Придивіться до потоку машин, які мчаться київськими вулицями. Значна їх частина виглядає так, наче після складання їх ще жодного разу не мили. Тим часом бізнес у сфері послуг продовжує набирати оберти. Особливо успішно просувається усе, що пов’язано з ремонтом та обслуговуванням автомобілів. Адже автомобіль, як і жінка, потребує уваги. Справжній чоловік, а тим більше жінка-автомобіліст, на такі речі грошей не пошкодують. Отже, разом із зростанням кількості легковиків зростає і попит на їх обслуговування. Та чи задовольняється він?
Звичайно, для властей на першому місці постачання палива та ремонт, включаючи такий його екзотичний вид, як тюнінг. Але хіба ж можна забувати про чистоту. Спробуйте приїхати на перше побачення хай навіть на дорогому, але брудному авто, і побачите, яке до вас буде ставлення... Та й в цілому будь-яке місто лише виграє від того, якщо його вулицями їздитимуть не лише дорогі, а й ошатні машини.
Ще десять років тому власник авто міг обійтися відром води й шматком поролону. В кращому разі на допомогу йому приходили хлопчаки, які непогано на цьому заробляли, готуючись до самостійного подальшого плавання на хвилях бізнесу. Нині статки більшості автомобілістів зросли, а вільного часу значно поменшало. А хлопчаків з відрами на вулицях уже взагалі не побачиш. Автомийки стали серйозним приватним бізнесом. Власник дорогого й престижного автомобіля навряд чи власноруч буде вимивати бруд і полірувати кузов. За цей час він заробить неспівставно більше, ніж витратить на оплату послуги. До речі, «ручна» робота на мийках коштує дорожче, аніж мийка автоматами. Олександр Прокопенко, співвласник і виконавчий директор однієї з автомийок, розташованих у центрі столиці, розповів про особливості та організацію даного бізнесу. Починалося все з невеликих спільних коштів кількох партнерів, на які було куплене перше обладнання й орендоване перше приміщення. З тих пір змінилися й ринок, і підприємці. Нині в компанії вже ціла низка автомийок. Це — високотехнологічні підприємства. Прокопенко стверджує, що на Заході вимоги до автомийок не такі жорсткі, як в Україні. Наприклад, у Німеччині дозволяють виливати використану воду одразу в каналізацію, тому що хімія, якою миють автомобілі, на 90 % розкладається на нешкідливі сполуки. У нас же, згідно законодавству, вода з мийок проходить очистку (фільтрацію) й повторно використовується, незважаючи на те, що у більшості серйозних автомийок застосовується імпортні миючі речовини. Тож серед обов’язкового обладнання на українських автомийках — очисні установки австрійського чи німецького виробництва й інше застосовуване тут обладнання. Маючи гроші, його не важко придбати. Найбільших зусиль від майбутнього власника автомийки вимагають пошук і оренда пристойного приміщення, тим більше в престижному районі.
За словами Прокопенка, у суспільстві діє негативний стереотип щодо персоналу автомийок. Але, за словами підприємця, тепер на цю роботу будь-кого не візьмуть. Новачки проходять навчання й навіть здають екзамени, а ставши справжніми професіонали, отримують досить непогану зарплату.
Майбутнє свого бізнесу Прокопенко бачить у тому, що малі й дешеві мийки поступово зникатимуть, поступаючись підприємствам, які надають комплексні послуги. Скажімо, поки авто миють і полірують, його власник може тут же випити карафку кави або й перекусити, подивитися телевізор, почитати свіжу газету. На жаль, таке обслуговування сьогодні швидше виняток. Натомість реальністю стали черги. Бо розвиток цього бізнесу поки що не поспіває за зростанням парку легковиків. Чи не тому навіть солідні столичні автівки іноді їздять брудними, а якісь пустуни (навряд чи це робить ДАІ) пишуть на їхніх кузовах, від їхнього імені, заклики до водіїв «Помий мене!».
