Скасування Указу Президента про припинення рішення Кабінету Міністрів щодо призначення Дмитра Парфененка в. о. голови ФДМУ розблокувало роботу Фонду держмайна, та не розблокувало саму приватизацію в Україні. Президент як виступав, так і виступає проти приватизації в умовах кризи низки великих українських об’єктів, наприклад, харківського «Турбоатома». Особа нового керівника відомства стала компромісом між урядом і Президентом. Віктор Ющенко заперечував кандидатуру Андрія Портнова на місце голови Фонду. Наближеність одного з головних корпоративних юристів БЮТ до Тимошенко робила цю кандидатуру в очах Президента Віктора Ющенка явно неприйнятною, як і кандидатуру Давида Жванія на посту голови Антимонопольного комітету. Але Тимошенко має ще не одну можливість повернутися до кадрових питань уряду в Раді.
Схоже, що сама ідея шаленої української приватизації, коли провідні вітчизняні підприємства роздавалися наближеним до влади за гроші, перебуває вже в кінці льоту. Часта зміна урядів із їхніми абсолютно різними пріоритетами в розвитку України призвела до того, що нинішня українська влада погано собі уявляє, які галузі слід передусім розвивати. І яким чином держава повинна брати в цьому участь. На прикладі будівництва швидка приватизація показала, що повний і беззастережний відхід держави з ринку без бачення перспектив його розвитку призводить до нестримного й невиправданого зростання цін на нерухомість, зниження темпів будівництва порівняно з начебто застійними часами СРСР. Для власників будмайданчиків вигідним стало будувати стільки, щоб об’єм нового житла, яке будується, не знижував ціни, що їх за допомогою кредитів «розігрівають» банки, зацікавлені у зростанні цін на нерухомість, яку вони беруть у заставу. І лише під час кризи, що вибухнула, що саме почалася з ринку нерухомості, держава визнала необхідність своєї власної участі у зниженні цін на квартири, ухваливши рішення субсидувати завмерлі довгобуди. Схожа суто монопольна ситуація навіть при кількох основних гравцях на ринку може скластися і в послугах зв’язку, постачанні електроенергією.
Поки що ні Рада з її програмами приватизації, які з року в рік не виконуються, ні український Кабінет Міністрів, ні сам Фонд держмайна не в змозі відповісти на питання, якою має бути участь держави в тій чи іншій галузі, аби вона розвивалася на благо України та її громадян. Тому нових приватизаційних об’єктів може спіткати доля «Кріворіжсталі». Їх продадуть, а гроші підуть на покриття дефіциту бюджету. І через певний час уже буде нічого продавати, а соціальні виплати й проблеми в економіці будуть іще більшими.
Україні гостро необхідне відомство, яке зуміло б розробити, а, головне, виконати стратегічну програму розвитку України на багато років уперед. Взагалі таким відомством повинен бути український уряд. Але він поки що, хто б його не очолював, більше дбає про свої сьогоднішні рейтинги у виборців, аніж про необхідність прийняття непопулярних бюджетних рішень, концентрації ресурсів у стратегічно важливих галузях. І поки що таку програму доводиться розробляти олігархам, зокрема Ренату Ахметову, один із фондів якого представив програму розвитку країни. Але вона, хороша чи ні, виявилася нікому не потрібною. Під час постійних виборів політикам не до нудних роздумів про економіку.
