Напередодні першої зустрічі українського прем’єр-міністра Віктора Януковича з главою російського уряду Михайлом Фрадковим новій українській владі доводиться шукати шляхів виходу з нафтового глухого кута, залишеного йому колишнім урядом. У Києві середня ціна за літр бензину А 95 — 4,9 гривні проти4,4 гривні тиждень тому, а в Донецької області вона досягла рекордного рівня за весь час існування українського нафторинку — 5,2 гривні за літр.
Реагуючи на загострення ситуації на ринку, новий прем’єр України оголосив про те, що збирається зустрітися з нафтотрейдерами, щоб обговорити можливість зниження цін на ринку нафтопродуктів. Інструментом для цього, як і в перший прихід уряду Партії регіонів до влади, слугуватиме меморандум про взаєморозуміння, який уряд підпише з нафтотрейдерами. Одночасно уряд повідомив, що збирається знижувати ціну «шляхом періодичної інтервенції на ринку українських паливно-мастильних матеріалів». «Ми будемо трохи демпінгувати — розподіляти по регіонах нафтопродукти, щоб наших нафтотрейдерів опускати трохи в ціні», — сказав Янукович журналістам у Донецьку. За його словами, Україна «має свою нафту, яка не може забезпечити стовідсотково потребу, однак може всередині держави відрегулювати ціну». Щоправда, прем’єр вважає, що «насправді (ідеально. — Авт. ) відрегулювати ціни в регіонах нереально». «Є ринок, є попит, є споживач, є постачальник», — заявив він, уточнивши, що йдеться лише про «системний підхід до контролю й впливу держави на цінову політику».
Тим часом міністр палива та енергетики України Юрій Бойко, який перебував у суботу разом з прем’єром у Сімферополі, того ж дня встиг обговорити з представниками видобувних, нафтопереробних і збутових компаній шляхи стабілізації цін на паливо. Учасники цієї зустрічі домовилися підписати меморандум про узгодження дій Кабінету Міністрів з нафтотрейдерами. Щоправда, у зв’язку з процесом підготовки тексту меморандуму, деякі джерела називали малоймовірною анонсовану на понеділок зустріч нафтотрейдерів з прем’єр-міністром. І дійсно, напередодні саміту прем’єрів у Сочі Януковичу не слід було б займатися тим, чим мають займатися його міністри — треба готуватися до того, щоб системно вирішувати питання енергетики, зокрема й постачання нафти на українські нафтопереробні підприємства з Росії. До речі, перший крок до цього Янукович зробив ще в суботу в Сімферополі внаслідок успішної зустрічі з президентом Татарстану Мінтімером Шаймієвим.
Зрозуміло, що зважаючи на ситуацію, що склалася, український уряд, ймовірно, піде на перегляд рішень колишнього уряду Юлії Тимошенко про скасування ввізного мита на бензин і дизельне паливо, що викликало різке скорочення поставок російської нафти, обсягів її транспортування українськими магістральними нафтопроводами (за сім місяців на 28,5% менше, ніж у січні-липні 2005 року, а в липні — на 50,5% менше торішнього) й переробки на українських НПЗ (на 26%). Ще однією причиною загострення нафтової ситуації в Україні може стати нове рекордне (до $216,4 за тонну) підвищення розміру мита на експорт нафти з РФ.
Усе це ставить під питання енергетичну безпеку країни й змушує задуматися не тільки про короткострокові, а й довготривалі заходи з її забезпечення. Нагадаємо, що в Єврокомісії збираються продовжити співпрацю з українським урядом для приведення енергетичної галузі нашої країни до стандартів ЄС. Заявляючи про це, радник з енергетичних питань Генерального директорату із зовнішніх зв’язків, керівник групи представників Європейської комісії Фаузі Бенсарса також зазначив, що, за оцінкою групи представників Єврокомісії, проект «Одеса — Броди» «реалізовуватиметься на професійному рівні й не є політичним проектом». При цьому він підкреслив, що реалізація проекту «Одеса — Броди» «демонструє переконливі політичні зобов’язання України, що свідчать про те, що «Укртранснафта» є платоспроможним підприємством».
Тим часом напередодні саміту Янукович — Фрадков у Сочі доречно нагадати, що й у Росії вже розуміють, що відродження проекту аверсного використання нафтопроводу Одеса — Броди може стати своєрідним мостом і для поновлення високого рівня українсько- російських відносин, порушених півтора року тому, й для взаємовигідної співпраці в транспортуванні російської та каспійської нафти в Європу.
Ще 8 лютого в Москві керівництво компанії «Укртранснафта» представило російським нафтовикам пропозиції взаємовигідної співпраці у сфері транспортування нафти. Можна сказати, що після проведених зустрічей і переговорів української та російської сторін, крига скресла. Нерозуміння та настороженість до проектів один одного відійшли в бік. А переговори за круглим столом відкрили новий етап в українсько-російській співпраці. Про це, зокрема, свідчить і стаття заступника директора Всеросійського науково-дослідного інституту при Мінекономрозвитку РФ професора В’ячеслава Васильєва, опублікована в азербайджанському журналі Caspian Energy (№3(37), 2006 р.). Експерт, зокрема, зазначає, що з урахуванням сприятливих прогнозних оцінок подальшого стійкого зростання нафтоспоживання у світі, російські компанії прагнуть (і прагнутимуть надалі) скористатися сприятливою кон’юнктурою. Але, у зв’язку з істотним розривом районів видобутку та споживання, знадобляться значні кошти на розвиток нафтотранспортної інфраструктури, що диктується зростанням видобутку й експорту нафти. За прогнозами Мінекономрозвитку РФ, зазначає у своїй статті Васильєв, 2006 року очікується зростання експорту нафти на 4,5%, що потребуватиме надання додаткових транспортних можливостей.
