Новий податок замінив 10 старих: комунальний, податок на прибуток підприємств,
на землю, на самохідні машини й механізми, збори на автошляхи, на геологорозвідувальні
роботи, на соціальне й пенсійне страхування, на утримання інноваційного
і чорнобильського фондів.
Нинішня податкова система вимагає від сільськогосподарських виробників
глибоких юридичних і економічних знань, уміння схоплювати на льоту безперервні
поліпшення й зміни законодавства. Великі колективні сільськогосподарські
підприємства (КСП) ще можуть собі дозволити утримування відповідних фахівців,
а для фермера, весь штат котрого часто обмежується власною сім’єю, це завдання
важковиконуване. Тим часом кількість податків останніми роками якось непомітно
зросла до 19. Зрозуміло, фіксований податок було задумано для полегшення
звітності й зменшення податкового гніту. Але не забуватимемо, що законопроект
було розроблено в надрах головного фіскального відомства країни, отже,
від закону не варто чекати розв’язання проблем села. Це, зокрема, підтверджують
і підсумки експерименту в трьох названих районах.
Так, 10 із 19 своїх послуг держава оцінила в 1,3% від вартості землі,
але погодилася й на бартер. Для Глобинського району, наприклад, якому до
фіксованого податку включили й ПДВ, право роботи протягом року на гектарі
ріллі 1998 року коштує 339 кг пшениці. Фермери Глобинського району, зціпивши
зуби, фіксований сільгоспподаток заплатили повністю. Мовляв, свобода —
дорожче. Адже податкова служба дуже любить перевіряти їхні бухгалтерії,
причому може зробити це в розпал посівної чи збирання врожаю. У разі єдиного
податку всю перевірку можна було б звести до «землемірних робіт». Кожна
місцевість має свою ціну, яка розраховується за методикою Кабінету Міністрів
і середня вартість гектара становить: для орних земель — 3734 грн., для
сінокосів — 1842 грн., для пасовищ — 1119 грн. Володіння цими землями або
їхня оренда оподатковуються за ставкою 1,3% на рік. Вартість гектара багаторічних
насаджень оцінено набагато вище — 13927 грн., але ставка податку для них
менша — 0,3%. Таким чином, за гектар ріллі треба платити 48,54 грн. на
рік, але можна вносити всього лише 2,4 грн. на місяць: на 40% платежів,
що залишилися, надається відстрочка до 20 січня наступного року.
Новий закон втілює теорію американського економіста Генрі Джорджа, що
вже використовується в Естонії та впроваджується в Чехії, Латвії й Словенії.
Українська реалізація американських ідей ще несе на собі відбиток демократії
й справедливості. Перехід на нову систему добровільний, але дозволяється
він тільки справжнім виробникам сільськогосподарської продукції, дохiд
від якої звітного року перевищив інші види прибутків. На жаль, законопроект
не позбавлено й ознак національного пострадянського менталітету. Ті, для
кого фіксований податок буде дуже вигідний (більш як удвічі порівняно з
податками 1997 року), перейти на нього не мають права.
Реальна частка фіксованого податку становитиме 7-9% від доходу. Ставка,
на думку фахівців, дуже велика. Президент Асоціації фермерів Іван Томич
коментує для «Дня» наслідки введення сільгоспподатку: «Наша Асоціація була
ініціатором його розробки. Однак у нинішньому вигляді законопроект, що
є меншим злом, ніж нині існуюча система, недостатньо знижує податковий
гніт. У сусідніх країнах податки набагато нижчі. У Польщі, наприклад, сільгосптоваровиробники
платять за гектар 2 центнери вівса, а овес більш як вдвоє дешевший за пшеницю.
Ось і виходить, що поляки проти глобинських фермерів платять в три з лишком
рази менше. У Румунії податки ще нижчі. Й ось результат: за Чаушеску країна
збирала 2 мільйони тонн кукурудзи, а тепер — по 6 мільйонів тонн.
Начальник відділу економіки Української академії аграрних наук, кандидат
економічних наук, доцент Олександр Стратилат каже: «Катастрофічне падіння
виробництва в сільському господарстві примусило, нарешті, уряд взятися
до реформи системи оподаткування. З двох основних функцій кожного податку
— фіскальної й стимулюючої — у законопроекті присутня тільки фіскальна.
Фіксований податок у даному вигляді стимулювати виробництво не буде, він
не залежить від результатів праці. На Україні зосереджено 7% світових запасів
чорноземів. Сільгоспугіддя становлять 42 мільйони гектарів, в тому числі
розорюються 34 мільйони. 70% цих земель (24 млн. га) володіють 12152 КСП.
87,4% з них торік внаслідок існуючої системи оподаткування та інших організаційних
чинників були збитковими. Пропонований податок знищить виробництво в КСП
остаточно, а вони дають майже половину сільськогосподарської продукції
України. Другу половину дають 11,5 мільйонa підсобних господарств, які
займають 11% сільгоспугідь (4,3 млн. га). 37 тисяч фермерських господарств
виробляють поки що всього лише 0,6%. Відрадно, що підсобні господарства
задушливих податків поки що не платять — їхня ефективність в 10—15 разів
вища. У наявності загальновідома кореляція між низькими податками й високою
продуктивністю праці, справедлива для будь-якої економіки. Однак остання
редакція законопроекту, викладена в указі від 17 липня про єдиний фіксований
сільгоспподаток, стала жорсткішою завдяки малопомітній підміні понять.
У первинному проекті передбачається оподатковувати пай тільки сільгосптоваровиробників,
котрі займаються підприємницькою діяльністю. Указ Президента розширює оподатковувану
базу, що особливо боляче ударить по західних областях».
Світовий досвід показує, що ідея фіксованих податків вельми стара й
застосовується в тих державах, які неспроможні ефективно збирати податки.
Як вважають експерти, простота звітності й визначення податкових зобов’язань
є безперечним достоїнством закону, але він дозволяє легко відмивати кримінальні
гроші, адже в ньому не обмежено прибуток і дохiдність. Очевидно, законодавці,
котрі опрацьовують цей проект, зуміють розглянути критичні зауваження,
знизити ставку податку і, зробивши його прийнятнішим, дати поштовх розвитку
сільгоспвиробництва в Україні.
