Якщо відкинути парадну риторику з приводу величезного економічного потенціалу України та зняти рожеві окуляри, то можна побачити цілком одіозну країну, що заснула на порозі індустріальної революції. Обладнання на більшості українських підприємств може привести в невимовний захват випускника технологічного навчального закладу Японії або США. Де ще можна побачити діючий раритет початку минулого століття? Тоді як наші енерговитрати можуть потішити тільки чиновників «Газпрому», які справно виконують функції місіонерів газово-нафтової імперії.
І в цій ситуації можна скільки завгодно бити в ритуальні барабани, закликаючи забезпечити технологічний стрибок і вступити в епоху інноваційного розвитку. Від цього в країні не додасться сучасного обладнання і не запрацює «хай тек». Для того, щоб це сталося, в окремих «точках» треба створювати мало не тепличні умови, плекаючи наукові й конструкторські розробки, що хоч на крок наближають нашу країну до розвиненого світу.
Подібна практика турботи про зони накопичення інноваційного потенціалу («технопарки») визнана практично в усьому світі й не викликає заперечень навіть з боку прихильників вільної конкуренції типу СОТ. Форми державної підтримки технопарків бувають дуже різноманітні — все залежить від наявності вільних коштів. Коли вони є, держава може прямо фінансувати інноваційні проекти, здатні стати локомотивами економіки. Коли вони відсутні, в дію вступають пільги, що дозволяють акумулювати необхідні кошти. Головне — в практичному бажанні держави перейти на рейки високотехнологічного розвитку.
В Україні проблеми саме з останнім, а не з фінансами. Стара влада під прикриттям ВЕЗ і ТПР ввозила замість обладнання й технологій стегенця й інші «товари першої необхідності». Нова, в революційному пориві боротьби з контрабандою та незаконними пільгами, виплеснула разом з «брудною водою» й дитя — преференції, які були буквально вимолені у держав десятком інноваційних проектів.
За півроку порив стих, мул осів, й помилка стала настільки очевидною, що прозріли всі: від Президента до депутатів Верховної Ради. І 15 листопада парламент ухвалює закон «Про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інших законів України». Податкові й митні пільги технопаркам були повернуті. Вони отримували можливість переказувати на спеціальні рахунки кошти, нараховані як мито на ввезення обладнання, яке в Україні не виробляється. Передбачається, що ці кошти можна буде використовувати виключно на наукові й конструкторські розробки. 24 листопада Президент видав Указ, що передбачає невідкладну реалізацію комплексу заходів, спрямованих на затвердження гарантій і підвищення ефективності захисту прав власності в Україні. Один із пунктів указу наказував забезпечити стимулювання імпорту високотехнологічних машин і обладнання, що не випускаються в нашій країні.
Однак «хепі енду» не вийшло. Достеменно не відомо, що сталося із законом у надрах Секретаріату Президента, але на виході вийшло вето, яке шокувало всю науково-технічну й науково-виробничу громадськість. Аналіз же зауважень, які нібито зробив Президент, насправді вказують на чиновницьке лобі, яке настирливо опирається виходу інноваційних проектів з ручного управління. Хто переможе, ми дізнаємося вже нині, коли в сесійній залі Верховної Ради розглядатиметься питання про подолання «президентського» вето. Причому, хоч як пафосно це звучить, сьогодні вирішуватиметься саме майбутнє України. Чи залишиться вона у своєму сні, який подеколи переривають ритуальні речівки чергових політиків, чи ж бо таки отримає надію на нове життя.
