Закінчивши юрфак Києво-Могилянської академії, Марія Ортинська вирішила стати патентним повіреним України. Для цього їй довелося здолати нелегкий шлях. Здобувши в Державному інституті інтелектуальної власності фах спеціаліста у цій галузі, вона проходить там курс підготовки патентних повірених. Та їй і цього замало. Тож навчається на курсі «Інтелектуальна власність» Академії Всесвітньої організації інтелектуальної власності, а потім ще й на курсі «Авторське право і суміжні права» у тій же академії. З цією молодою, але солідно обтяженою членством у багатьох поважних міжнародних організаціях жінкою «День» учора зустрівся біля стін Київської держміськадміністрації. Там, у рамках просвітницької компанії «Дні боротьби з підробками та піратством в Україні» проходив майстер-клас з малювання плакатів проти піратства.
ПАРАДОКС 1: ІНТЕРЕС
— Україну звинувачують в інтелектуальному піратстві й навіть ставлять за його рівнем на перше місце у світі. Невже влада не здатна вжити дієвих заходів?
— Боротьба з піратством в Україні схожа на боротьбу з курінням. Тим, що і там, і там немає ефекту. Не діють на нас попередження про шкоду нашому здоров’ю. Тож годі й сподіватися, що справлять враження заклики не брати те, що погано лежить. І в даному разі, на мою думку, не потрібно звинувачувати лише владу. В першу чергу час вже змінюватися кожному з нас. Всі ми знаємо, що красти не можна, але вважаємо, що йдеться лише про гроші або якісь речі, до яких інтелектуальна власність, як багатьом здається, не належить. В Україні взагалі, на жаль, відсутня культура інтелектуальної власності. Навіть її творці досить часто не хочуть займатися захистом своїх прав, а відтак їх нерідко втрачають. Тим більше, цим не можуть похвалитися користувачі. Їх зовсім не турбує, що скачування фільму чи використання в рекламі чужих зображень є порушенням прав громадян, які є їх власниками. Парадокс, але деякі автори навіть радіють з таких порушень. На їхню думку, це означає, що принаймні хтось їх визнає та цінує.
Повністю подолати піратство в нашій країні неможливо, це — утопія. А от зменшувати його рівень необхідно рік за роком, крок за кроком. І не лише для того, щоб захистити інтереси власників. Не менш важливо захищати й інтереси суспільства, адже піратство, що стає звичкою багатьох людей, формує, а вірніше деформує, мораль спільноти. Тож потрібно вести наполегливу просвітницьку роботу, і не тільки серед потенційних порушників, а й серед авторів, чиї права можуть порушуватися.
Але одним просвітительством справі не зарадиш. Дуже важливо кардинально змінити підхід держави. Наприклад, до ціноутворення комп’ютерних програм. Сьогодні операційна система коштує, як мінімальна зарплата, стандартний офісний пакет — як середньомісячна, графічний редактор — як декілька середніх зарплат. І далеко не кожен українець може собі дозволити таку розкіш. До речі, в багатьох країнах вихід був знайдений. У Євросоюзі, Японії, Китаї в державному та освітніх секторах використовують так зване вільне програмне забезпечення, яке в більшості є безкоштовним для користувача. В Україні відповідний законопроект був поданий 10 років тому, проте у народних депутатів до нього й досі не дійшли...
ПАРАДОКС 2: ПІРАТ ЧИ РЕЙДЕР?
— Чим відрізняється піратство від так званого інтелектуального рейдерства? Слово «інтелектуальне» хоча б у морально-етичному розумінні начебто дає право на менший осуд? Чи це так?
— Термін «піратство», застосовують в контексті авторського права і суміжних прав. Він засуджує дії, пов’язані з опублікуванням, відтворенням, ввезенням та вивезенням із митної території України, розповсюдженням контрафактних творів. На відміну від нього, термін «інтелектуальне рейдерство» на законодавчому рівні не закріплений і, як правило, вживається у разі крадіжки прав інтелектуальної власності.
