Забезпечення енергоресурсами — одне з ключових питань незалежності нашої держави. Україна має енергодефіцит і за рахунок власного видобутку в забезпечує себе лише на 25—27% газом та на 12% нафтою. Водночас ми подаємо світові винятковий приклад енерговитратності. Частка енергії, що витрачається в Україні, становить 2,2% світової, тоді як її населення — менше 1% людства.
Річне споживання газу в Україні становить в середньому 70—73 мільярди кубометрів. Дефіцит компенсується купівлею у країнах Середньої Азії та Росії (щороку понад 50 мільярдів кубометрів). Частка імпорту в газовому балансі України критично висока — понад 70%. За ефективністю використання енергоресурсів Україна набагато відстає від інших країн, які споживають аналогічні обсяги палива. В середньому енерговитрати України на одиницю продукції в 2,6 разу вищі, ніж у Європі.
Російські політики останнім часом дедалі частіше намагаються розіграти карту енергетичної залежності України у своїх політичних цілях. Це сьогодні визначає головну економічну і політичну загрозу існуванню Української держави. Особливо вона загострюється у період президентських та парламентських виборчих кампаній або під час дискусій щодо вступу до НАТО чи виведення російського Чорноморського флоту. Росія постійно використовує газовий фактор для тиску на Україну.
Так, вже на першій зустрічі Президента України з новим президентом Росії Дмитром Медведєвим було повідомлено про підвищення російської ціни на газ для України майже вдвічі з 1 січня 2009 року. Президент Віктор Ющенко з цим практично погодився: «Чим швидше ми перейдемо на ринкові ціни, тим краще для оздоровлення економіки країни, ми поділяємо таку позицію» (Інтерфакс Україна). Тому енергодефіцит в Україні може залишитись довгостроковою проблемою з тенденцією до її подальшого загострення.
Утім одне лише усвідомлення того, що Росія є основним (монопольним) постачальником газу до України, а Україна — монополістом в транзиті російського газу до Європи (80%), може стати точкою поєднання взаємовигідних інтересів двох країн.
Тим не менше, в першу чергу Україні потрібно ліквідувати чи хоча б істотно зменшити енергозалежність. У структурі нашого газового балансу співвідношення імпорту та національного видобутку мало б до 2010 року становити 1:1. Тобто вітчизняний видобуток мав би зрости від нинішніх 20 мільярдів кубометрів до 25 мільярдів. Водночас варто також зосередити зусилля на диверсифікації джерел постачання і маршрутах транспортування, а також на участі в освоєнні нафтогазових ресурсів інших країн.
Звичайно ж, провідна роль у виконанні цих завдань належить НАК «Нафтогаз України». А влада мала б забезпечити компанії режим найбільшого сприяння. Про це, зокрема, йдеться у Енергетичній стратегії України на період до 2030 року.
Розглянемо можливості її здійснення.
Після досягнення в 70-х роках минулого століття максимальних обсягів видобутку газу в Україні (68,3 мільярда метрів кубічних) та нафти з газовим конденсатом (14,5 мільйона тонн) відбулося поступове падіння видобутку. Але після створення в 1998 році НАК «Нафтогаз України» видобуток вдалося стабілізувати і, з початку нового тисячоліття навіть добитися поступового зростання. У 2007 році підприємства НАК «Нафтогаз України» видобули 19,2 мільярда метрів кубічних газу і 4,02 мільйона тонн нафти з конденсатом. В цілому по Україні видобуто 20,6 мільярда метрів кубічних газу і 4,4 мільйона тонн нафти з конденсатом.
Не секрет, що ресурсна база дозволяє і далі нарощувати видобуток вуглеводнів. На Державному балансі запасів корисних копалин України за нафтогазовидобувними підприємствами НАК «Нафтогаз України» закріплено більше 894,3 мільярда метрів кубічних розвіданих запасів газу. Однак реальні запаси вуглеводнів України, які можуть розглядатися як ресурсна база видобутку, становлять близько 600 мільярдів метрів кубічних газу та приблизно 100 мільйонів тонн нафти. Їх недостатньо для стабільного нарощування видобутку. Тому стратегічним завданням нафтогазової промисловості є приріст розвіданих запасів. Світовий досвід свідчить, що для сталого розвитку нафтогазової галузі щорічний приріст ресурсної бази вуглеводнів повинен у два - три рази перевищувати обсяги їх вилучення. На жаль, нам до такого співвідношення ще далеко.
Втім, перспективи для розв’язання цієї проблеми існують. Одним з пріоритів є розвідка і видобуток вуглеводневої сировини в українському секторі Чорного і Азовського морів, де освоєність акваторії становить лише 4%. Нерозвідані запаси на морському шельфі України оцінені Українським державним геологорозвідувальним інститутом у 1852,96 мільярда метрів кубічних газу, 157,2 мільйона тонн нафти і 186,2 мільйона тонн конденсату. Це — 37% сумарних нерозвіданих ресурсів газу, 21,4% — нафти і 53,8% — конденсату.
Для роботи на морському шельфі (на глибинах до 80 метрів) «Нафтогаз України» має необхідні технічні потужності, технології та кадровий потенціал. Тому компанія вважає доцільним проводити там весь комплекс робіт власними силами. Але більше половини ресурсів зосереджено на глибинах понад 80 метрів. Для їхнього, освоєння ми не маємо технічних можливостей. Тому, як виняток, там доцільно використовувати досвід і техніку іноземних інвесторів. Однак слід зауважити, що ця доцільність виникає тільки за умови інвестування ними у повний цикл робіт — від пошуків і розвідки нових родовищ до їх промислової розробки. Щоправда, в цій царині ми поки що зазнаємо невдач — фірма «Vanco Прикерченська Лтд» отримала ліцензію на розробку надр шельфу, але її діяльність призупинена урядом.
