Екс-спікер, екс-банкір та екс-міністр, але поки ще не лідер політичної сили Арсеній Яценюк знає, за скільки можна продати і, відповідно, купити половину України. За його оцінкою, в нинішніх кризових умовах, та ще й при девальвації гривні, це обійдеться дуже не дорого — всього-на-всього в $10 мільярдів. Саме час для фінансової експансії російського капіталу. Заявивши про це в інтерв’ю одному з інтернет-ресурсів, наш молодий і перспективний політик оповів історію (розказану йому відразу трьома свідками) про те, як скуповуються в Україні права власності й, зокрема, на вітчизняні банки.
«Умовно кажучи, банк сусідньої країни отримав команду видавати кредити. Гроші надрукували, кредити своїм роздали. Тепер вони приходять в (український. — Авт.) банк і кажуть: «Хлопці, ось депозит, умовно кажучи, на мільярд доларів. Ми вам кладемо цей депозит, звичайно, під 18% річних. Але додатково ви 20% банку переписуєте на нас». Мені про це розповіли вже троє осіб, — зазначає Яценюк і продовжує: — Я не виключаю, що зараз до України з Росії заведуть мільярдів десять доларів. Що таке десять мільярдів? У сьогоднішній ситуації за них можна скупити півкраїни».
Чому ця заява з’явилася саме зараз? І робить її людина, яка особисто під час недавнього бліц-візиту до США забезпечила нашій країні набагато більше фінансове вливання — кредит на $16,5 мільярда від Міжнародного валютного фонду. Варіантів для відповідей тут безліч. Один із них може полягати в тому, що в нинішніх умовах будь-яка з фінансово-промислових груп, на яку в спробі створити власну нову політичну силу вимушений спиратися політик, прагне знизити конкурентні ризики і, відповідно, підвищити їх для найнебезпечніших конкурентів.
Але, схоже, найвірогідніша версія спонукальних причин цієї заяви все-таки пов’язана з наміром уряду розблокувати процес приватизації. І Яценюк у цьому випадку грає, швидше за все, на українському боці, застерігаючи від дешевого розпродажу власності, на що вимушено йде в цій ситуації уряд.
Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко раніше заявляла, що вважатиме за необхідне після відновлення коаліції у Верховній Раді розблокувати в країні приватизаційний процес і обіцяла зробити все можливе, щоб приватизація в Україні поновилася. Ймовірно, у зв’язку з наявними в країні підозрами, що прем’єр готова йти на поступки Росії, застереження Яценюка в цей складний період саме на часі. Навіть і Президент України, який раніше рішуче перекривав цей кран із грошима через недовіру до прем’єра й небезпеку проїдання отриманих коштів, у листопаді відступився і дозволив продавати Одеський припортовий завод — діамант в українській короні (як сказав би екс-голова Фонду держмайна Михайло Чечетов). Уряд днями сповістив, що збирається продати й ОПЗ, і «Укртелеком».
Чи знайдуться покупці? У цьому можна не сумніватися. Питання насправді полягає в тому, кому саме дістануться наші національні активи і як ними надалі розпоряджатимуться. Саме учора з відповідною заявою виступив голова Ради директорів БТА Банку (Росія) Мухтар Аблязов. «Україна має колосальний економічний потенціал і є однією з найпривабливіших для інвестицій країн у Європі», — заявив він, підкресливши, що тимчасові економічні труднощі, які ми переживаємо, не довгострокові й є наслідком глобальної економічної кризи. Висококваліфікована робоча сила, багаті природні ресурси, вигідне географічне положення, один із найбільших у Європі внутрішній ринок споживання та інші чинники створюють, на думку банкіра, сприятливі передумови для інвестування як в існуючу економіку, так і в створення нових виробництв в Україні. При цьому Аблязов зауважив, що не розділяє песимізму представників західного бізнесу, які масово згортають інвестиційну діяльність в Україні. «Наш бізнес розширює свої інвестиції у вашу країну, оскільки вірить в майбутнє України», — практично підтвердив Аблязов інформацію Яценюка й повідомив, що в розпал кризи восени цього року акціонери українського БТА Банку додатково інвестували в його капітал понад $280 мільйонів.
Коментуючи на прохання «Дня» заяву Яценюка, директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю та інвестицій Олександр Рябченко зазначив, що купити можна лише те, що продається, а те, що не продається, купити не можна. На його думку, зараз в Україні навряд чи хтось продаватиме власність, оскільки ціна на неї вкрай упала. «Бажаючі почекають, — каже Рябченко, і зауважує, що приватизація в цих умовах навряд чи можлива, — уряд оголошує про її поновлення вже котрий рік. Конкурс повинен оголосити Фонд держмайна». При цьому один із провідних фахівців країни у сфері приватизації припускає, що для ОПЗ буде створена «спеціальна ситуація». «Я не вірю, — вказує Рябченко, — що Україна продаватиме Одеський припортовий для всіх, широко. Я гадаю, що там будуть прописані умови, які вводять серйозні обмеження. Сподіваюся, це буде зроблене на користь національного інвестора, хоч якоїсь такої практики в нас досі ще не було. Але це — дуже специфічний завод, який займає особливе місце в економіці України й у взаємовідносинах із Росією». Оцінюючи ймовірність продажу «Укртелекому», експерт висловлює сумнів у тому, що він відбудеться і, стверджуючи, що підприємство дійсно необхідно продавати, зазначає: «Ті, хто проти цього, завжди були сильніші, ніж ті, хто «за». Я не бачу в країні якихсь сил, що можуть виставити «Укртелеком» на приватизацію і просто продати». Щодо таких об’єктів, як банки, то, на думку експерта, в країні існують організації, зобов’язані відстежувати, чи не проводиться цілеспрямована експансія якоїсь держави відповідно до рішення політичного характеру, бо це — небезпечно, і держава не може дивитися на це крізь пальці. Як зазначає Рябченко, Україна вже переступила межу небезпеки в минулі роки, коли іноземний капітал зайшов у найбільші українські системні банки. Продовжувати цей процес, на його думку, ще небезпечніше, ніж було раніше. «Кризи для ринкової економіки цілком нормальне явище. І в майбутньому не можна допускати таких ситуацій, коли гроші МВФ приходять у Національний банк, а потім їхня доля невідома»...
На цьому можна було б і закінчити, але хочеться ще процитувати Яценюка. В інтерв’ю одній із російських газет він сказав: «Чим слабкіші ми всередині, тим сильніше на нас можуть тиснути ззовні. Будь-яка сильна держава прагне отримати користь з внутрішніх проблем слабших сусідів — правило «великого сусіда».