«Не можна не погодитися із твердженням української компанії, що подальший розвиток транспортної інфраструктури передбачає повне використання наявних потужностей, розширення вже діючих і будівництво нових трубопровідних маршрутів», — зауважує експерт. На його думку, це забезпечить ефективне транспортування нафти зі старих і нових родовищ, що залучаються до експлуатації або плануються до розробки як на вітчизняні підприємства, так і на зарубіжні підприємства, орієнтовані на споживання російської нафти. При цьому він прогнозує стійке зростання експорту російської нафти в напрямі найбільш ємних і швидко зростаючих світових сировинних ринків Китаю, інших країн АТР (азіатсько-тихоокеанського регіону) та США. При цьому забезпечується також, — говорить Васильєв, — розширене залучення транзитних експортних поставок нафти прикаспійських держав, обсяг видобутку яких у найближчі роки, судячи з прогнозних оцінок, зростатиме.
Васильєв зазначає, що в цьому контексті пропозиції, представлені ВАТ «Укртранснафта», вельми актуальні й могли б зацікавити російські нафтові й транспортні компанії, тим паче що в радянський період Росія була ініціатором і основним інвестором створення й експлуатації всієї нафтотранспортної трубопровідної системи, що орієнтується на Західну Європу.
Васильєв переконаний, що практично всі висловлені «Укртранснафтою» пропозиції ведуть до розширення й посилення співпраці України та Російської Федерації у сфері освоєння нафтових потоків на Європу, що означає, в рамках поки «затухаючої» ідеї ЄЕП, створення єдиного енергетичного простору для двох держав. Як зазначає далі експерт, російській стороні слід усіляко підтримувати ініціативу України щодо «реанімації» колишньої трубопровідної системи «Дружба» й інтеграції її з нафтопроводом «Адрія» з розширенням поставок нафти в район міст Швехата (Австрія) та Інгольштадта (Німеччина), куди здебільшого в цей час постачається нафта через Трансальпійський трубопровід. На думку Васильєва, заслуговує серйозного ставлення пропозиція «Укртранснафти» щодо використання замість діючого сьогодні маршруту доставки нафти Самара — Унеча — Мозир — Броди — МНТ «Південний» альтернативного напрямку Самара — Кременчук — МНТ «Південний». І особливо в разі доведення перекачування нафти до обсягів, що перевищують 10 мільйонів тонн на рік.
При цьому один з керівників провідного профільного інституту Росії стверджує, що використання нафтопроводу Одеса — Броди постачальниками нафти з Азербайджану й Казахстану за умови продовження трубопроводу до Плоцька й далі до Гданська може створити новий «енергетичний простір» у Європі. На його думку, Росія більше не може не звертати уваги та «недооцінювати зростаючі амбіції Казахстану (бажання придбати акції литовського Mazeikiu nafta) й Азербайджану (стрімке зростання видобутку нафти до 27% в 2005 р.) у формуванні європейського обсягу споживання сирої нафти». «У зв’язку з цим, російські компанії, що володіють сьогодні переважним експортним правом на європейському просторі, — на думку експерта, — зобов’язані прорахувати всі варіанти розвитку пропонованих проектів з урахуванням зростаючого чинника каспійської нафти...»
Васильєв також зазначає, що у зв’язку зі скороченням видобутку нафти на північноморських родовищах посилиться конкуренція між російською та близькосхідною нафтою, яку могла б виграти Росія в разі використання системи нафтопроводів, що проходять через територію України. Він підкреслює, що з цього погляду пропозиції української сторони цікавіші удвічі. Але щоб їх здійснити, на думку фахівця, треба провести уточнення обсягів транспортування російської нафти й умов транзиту через територію України, а також заходів ВАТ «Укртранснафта» щодо збільшення відвантаження нафти сорту Urals з українських портів.
Разом з тим експерт зазначає у своїй статті, що часом напружені відносини між Україною та Росією періодично зводять «нанівець» усі «потуги» взаємодії країн для ефективного освоєння експортних і транзитних потоків нафти, що проходять через територію України до європейських країн.
Таким чином, підбиває підсумок автор статті в азербайджанському журналі, сьогодні питання про розвиток і завантаження нафтопроводу Одеса — Броди не є політичним у відносинах держав. Крім того, можливість його використання швидше пов’язана не з економічною оцінкою різних маршрутів транспортування нафти, оскільки ці нормативи можуть змінюватися в перспективі залежно від обсягів і умов постачань і умов домовленості партнерів, а з комерційною стратегією у різних російських, азербайджанських, казахських та інших провідних компаній з розвитку видобутку та транспортування нафти в довгостроковій перспективі на 15—20 років. У зв’язку з цим, доходить висновку Васильєв, мову сьогодні треба вести про стратегічне партнерство всіх зацікавлених сторін, виходячи з принципів рівноправ’я та рівновигідності співпраці.
Напередодні переговорів у Сочі цю статтю мусили б до дірок зачитати радники українського прем’єра. У ній, напевно, один з ключів до відновлення українсько-російської співпраці у галузі енергетики, а внаслідок цього — і в повному обсязі.
