникнути значного зниження витрат бюджету і життєвого рівня населення.
Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:
— Ця урядова команда має такий недолік, як відсутність досвіду в управлінні складними соціальними системами, і не до кінця враховує соціальні наслідки всіх своїх рішень. Найяскравіший приклад, це плани запровадити податок на продаж валюти. Це скидається на пограбування небагатих людей, що набрали під час паніки доларів, і невдовзі, згідно із законами тієї самої паніки, почнуть їх продавати. Отоді-то ми їх упіймаємо і заробимо на них, вирішили «креативники» уряду. У роботі з МВФ ті ж самі проблеми. У Фонду є вимоги, які можна сформулювати однією фразою: живіть за гаманцем. А як спланувати таке життя, врахувати соціальні наслідки і не робити їх катастрофічними — це високе мистецтво. Його нинішній владі бракує. Вони, хоч би що робили, чи то пенсійна реформа, чи Податковий кодекс, переговори з МВФ, увесь час влучають пальцем в небо. І це свідчить, що немає навичок роботи зі складною соціальною системою.
Валерій ГЛАДКИЙ, генеральний директор аналітичного центру «БЕСТ»:
— З нашим урядом у цирк можна й не ходити, стільки у нього креативу. Зверніть увагу на випуск десятирічних бондів, які, якби їх кілька разів повторити, могли б дати змогу обійтися без МВФ. Їх можна було б запропонувати і на двадцять років. І чому б не купувати, хоча за двадцять років багато що може статися. Навіть у тому разі, якщо влада зміниться, цінні папери залишаться. Але це тимчасовий вихід. Це можливість пролонгувати сьогоднішню ситуацію і перенести проблему на завтра, на рік-два. Але колись все одно доведеться платити за рахунками. А кошти Фонду сьогодні дешевші, ніж позики з інших джерел фінансування. Наприклад, десятирічні євробонди розмістили під 7,8%, а в МВФ ставка удвічі нижча. А вимоги Фонду базуються на тому, що товар — газ — має продаватися за ринковою ціною. Якщо міркувати розсудливо й логічно, то це нормальне побажання чи абсурд? Мені здається, це нормально. Але слід думати, як це реалізовувати. Як зробити систему соціального захисту бідних верств населення достатньою, цільовою і адресною. Як вирішувати проблему неплатежів за тарифами ЖКГ і за газ. Звісно, підвищити тарифи не просто. Але час для підготовки до цього був достатній. Якщо є відповідний план, тоді логічно йти на ці заходи. А оскільки уряд до останньої можливості відмовляється, то, схоже, плану немає.
