«Ми не зможемо протриматися без реформ до кінця наступного року», — упевнений член Ради Нацбанку, старший радник «Альфа-банку» і колишній віце-прем’єр-міністр України Роман Шпек. Джерела «Дня» в Будинку уряду теж стурбовані: з кожним днем обстановка загострюється. Президент уже відкрито і досить різко нарікає голові уряду за промахи і недоробки в ході реформ.
Схоже, відставка Азарова стає актуальною як для «верхів», так і для «низів». Один з організаторів акції «День гніву», координатор громадського руху «Спільна справа» Олександр Данилюк у понеділок повідомив, що має пропозицію від представників Партії регіонів відмовитися від проведення акції в обмін на відставку уряду на чолі з Миколою Азаровим.
Коли слід чекати на це? Як вважають деякі експерти, не виключено, що це може статися вже восени, якщо стане остаточно ясно, що «реформи», які проводяться урядом, не знаходять в Україні підтримки. Услід за нинішніми протестними акціями можуть спалахнути осінні заворушення.
Але не слід забувати, що вибори до Верховної Ради віднесено на 2012 рік. І владі невигідно міняти прем’єра задовго до них. Інакше, на кого вкажуть виборцеві як на винуватця всіх невиконаних обіцянок, запитує співбесідник «Дня». Він вважає, що Азарова відправили б на відпочинок (повністю переключивши на керівництво Партією регіонів) вже сьогодні, якби знайшлася людина, яка за всіма параметрами відповідала б вимогам, які висуваються до кандидатури прем’єра. Головна з них — відсутність президентських амбіцій і неучасть у основних угрупованнях, які склалися в цій партії. Для «кращих» людей ПР цей тест практично є непрохідним, і з кадрової обойми випадають всі або майже всі «патрони», які за інших обставин могли б непогано «вистрілити».
Як прем’єр міг би добре виглядати енергійний і обачний Юрій Бойко, але його зв’язок з нинішнім газовим і хімічним королем країни Дмитром Фірташем, мабуть, викликає на Банковій чималі побоювання. Влада плюс повний гаманець та раптом іще й успішний для України перегляд російської газової формули перетворює міністра на суперника №1.
Аналогічна контрпродуктивна схема складається і при розгляді такої могутньої фігури, як міністр інфраструктури Борис Колесников. Навіть успішне проведення в Україні Євро-2012 не може стати для нього перепусткою у прем’єрське крісло. В цьому випадку країна тут же, задовго до президентських виборів, отримає другий центр влади, розташований не просто десь у Донецьку, а безпосередньо на «Донбас Арені».
Не гірше Азарова тягнув би прем’єрську лямку і нинішній перший віце-прем’єр Андрій Клюєв. І цьому абсолютно не заважала б його дружба з головою Адміністрації Президента Сергієм Льовочкіним. Але мати до того ж під його (Клюєва) управлінням ще й Верховну Раду (багато хто помилково думає, що нею диригує Михайло Чечетов) — це, мабуть, вже занадто. Те ж саме можна сказати й про такого ймовірного претендента, як глава адміністрації країни. Бо цей симбіоз небезпечний анітрохи не менше, ніж тандем на чолі з Рінатом Ахметовим.
Потенційно, попри лідерство в своїй непарламентській і тепер уже низькорейтинговій партії, до прем’єрських перегонів міг би включитися і Сергій Тігіпко, якого роблять відповідальним за провал реформ. У нього тепер немає бажання стати прем’єром навіть у думці. Йому важливо закріпити за собою хоча б звання професійного реформатора, яке високо котирується на Заході. А всередині країни добре б відіграти рейтинг, який був під час президентських виборів. Ось лишень втрачену довіру бізнесу повертати складно й довго...
Що ж робити? Не запрошувати ж прем’єра з-за кордону? Але ми забули ще одного реформатора — Ірину Акімову — першого заступника голови Адміністрації Президента, його представника в Кабміні і виконавчого секретаря Комітету економічних реформ. Її знання, розсудливість, працьовитість, а також ретельність і акуратність — це, звичайно ж, плюси. Але чи відійшла вона за час тісної співпраці з Президентом від зв’язків із Ахметовим? Чи набула досвіду самостійної роботи в реальній економіці? Це, схоже, риторичні запитання. А, проте, Ірину Михайлівну, думається, не слід остаточно викреслювати з нашого списку.
Як не парадоксально, на перше місце в ньому, легко відсовуючи Бойка, може претендувати ще порівняно молодий, але досить досвідчений політик із опозиційного табору. Це народний депутат і лідер партії «Фронт змін» Арсеній Яценюк. Чим гірше йтимуть справи в українській економіці, вважають експерти, тим більше в нього реальних шансів посісти прем’єрське крісло. Можна не мати сумніву, що під його ім’я при потребі буде отримано проблемний на сьогодні через зупинку реформ кредит МВФ — Арсеній Петрович має авторитет і в США, і в Європі. З його появою у великому будинку на Грушевського Україна дістає також додаткові можливості прискорити рух євроінтеграційним курсом і, головне, — консолідувати Захід і Схід країни...
Єдиний його «мінус» — чималий і щораз більший рейтинг, а також дієздатна відмобілізована партія. Адже Кабмін може стати для Яценюка вдалим стартовим майданчиком для стрибка на Банкову. І там це добре розуміють. Але якщо смажений півень клюне, то, все ж таки, можуть ризикнути...
Директор програм Центру ім. Разумкова Василь Юрчишин у розмові з «Днем» сказав: «Український прем’єр дуже нормально виглядав би без прив’язки до партійності. Головне, щоб це була людина, яка володіє новими ідеями, готова ризикувати і брати на себе відповідальність. Так у Києві показав себе Попов — людина зі сторони, яка з’явилась у певному розумінні несподівано». «Не можна не відзначити, що уряд виконав важливу місію стабілізації економіки і постійно рапортує про високі результати, — продовжував експерт. — Проте вони мають переважно номінально-демонстраційний характер: зростання ВВП, порівняно невисока інфляція, продаж «Укртелекому». А що отримав від цього середній українець? Я думаю, він відзначив, що інфляція вища, ніж про це говорить уряд, зарплати за цією інфляцією не встигають, а корупція залишається високою. А головне — уряд явно призупинив реформи. Отже, я не здивувався б, якби відставка відбулася зараз. Але момент вимагає від уряду реформ. І я не думаю, що час для змін в уряді уже настав. Вони ще попереду».
«Відставка прем’єра залежить від того, наскільки суспільство буде задоволене чи не задоволене економічним курсом, — сказав «Дню» генеральний директор Аналітичного центру «Бюро економічного і соціального аналізу» Валерій Гладкий.
