Нещодавно разом з депутатами сільради і підприємцями з села Фурси на Київщині довелося вивчати досвід місцевого самоврядування та організації малого і середнього бізнесу в одній із гмін (сільрад) Польщі. Там, зокрема, відвідали приватну птахофабрику, хлібопекарню і ряд інших малих і середніх підприємств.
Кинулось у вічі, що створені вони практично з нуля. Річард ЛІтвін спочатку мав невеликий пташник на 5 тисяч курей. Взявши кредит, побудував за німецькою технологією птахоферму на 90 тисяч. Колишній пекар Войцех Старостка створив власну пекарню, хліб якої славиться в окрузі, бо виготовляється за старовинними рецептами та з власного зерна, яке переробляється на власному ж млині. У повітовому місті у Старостка піццерія. А ще є невелика свиноферма, де використовуються відходи з усіх цих підприємств.
Під враженням від буяння приватної ініціативи у сусідів, вирішив зробити невелике порівняльне експрес-дослідження. По дорозі додому, що пролягала по трасі Краків — Київ, попросив супутників попрацювати. Ми вирішили полічити бізнеси, які можна було побачити з вікон авто обабіч дороги з рекламних щитів або наочно. Домовились, що експеримент буде продовжуватись 30 хвилин. Якщо по дорозі місто — дані про нього не враховувати. Аналогічні спостереження були проведені на території Львівської та Київської областей.
Результати — вражаючі. В Польщі за 30 хвилин (проїхали 30–40 км) ми зареєстрували (на 8 сторінках) 31 магазин, в тому числі будівельних матеріалів — 7, взуття, одягу та інших товарів — 4, фарб — 4, сумермаркетів — 3, а також з продажу вікон–дверей, велосипедів, бензопил, меблів, електротоварів, металовиробів. До списку потрапили також 17 готелів та закладів харчування (в т. ч. 5 сімейних готелів), 28 підприємств для надання послуг автомобілістам, 16 аграрних підприємств та організацій, в т. ч. два тепличні господарства, чотири садівничі та овочівничі (кожне на трасі продає свою продукцію), два розсадники плодових і декоративних дерев. До аграрного розділу записали ветеринарні послуги, кредитну спілку, центр городництва, пекарню, продаж гною, живої риби, аграрний банк. Добре була представлена і будівельна сфера: 6 підприємств з будівельних послуг, у т. ч. завод будівельних конструкцій. Рекламувалися покрівля, каміни, бруківка. Окрім того ми зафіксували шість підприємств з надання різноманітних послуг: продаж і рубання дров, навантажувальні роботи, скупку металу, прийом склотари, ритуальні послуги.
Вражає буйна фантазія поляків в організації малого бізнесу. Всі ми хором ахнули, коли побачили селянське подвір’я з радянською військовою технікою — по два танки та літаки, вертоліт, бронетранспортер тощо. Господар прикупив усе це у наших генералів, коли Радянський Союз виводив свої війська із країн Варшавського договору. А який дідусь чи батько не дозволить своїм внукам і дітям залізти в танк або літак і докласти рук до всього, що крутиться?!
Аналогічне дослідження провели у Львівській та Київській областях. Але тут за годину я заповнив тільки одну сторінку: традиційні шиномонтаж і автозаправки, декілька придорожніх кафе, продаж з рук грибів, ягід, продукції овочів та фруктів.
Чому така колосальна різниця? На це моє запитання відповів Яків Усенко — успішний підприємець, власник заводу з виробництва пакувального обладнання: «Нема кому, поки що нема критичної маси підприємців».
Дійсно, поляки завжди були підприємцями, як за формою, так і за змістом. Так, земля у них, навіть за комуністичних часів, залишалась у приватній власності (крім 15% земель у Західній Польщі, які відійшли від Німеччини після війни і де були створені держгоспи). Залишалося право на дрібний бізнес і в інших галузях — дозволялось найняти до п’яти працівників. А у нас приватна ініціатива останнє століття знищувалась усіма методами, і люди розучились самостійно приймати рішення, ризикувати. Соціалізм відучив від цього. Тоді як у поляків це у крові.
Я все життя викладав в університеті дисципліну «Планування на аграрному підприємстві». А в останні роки одержую особливе задоволення ще й від нового навчального курсу «Управління проектами», який читаю майбутнім магістрам. За програмою кожний студент має розробити бізнес-план інвестиційного проекту у сфері АПК. Ця робота включає пошук підприємницької ідеї, дослідження ринку продукції, розробку маркетингової програми, обгрунтування організаційно- правової форми підприємництва, план виробництва, управління ризиками, фінансовий та інвестиційний плани.
Дехто це робить формально. Та все ж більшість, розуміючи, що завтра на ринку праці їх чекає жорстка конкуренція, розробляють реальні і обгрунтовані плани. Турботою про майбутнє своєї сім’ї пройнятий бізнес-план студентки Олени Кондратенко. На землі батьків і бабусі вона спланувала вирощування і продаж у Макарові капусти, її розсади і продукції переробки. Те ж можна сказати і про план студентки Наталії Кривонос із Батурина, яким передбачено розширити невеличку батьківську пасіку до 100 вуликів. А Олексій Новохатько свій бізнес-план уже реалізував — він фермер в Обухівському районі.
Звичайно, усе це зросло не на пустому місці. В Кагарлицькому районі вже сім років успішно працює молочна ферма на 50 корів, бізнес-план якої було виконано на кафедрі на замовлення фермера Володимира Онуки. А на батьківщині Т.Г.Шевченка два роки діє холодильник на 100 т яблук. Його бізнес-план виконаний на замовлення фермера Миколи Олійника. На Львівщині знають приватний м’ясокомбінат Івана Біласа, в основі якого також наш бізнес- план. Я вірю, що будуть реалізовані й бізнес-плани, розроблені нашими студентами як дипломні роботи на замовлення підприємців (на виготовлення одного мільйона баночок «горіхів у меду» і переведення птахофабрики на власні комбікорми). Зріє, зріє критична маса майбутніх підприємців в Україні...