Не варто нехтувати також пошуком і розробкою нових родовищ на суходолі. Якщо обсяг пошуково-розвідувального буріння досягне рівня, передбаченого Національною програмою «Нафта і газ України до 2010 року», то до 2030 року, можливо приростити розвідані запаси до більш ніж 1022,7 мільярда метрів кубічних газу і 150 мільйонів тонн нафти та конденсату. Але для цього вкрай необхідно збільшити витрати на геологорозвідувальні роботи, довівши їх (у цінах 2005 року) на газ до 1,1 мільярда гривень і на нафту до 275 мільйонів гривень у 2010 році. До 2030 року вони мають стабілізуватися на рівні 1,3 мільярда гривень на газ і 290 мільйонів гривень на нафту.
При цьому підприємства «Нафтогазу» повинні щорічно вводити в пошукове буріння в середньому 30 нових перспективних площ. Для їх підготовки необхідно щороку проводити сейсмічні роботи на 40—45 нових площах, отримуючи відповідну кількість спеціальних дозволів на геологічне вивчення. На жаль, у 2007 році підприємства Компанії отримали тільки один новий і продовжили дію шести спеціальних дозволів. Цього року, який вже добігає кінця, не отримано жодного нового спецдозволу. Вдалося лише продовжити дію 10 старих... Щоб розв’язати дану проблему, варто лише передати нафтогазорозвідувальні підрозділи НАК «Надра України» в корпоративне підпорядкування НАК «Нафтогаз України» і переоформити відповідні дозволи (ліцензії) на користування надрами. Завдяки цьому також можна буде на законних підставах припинити дію угод про спільну діяльність з комерційними підприємствами і, практично без додаткових витрат, наростити видобуток газу НАК «Нафтогаз України» на 500—600 мільйонів кубометрів на рік, а нафти з конденсатом — на 125 тисяч тонн на рік.
Хочу нагадати, що рішенням РНБОУ, введеним в дію указом Президента України від 3 листопада ц.р. урядові доручено передбачити в Держбюджеті спрямувати НАК «Нафтогаз України» 100% суми збору за геологорозвідувальні роботи, який сплачується підприємствами компанії з тим, щоб забезпечити виконання державного замовлення з приросту запасів нафти й газу. Чи виконає Кабінет Міністрів це рішення?
Проблеми видобутку вуглеводнів в Україні пов’язані також з тим, що понад 70% запасів нафти і 15% запасів газу належать важковидобувних. Їхня розробка потребує специфічних, наукоємних і високовитратних технологій. У бюджеті-2009 слід було б врахувати і цю особливість. Цьому могло б сприяти ухвалення Верховною Радою закону «Про внесення змін до Закону України «Про рентні платежі на нафту, природний газ і газовий конденсат», який зареєстрований у парламенті в травні цього року (№2523).
Обов’язковою умовою нарощування видобутку газу в Україні є також формування ринкових механізмів стимулювання видобутку газу за рахунок удосконалення цінової політики. Цим слід створити передумови нафтогазовим підприємствам для самостійного інвестування у видобуток з отриманого ними прибутку.
Нині ж відсутність належного фінансування стримує введення в експлуатацію навіть відкритих і вивчених родовищ. Так, на сьогодні не введено в промислову експлуатацію відкрите два роки тому родовище Субботіна на морському шельфі у 20 кілометрів від берега. Його прогнозні геологічні запаси перевищують 100 мільйонів тонн нафти й 15—20 мільярдів метрів кубічних газу. Аналогічною є ситуація з Одеським родовищем, де запаси газу оцінюються в 30 мільярдів метрів кубічних. Капіталовкладення у видобуток газу мають становити близько 1,7 мільярда гривень у 2010 році, а в подальшому зростати до 2,2 мільярда гривень до 2030 року. Для нафти капіталовкладення потрібно наростити до 780 мільйонів гривень у 2010 році, а після 2015 року вони — до 830—850 мільйонів гривень на рік.
Де ж взяти гроші? Доведеться збільшувати граничні відпускні ціни на природний газ власного видобутку для всіх категорій споживачів до економічно обѓрунтованого рівня. Треба припинити шкідливу для розвитку нафтогазовидобувного комплексу практику призупиненння законами про державний бюджет дії положень Законів України «Про надра», «Про нафту і газ» в частині порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами. Адже через зміни умов надання цих документів на НАК «Нафтогаз України» припадає лише 60% від загальної кількості виданих в Україні дозволів і ліцензій. Це суперечить пріоритетним завданням державної політики у сфері забезпечення енергетичної безпеки. Найперспективніші родовища та площі відходять до комерційних структур, які не несуть відповідальності за енергетичну безпеку держави, а деякі з них взагалі не здатні видобувати вуглеводні.
При затвердженні Держбюджету на 2009 рік вкрай важливо забезпечити виконання рішення РНБОУ, введеного в дію указом Президента від 3 листопада ц.р. (№905/2008).
Розвиток нафтогазовидобувної галузі потребує значних капіталовкладень, але податковий тиск суттєво ускладнює виконання виробничих програм видобувних підприємств. Якщо ж реалізувати вищеназвані заходи, то до 2030 року ми зможемо задовольнити попит на газ за рахунок власного видобутку не менше ніж на 40% проти сьогоднішніх 27%. Якщо цього не зробити, то внаслідок природної вичерпаності родовищ рівень національного видобутку природного газу знову впаде до 16—18 мільярдів кубометрів на рік. Прикро, що замість усвідомлення цього у нас не припиняються спроби використання ПЕКу, який є становим хребтом економіки та держави, для отримання політичних дивідендів.
