У вівторок у будівлі центрального офісу «Нафтогазу України» шумів черговий київський «майдан». Працівники ВАТ «Рівнеазот» і члени громадської організації, що іменує себе «Громадська рада національної безпеки та оборони» вимагали звільнити посадових осіб, які давали доручення щодо обмеження газопостачання названого та інших хімічних і нафтохімічних підприємств країни. «Ми виступаємо проти тих схем, що нав’язуються топ-менеджментом «Нафтогазу» на енергетичному ринку України. Йдеться і про завищення газових цін для підприємств, і про спробу примусити їх відмовитися від існуючих контрактів на постачання газу і укласти нові, менш для них вигідні. При цьому надбавки на ціну газу для промисловості підвищуються для різних підприємств від 8 до 21%. Якщо вимоги багатотисячного колективу так і не будуть почуті, ми готові до безстрокових акцій протесту, — зазначив у розмові з «Днем» заступник голови цієї громадської організації Віталій Дюкін. — Адже критичні ситуації, пов’язані з обмеженнями поставок газу, можуть призвести до техногенних катастроф і нанести великої шкоди не тільки підприємствам, але й населеним пунктам. Ці люди, які прийшли з протестом до «Нафтогазу», захищають і свої сім’ї, і нас із вами».
Що відбувається? Нагадаємо, що уряд України домігся, щоб газ українським підприємствам постачав не посередник СП «УкрГаз-Енерго», а виключно «Нафтогаз України». Але, схоже, при цьому були дотримані далеко не всі формальності. У результаті митна служба навіть порушила кримінальну справу за фактом контрабанди газу, що постачався до України «невідомими особами». Та чи є вже сьогодні у «Нафтогазу», що вимагає від підприємств укладати контракти на постачання палива виключно з ним або його дочками, відповідні ресурси? Аналогічні питання задають сьогодні на багатьох українських підприємствах. Адже під час вибори постачальника споживачі керуються виключно економічними чинниками (ціна, умови розрахунків, гарантії поставок). Їм байдуже, хто постачальник і які в нього відносини з владою. А ось наявність діючих контрактів на закупівлю ресурсу газу і виконання митних процедур, присутність на ринку нормальної конкуренції споживачів завжди цікавить і навіть хвилює. Так само повинен міркувати і уряд, адже він постійно декларує прихильність ринковій економіці, один з основних принципів якої — вибір постачальників товарів, сировини, енергоносіїв тощо на альтернативній основі.
Але, як зазначають «протестанти», березнева постанова Кабміну, що запроваджує фактичну монополію однієї структури на імпорт природного газу без скасування контрактів підприємств, укладених з «УкрГаз-Енерго» до кінця 2011 року, порушила логіку і без того розбалансованого газового ринку країни. Вже з кінця березня, не маючи контрактів на імпорт газу, НАК почала вимагати від споживачів, які мають договори з «УкрГаз-Енерго», щоб вони укладали договори з ДП «Газ України». Причому заднім числом, починаючи з березня. Непокірливим погрожували відключенням від газопостачання. Виникає запитання: а чи мають право споживачі підписувати такі договори, не пересвідчившись у наявності контрактів на імпорт газу, що засвідчують право розпоряджатися цим ресурсом? Крім того, мало кому хочеться купувати контрабандний товар, за що може загрожувати кримінальна відповідальність, так само, як і за придбання краденого... Але в нашій країні, схоже, з деяких пір право власності виникає не на основі контракту, а виходячи з постанови уряду. Більше того, як можна було підписувати проекти договорів, що направляються «Газом України», якщо запропоновані в них умови були істотно гіршими, ніж в аналогічних договорах з «УкрГаз- Енерго»?
Але газового монополіста це не цікавило. Тому, посилаючись на відсутність у підприємств лімітів, він почав рішуче обмежувати газоспоживання багатьох підприємств, які не поспішали відмовитися від вигідніших пропозицій. Першими під роздачу газових стусанів потрапили нафтопереробні підприємства західного регіону — «НПК-Галичина» і «Нафтохімік Прикарпаття». Останній був вимушений повністю припинити переробку нафти. У понеділок «Львівгаз» відключив від газопостачання і «Галичину». На черзі, як стало відомо, «Жидачiвський ЦБК», ВАТ «Львівський жиркомбінат», ВАТ «Харківський жиркомбінат», які також отримали розпорядження припинити газоспоживання. При цьому ніхто не враховує, що зупинка цих підприємств призведе до прямих і непрямих збитків, зменшення податкових платежів, зростання соціальної напруженості як у трудових колективах, так і в населених пунктах, для яких названі підприємства є містоформуючими. Крім того, «газова пауза» в роботі НПЗ ще більше ускладнить і без того не просту ситуацію з цінами на нафтопродукти в період ведення польових робіт, додасть обертів інфляції. Але гірше всього, що, за словами в.о. голови правління «НПК-Галичина» Богдана Барадного, припинення газопостачання і, як наслідок, різка зупинка НПЗ може спричинити аварію з непередбачуваними екологічними наслідками. «Ситуація критична, бо ні «УкрГаз-Енерго», ні ДК «Газ-України» не мають підтверджених лімітів для підприємства на квітень місяць. Підприємство вибухонебезпечне, і чим ця ситуація (відключення від газопостачання) може для нас обернутися, ніхто не може передбачити», — стверджує фахівець.
Тим часом київські газові протести зовсім не потрібні сьогодні Україні, саме в ці дні тривають газові переговори в Москві щодо визначення схеми довгострокового партнерства. «НАК «Нафтогаз України» висловлює стурбованість спробами безпрецедентного тиску з боку зацікавлених бізнес-груп, які намагаються ускладнити і загальмувати проведення переговорів у Москві», — повідомляється в прес-релізі компанії. Вона вкотре зазначає, що «для припинення «політичного шоу» і забезпечення стабільного та надійного постачання газом, промислові підприємства повинні укласти договори на постачання газу з постачальником природного газу — ДК «Газ України». Це звучить як ультиматум. Але чи варто використовувати такий підхід до вітчизняних підприємств і їхніх колективів, які захищають усього лише свої ринкові права? «Люди вгорі повинні почути нашу проблему. Нам байдуже, хто заведе нам ліміт газу. Вкажіть нам постачальника, який був би власником ресурсу і ми згодні йому платити», — каже Барадний.
