Війна за власність в усіх країнах є огидною. Але війна за власність без законів і правил огидна вдвічі.
От уже майже рік, як засоби масової інформації уважно стежать за злетами та падіннями корпорації ЄЕСУ, у котрій одні вбачають злого генія, а інші - національного рятівника. Хто ж із них правий? Утім, відповісти на це запитання можна, якщо поглянути на проблему трошки глибше і якщо відволіктися від політичних прихильностей. Можливо, саме тоді все виявиться і простішим, і парадоксальнішим, а "економічна поведінка" ЄЕСУ видаватиметься природною відповіддю на правила гри, що дискутуються "зверху".
Як повідомила кореспондента "The Wall Street Journal Europe" народний депутат України Юлія Тимошенко, котра тільки нещодавно залишила пост президента корпорації ЄЕСУ, комерційного успіху її фірма зазнала ще 1991 р., коли з позичкою у два мільйони карбованців, одержаною в одного державного банку "по знайомству", вона почала купувати бензин у Росії. В умовах енергетичної кризи в Україні пані Тимошенко обмінювала за бартером паливо на товари на дуже вигідних умовах. Їх вона продавала або знов обмінювала на бензин у різних регіонах Сибіру. До кінця 1994 р. її компанія імпортувала сотні тисяч тонн російської нафти. Так само починався й "газовий" бізнес: ноу-хау корпорації стало усвідомлення простого факту, що майже збанкрутілі українські підприємства є чи не єдиними постачальниками сталевих труб великого діаметру і турбін, необхідних для РФ, зокрема для РАТ "Газпром". Саме "Газпром" потім допоміг корпорації увійти в довіру до великих російських підприємств і саме цим сприяв ЄЕСУ збудувати те, що пізніше Юлія Тимошенко назвала системою галузевого макрофінансування. Інакше кажучи ЄЕСУ заволоділа унікальним і дефіцитним (на той час) товаром - спроможністю регулярно постачати енергію в енергоємні галузі, головним чином, для виробництва сталі, цементу і, отже, "осідлала" найважливіші товарні потоки.
Удачливий російський бізнесмен і політик Борис Березовський одного разу зазначив, що реальна приватизація триває зовсім не за тими правилами, які їй визначає держава. Насправді першим етапом приватизації виявляється підпорядкування новому хазяїну управлінців підприємства, потім - його фінансових потоків і вже опісля - майна номінального банкрута. Щодо нашого випадку, ЄЕСУ, мабуть, уже давно пройшла перші два етапи приватизації у відносинах зі своїми партнерами - металургійними підприємствами. Тому й скасування Фондом державного майна (ФДМ) України результатів некомерційного конкурсу щодо приватизації Харцизького трубного заводу (ХТЗ) ні на кого не справило враження. Нагадаємо, 28 липня ФДМ своїм наказом призупинив некомерційний конкурс щодо продажу 26% акцій ВАТ ХТЗ. Рішення було обгрунтовано тим, що переможець конкурсу - ЄЕСУ, єдиний його учасник, був визначений на підставі положення ФДМ "Про підготовку, організацію і проведення конкурсів щодо продажу пакетів акцій, які належать державі, відкритих акціонерних товариств" від 15 січня поточного року, що не відповідає вимогам законів України. Пакет акцій, врешті-решт, було знято з конкурсу, а ЄЕСУ обіцяно повернення завдатку.
Перша реакція з боку представників ЄЕСУ була дуже показовою: "ЄЕСУ продовжить співпрацю з ХТЗ щодо виробництва труб діаметром 914 - 1067 мм навіть у випадку, якщо корпорацію буде "відмежовано" від акцій заводу... Є багато інших способів фінансування капітальних вкладів, наприклад, кредити". Не менш рішуче налаштоване керівництво ХТЗ, яке негативно сприйняло рішення ФДМ. Адже сам ХТЗ цілком задоволений розробленою і впровадженою ЄЕСУ півтора року тому так званою "штрипсовою програмою" - схемою постачання сировиною та енергоносіями підприємств, які технологічно зав'язані на виробництво газонафтопровідних труб, котра дозволила вдвічі збільшити їх виробництво на ХТЗ. Тому керівництво підприємства вже найближчим часом має намір створити закрите акціонерне підприємство "Торговий дім - Харцизький трубний завод". Метою його створення, як очікується, стане консолідація акцій АТ ХТЗ, що належать працівникам, пенсіонерам, членам їхніх сімей, а також запобігання подальшому розпорошуванню цих акцій. Для довідки: згідно з планом розміщення акцій АТ "Харцизький трубний завод", 51% акцій належить державі, 16,24% - трудовому колективу, 6,7% - фізичним і юридичним особам. 26% акцій виставлялося на некомерційний конкурс за компенсаційні сертифікати.
За явної банальності приватизаційного скандалу, що спалахнув, оглядачі не втратили можливості посмакувати неприємності, які виникли в улюбленої компанії "неулюбленого" екс-прем'єра. Але практично ніхто не звернув уваги на той факт, що корпорація ЄЕСУ діяла таким же чином, як десятки інших компаній, котрі працюють у різних галузях і під різними "дахами".
Схоже, що в умовах, коли на одному полюсі скопичилися напівзбанкрутілі підприємства, а на другому - фінансові та товарні ресурси, завжди виникає фірма-провідник, такий собі "держплан" або "держпостач", який об'єднує злиденне підприємство та джерела ресурсів у єдиний виробничий цикл. І не має значення, які галузі та ринки він об'єднує: рільників із машинобудівниками чи газовидобувачів із металургами. Важливіше, що доки в Україні існуватимуть директори, котрі намагаються зберегти на плаву виробництво, яке їм довірене, і доки продовжуватиметься правове свавілля у сфері власності, доти у підприємств не залишиться іншого виходу, окрім того, щоб нестримно, як метелики до вогню, злітатися до "Систем", у котрих є ресурси, які дають життя.