Як класичний випадок такого рейдерства можна розглядати, наприклад, реєстрацію торгової марки компанії конкурентами або патентними тролями. В таку пастку інтелектуального рейдера можуть потрапити як невеличкі або молоді компанії, так і великі корпорації. Так, відомий американський інтернет-аукціон ebay не встиг зареєструвати в Україні свою торгову марку, і про це подбав більш спритний українець. На щастя, компанії вдалося повернути свої права. Часто-густо трапляються випадки інтелектуального рейдерства в галузі промислових зразків і корисних моделей. Патенти на відповідні об’єкти видаються без проведення експертизи по суті, під відповідальність заявника. Однак деякі не позбавлені вигадливості «винахідники» забувають або не думають про можливу відповідальність і патентують навіть давно відомі рішення або й звичайні побутові речі. Наприкінці минулого року патент видали на зовнішній вигляд вішалки. Але його власник цим не обмежився і навіть вніс цей документ до митного реєстру об’єктів права інтелектуальної власності, що дозволило йому на певний час заблокувати імпорт відповідних виробів. І такі випадки не поодинокі. У квітні цього року спритні львів’яни отримали патенти на зовнішній вигляд енергозберігаючої лампи...
Якщо піратство завжди є порушенням прав, то інтелектуальне рейдерство фактично означає незаконне перехоплення тих чи інших прав. Як наслідок — реальному власнику потрібно доводити, що йому дійсно належать або мали б належати права інтелектуальної власності.
— Чи потрібен і чи можливий захист інтелектуальної власності в соцмережах? Одна справа музика, пісні, літературні твори. А коли, скажімо, хтось розповідає там про свого кота, а потім ця тваринка з відповідними не завжди етичними написами з’являється на футболках. Кого тут захищати? Та чи варто через явну або уявну загрозу переслідувань залишати країну?
— Питання захисту прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет стоїть дуже гостро, зокрема і в соцмережах. Але зробити це дуже не просто. І про це наші співвітчизники, мабуть, здогадуються. І тому навіть спроб таких не роблять. І таке ставлення до проблеми не тільки в нас, а й у світі. Через це закордонна статистика порушень прав у соцмережах досить бідна на цифри. Та ми все ж почали отримувати звернення про захист у соцмережах, але, можна сказати, що це лише перші ластівки. Бум порушень буде через декілька років після нинішнього буму реклами корпоративного сектору в соціальних мережах.
— Що треба зробити в Україні, щоб реально захистити авторське право? І чому у нас зараз здебільшого йдеться лише про захист тих чи інших мистецьких творів та комп’ютерних програмних розробок, особливо іноземних, і нічого не чути про захист технічних досягнень України? В останній царині все настільки гаразд, чи просто немає що захищати?
— На жаль, у нашій країні далеко не всі знають, що дозволяє ефективно захищати свої творчі права. Нагадаю, слід дбати про докази свого авторства і вчасно реєструвати торгову марку, промисловий зразок, винахід тощо. Тільки правильна охорона прав інтелектуальної власності дасть можливість захистити їх від посягань у майбутньому. Дійсно, свої права у нас захищають переважно іноземні компанії. На Заході є поняття формули «інтелектуальна власність = гроші». Там визначають вартість і рейтингують торгові марки. І кого здивує, що сьогодні, за даними одного з рейтингів, найдорожчими торговими марками є Apple, IBM та Google. За підсумками 2012 року вони, відповідно, коштують $182,9 млрд, $115,9 млрд і $107,8 млрд. Цікаво, що ТОП-10 найдорожчих торгових марок закриває китайська компанія з торговою маркою China Mobile.
У технічній царині є чимало розробок. Багато з них мають практичне застосування і комерційну цінність. Проте є й інші винаходи. Їх, на жаль, патентують виключно для майбутнього зловживання правами інтелектуальної власності.
В Україні за порушення прав інтелектуальної власності передбачена як цивільна, так і адміністративна відповідальність. Є навіть випадки притягнення до кримінальної відповідальності. Головне не закривати очей на порушення та звертатися по захист своїх прав до відповідних органів...
ПАРАДОКС 3: ЗАКОН
— Чим відрізняється організація захисту авторських прав за кордоном від відповідної правової системи та правозастосування в Україні?
— Основним міжнародним документом, покликаним захищати авторські права, в Україні, як і в більшості країн світу, є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Інші національні закони базуються саме на цьому основоположному документі. Так само і з промисловою власністю, торговими марками, промисловими зразками, винаходами, корисними моделями. Тут діє Паризька конвенція з охорони промислової власності. Тобто, можна сказати, що в Україні, як і в більшості країн світу, діють одні й ті ж основоположні принципи захисту. І це зрозуміло, бо порушення прав інтелектуальної власності є в усьому світі. Нещодавно я, наприклад, була у відрядженні в Об’єднаних Арабських Еміратах, і, хоча ця країна відома своїм досить жорстким законодавством, на дубайському ринку мене буквально атакували прилипали-продавці, пропонуючи сумки «Луі Ветон» та годинники «Ролекс». Як здогадуєтеся, це були підробки елітних виробників.
