Зростання економіки не дає вагомих приводів для перегляду попередніх оцінок платіжної позиції України. Основні тенденції збереглися: триває внутрішня капіталізація зовнішніх заощаджень, дефіцит рахунку поточних операцій все ще перебуває у висхідному тренді і поза сумнівом збережеться за підсумками року.
Дещо навіть зростаючий дефіцит торгового балансу утримується через те, що інвестиційний попит не покривається ресурсами національних заощаджень, які здебільшого залишаються короткостроковими. Як наслідок, імпортуємо іноземний капітал. Щоправда, у листопаді відбулася певна консолідація дефіциту поточного рахунку платіжного балансу на рівні жовтня ($275 млн.), тоді як у останньому сталося різке зростання дефіциту (проти $85 мільйонів у вересні). Тому прогнози закінчити господарський рік з нульовим дефіцитом не виправдовуються. Відстає експорт, який, як відомо, зазнає до того ж штучних обмежень.
Втім у листопаді відбулася непересічна подія. Вперше в поточному році зведений платіжний баланс став позитивним. Профіцит за 11 місяців становив $1,2 мільярда, тоді як у січні-жовтні сальдо зведеного балансу ще було негативним і становило $120 мільйонів. Основним чинником такої зміни стали масштабні запозичення коштів на світових фінансових ринках. У листопаді за статтею «облігації та боргові цінні папери» (без ОВДП) приріст становив $1,3 мільйона (у жовтні — лише $154 млн.).
У листопаді, як і у жовтні, позитивне сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій рясно підживлювали прямі інвестиції, а також негарантовані кредити (запозичення і прямий притік іноземного капіталу за один місяць зросли у 4 рази — до $2 мільярдів. За цей час поточний рахунок послабився лише на $200 мільйонів. Це і зумовило позитивний зведений баланс. У січні-жовтні резервні активи НБУ зменшились на $120 мільйонів, а у січні-листопаді — зросли на $2 мільярди.
Нагадаємо, що негативне сальдо (як наслідок інфляційного розриву) фіксує відставання динаміки експорту товарів (від потенціально можливого) при збереженні переважаючих темпів зростання імпорту. Через це є підстави очікувати консервацію вищезазначених тенденцій принаймні у наступні 3-4 місяці. Це генеруватиме додатковий інфляційний тиск. Водночас залишатиметься надійною перспектива економічного зростання у вимірі 6% ВВП. Її буде підсилювати триваюча інвестиційна активність: друге дихання капіталотворення, яке відкрилося після півторарічної паузи 2004-2005 років, буде і надалі зумовлювати відчутний приріст імпорту обладнання, енергоресурсів і споживчих товарів.
Тому ймовірність сталого дефляційного розриву і профіциту поточного рахунку є невисокою. У першому кварталі наступного 2007 року з’ясується обґрунтованість прогнозів Мінекономіки щодо повернення позитивного сальдо торговельного балансу. У грудні ж існуючі тренди не вийдуть з цьогорічного фарватеру і вже не зазнають підвищувальної корекції.
Тож наміри уряду скоротити торговельний дефіцит і відновити позитивне сальдо заслуговують на підтримку. Але викликає побоювання далеко не будь-яке збільшення негативного сальдо, а лише те, що пов’язане з послабленням експорту або невмотивованим нарощуванням ввезення тих товарів, виробництво яких за якісними і вартісними параметрами налагоджено в Україні.
Не варто також намагатися максимізувати позитивне сальдо поточного рахунку (за межу $2-3 млрд.). Це створить додаткові труднощі для контролю над інфляцією. Не варто і миритися із збільшенням дефіциту поточного рахунку і торговельного балансу понад $1-3 мільярда. Це послабить обмінний курс і звузить канал валютних надходжень. Можна рекомендувати урядові cконцентрувати зусилля на прискореному зростанні експорту, а не протидіі імпорту, тому що останній стабілізований і залишається виправданим, оскільки є в основному інвестиційним (необхідним для розширення експорту шляхом ввезення комплектуючих виробів і енергоносіїв) та пов’язаним з реалізацією іноземних інвестпроектів, а головне — антиінфляційним, тобто сприятливим для утримання товарного балансу на чутливих до коливань попиту і пропозиції ринках. За цих умов урядові доцільно висловити публічну підтримку інвестиційному та антиінфляційному імпорту і стримувати ввезення тих товарів, які з успіхом можуть бути заміщені українськими виробниками. Окрім того, для надання експорту рушійного імпульсу необхідно вирішити непросту проблему колишньої та недопущення нової заборгованості щодо повернення експортерам ПДВ, добитися відновлення у повному обсязі м’ясомолочного експорту до Росії, розширити канали експорту зерна, знайти нові ринки для українських цукру та металу, підтримати програми ресурсозбереження у хімічній галузі, розширити експорт електроенергії та озброєнь, налагодити реекспорт таких товарів, як нафта та газ. Вже у першому кварталі наступного року слід створити Агенство із супроводу експорту. І, звичайно, найголовніше — прискорити вступ до ВТО. Було б доцільно також послабити оберти імпортної експансії. Для цього варто дещо зменшити рівень державних споживчих видатків і, відповідно, дефіциту бюджету, розгорнути амбіційні програми з енергоефективності. Водночас уряд мав би підтримувати імпорт інвестиційних товарів, а також м’ясопродуктів (в межах обґрунтованих квот), енергоресурсів та інших видів критичного імпорту, необхідного для розширення експорту. Слід також тримати в полі зору і ту об’єктивну обставину, що зростання ВВП і у тому числі номінальних доходів громадян стимулює у відповідних масштабах імпорт, мінімально необхідний для збереження впевненого економічного зростання і цінової стабільності. Тому без ризику прискорення інфляції різко загальмувати імпорт просто неможливо. Немає сумнівів, що у цих заходах Нацбанк сприятиме урядові. Крім того, їм треба спільно розробити і задіяти заходи, спрямовані на стримування тенденції до посилення гривні та її реального обмінного курсу. Урядовий внесок у цю справу полягатиме перш за все у зусиллях щодо виходу на бюджетний інфляційний орієнтир (7,5%). При цьому Нацбанку можна б уже поступово переходити до гнучкішого ніж сьогодні курсоутворення.