Наші протипіратські закони є одними з найдосконаліших у світі. Та чому вони не працюють? Я вважаю, і можу повторювати це неодноразово, що це відбувається через низький рівень культури та поваги до інтелектуальної власності. Ще кілька років тому в судах надзвичайно важко було вести позови такої спрямованості, адже судді не завжди розуміли, що інтелектуальна власність, так само як і власність у прямому значенні, охороняється законом. Але ситуація змінюється. Можна зазначити, що в Україні тепер подається чимало позовів, значну кількість порушників притягають до відповідальності. Я б сказала, що все тут у наших руках. І, на мою думку, не варто говорити про недосконалість законодавства, рівнятися на західні зразки. Кожному потрібно починати з самого себе...
— Ви, мабуть, підтримуєте створення в Україні патентного суду. Та чи не стане він таким самим, як інші наші суди, до яких повністю втрачено довіру? Що можна і треба зробити, щоб цього не сталося?
— Загалом ідея патентного суду та спеціалізованої судової інстанції, яка розглядатиме спори щодо порушення прав інтелектуальної власності якісно та в короткі строки, є надзвичайно важливою. Сподіваємося, що такий суд не втратить довіру громадян. На мою думку, це можливо, адже й сьогодні існує патентне відомство, до якого, на відміну від багатьох інших державних органів, не втрачено довіру громадськості. Гадаю, що для цього потрібні перш за все відповідні правила, за якими буде здійснюватися розгляд справ. І головне — при їх розробці слід передбачити короткі строки розгляду справ, бо запровадження в минулому так званих деклараційних патентів примножило число недобросовісних заявників, які прагнуть запатентувати так би мовити «старі калоші», щоб мати можливість шантажувати вітчизняних виробників, а також імпортерів. Звичайно, такі патенти і зараз досить легко визнати недійсними. Але робиться це не швидко. У зв’язку з цим деякі компанії, щоб убезпечити себе від блокування, викупають права на такі патенти, вважаючи, що «час — це гроші», а тому купують собі той час, який би витратили на позивання проти недобросовісних власників патентів.
— Зазвичай керівництво великих і середніх компаній добре обізнане з усім, що робиться в конкурентів і, в першу чергу, з планами розвитку та прагненнями побудувати конкурентні переваги. Чи можна вважати законною діяльність у нашій країні конкурентної розвідки?
— Прагнення знати своїх конкурентів та їхні плани є закономірним і визначальним у бізнесі. Конкурентна розвідка, поки вона здійснюється в рамках закону, не є негативним явищем. До речі, чимало компаній здійснюють моніторинг інтелектуальної власності конкурентів для побудови своєї конкурентної стратегії. Сотні компаній щомісяця отримують інформацію про патенти, видані конкурентом, про стратегію їх захисту (яким типом патенту захищається, на які ринки планують виходити, скажімо, Україна, Росія, Німеччина, США, про винахідників, про обсяг охорони, тенденції у відповідній галузі). Раніше до патентного моніторингу і моніторингу торгових марок вдавались лише іноземні корпорації, тепер необхідність цього зрозуміли й українські бізнесмени.
— Що можна порадити людям, які прагнуть стати інтелектуальними власниками або мають інноваційні проекти і не хочуть, щоб їх хтось перехопив?
— Свою інтелектуальну власність потрібно цінувати і, незважаючи на критику та навіть невизнання громадськістю винаходу, охороняти свої права на нього. Слід взяти на озброєння гасло «все починається з ідеї», і кожну ідею потрібно плекати. Важливо не просто зареєструвати торгову марку, а провести комплекс заходів щодо інтелектуальної безпеки компанії, починаючи від аналізу можливих порушень прав третіх осіб до виявлення всіх об’єктів, які потребують охорони. І тут слід розуміти, що кожна деталь має значення. Наприклад, відомий виробник автомобільних шин Misсelin зареєстрував в Україні торгову марку, але не встиг зареєструвати ще й відповідні домени. І тільки через це зазнав істотних збитків у конкуренції. Щоб надолужити згаяне, довелося витратити роки.
