Найпрекрасніша фраза, почута за круглим столом «Інвестиції в економіку України: стан, проблеми, потреби», звучала так: динаміка інвестиційних процесів у країні просто вражає. Тим часом Україна, як відомо, в усі попередні роки своєї незалежності трималася якнайдалі від світового інвестиційного процесу. У 2004 році наша країна отримала негативну оцінку (-9) за різницею між інвестиційним потенціалом і фактичним рівнем інвестицій, тоді як у Румунії та Словаччині вона становила відповідно 46 і 21. Ця різниця, як зазначається в недавно оприлюднених дослідженнях Центру ім. Разумкова, є безпосередньою підставою для того, щоб оцінювати інституційну здатність і політичну стабільність у країні, а отже — ефективність політики влади та держави.
Розвинені країни обдаровують увесь світ своїми інвестиціями, збираючи згодом багаті плоди й у вигляді доходів, і у вигляді вдосконалення структури економіки, що залишає собі найбільш наукомісткі галузі та виробництва, переносячи за кордон праце- й енергоємні підприємства. І проте споживачі інвестиційних ресурсів, яким вдалося вирватися вперед на цьому ринку, також не скривджені. У них зростає й економіка, й добробут народу. Фахівці підрахували, що у світі зростання інвестицій в основний капітал дає майже такий же річний приріст ВВП.
Чи зможемо і ми вже цього року отримати якісь плоди від дедалі більшої інвестиційної привабливості? Власні інвестиції в основний капітал у першому кварталі цього року (більш свіжих даних поки що немає) в Україні становлять 16,5 мільярда гривень проти минулорічних 12,6 мільярда. Але найпримітніше, що темп їх зростання цього року вп’ятеро вищий, аніж рік тому. А прямі іноземні інвестиції за минулі п’ять місяців досягли $1,85 мільярда, що вчетверо перевищує показник січня — травня минулого року. Як показують розрахунки, в Україні додатковий 1% економічного зростання «асоціюється» із $1 мільярдом зовнішніх надходжень. Утім, експерти поки що не дають прогнозів щодо впливу такого помітного нинішнього зростання інвестицій на економіку. За таких вражаючих фінансових надходжень (зростання в рази!) прогнозні темпи ВВП усе ще залишаються на рівні 2,8%. Хіба це не парадокс? Інвестиціям сьогодні відводять здебільшого роль такого собі амортизатора, що оберігає країну від наслідків дефіциту поточного рахунку платіжного балансу, який (дефіцит) різко виріс як у зв’язку з уповільненням темпів зростання експорту, так і через зростаючий імпорт, який значною мірою захищає нас від інфляційних процесів.
Тим часом і сам по собі нинішній інвестиційний злет нашої країни не може не викликати певного здивування. Вчені вже давно вивели безперечну закономірність: що чим сприятливіші умови для економічної діяльності, що чим нижчий рівень тінізації економіки та корупції, тим більш привабливе інвестиційне та ділове середовище, тим вищі рівні конкурентоспроможності та життя громадян. Що ж ми маємо в нашій країні? За індексом людського розвитку Україна на 78-му місці серед 177 країн світу. За індексом конкурентоспроможності вона 84-та зі 117 країн. За індексом допомоги бізнесу 124-та зі 155 країн. За індексом економічної свободи ми займаємо у світі 101-ше зі 157-ми місць. За індексом неприйнятності корупції — 107-ме місце зі 159-ти. Щоправда, за індексом демократії й у світлі нещодавнього минулого ми загалом маємо непоганий вигляд і «сидимо» в самому центрі, на 80-му зі 192-х місць. Утім, це не робить український інвестиційний клімат цілком прийнятним.
Експерти виділяють такі основні ризики для інвестора в Україні. Надмірне втручання держави в економічну діяльність, у результаті чого залишаються високими регулятивні бар’єри. Бюрократизація та корумпованість державного апарату, переважно декларативний характер боротьби з корупцією. (У дослідженнях Світового банку стверджується, що витрати, пов’язані з ненадійністю інфраструктури, проблемами з виконанням договірних зобов’язань, злочинністю, корупцією та державним регулюванням, можуть становити понад 25% обсягів продажу, більше ніж утричі перевищуючи суму податків, виплачених фірмою в звичайному порядку). Україна програє своїм конкурентам на ринку інвестицій не стільки за рівнем податкового навантаження, скільки через нестабільність податкового законодавства, непередбачуваність його змін і складностей в адмініструванні. Слабкість і політична заангажованість судової системи, її залежність від виконавчої влади ставлять під сумнів можливість ефективного захисту приватної власності.
На згаданому круглому столі про це, зокрема, говорив заступник голови Нацбанку України Олександр Савченко. На його думку, підвищення захищеності кредиторів може стати додатковим стимулом для зростання внутрішніх інвестицій в економіку країни. «У нас кредитори не захищені — треба прямо сказати. Це стосується і банків. Вони не захищені ні через суди, тобто можна не віддавати кредиту й три-чотири роки судитися; ні через виконавчу службу, ні через міліцію», — сказав Савченко. Він вважає, що аналогічна ситуація складається і в питанні захисту прав інвесторів, що є стримуючим чинником на шляху залучення коштів населення в економіку через приватні пенсійні фонди, страхові компанії та компанії з управління активами. «Треба орієнтувати нашу правову систему, наші правоохоронні органи на захист прав інвесторів — інвестор завжди правий, кредитор завжди правий», — радить банкір. Водночас він трохи здивований притоком інвестицій у країну: «Це реальні інвестиції — без приватизації, що свідчить якщо не про покращання інвестиційного клімату, то про підвищення віри інвесторів у потенціал України і, можливо, навіть в українську валюту. Тому що чекали певних кроків від Нацбанку (девальвації гривні. — Авт. ), але не дочекалися та почали вкладати в гривневі активи».
У цьому сенсі вельми характерною є заява торгового представника РФ в Україні Геннадія Щербакова. «Україна є тією країною, де російський капітал почувається комфортно, практично так само затишно, як і в Росії, — признався він, переконуючи, що «російські інвестиції приходять в Україну всерйоз і надовго». Але справа, швидше за все, в тому, що російський інвестор звик до приблизно такого ж рівня корупції та бюрократії (але, можливо, з меншими ставками), — тому йому в Україні так само комфортно, як і вдома. Проте російські інвестиції в Україні лише на шостому місці. Це насамперед свідчить про незацікавленість великих російських компаній працювати в нашій країні на відкритому ринку.
І все ж офіційні інвестиційні прогнози звучать цілком оптимістично. Наприклад, у Секретаріаті Президента України прогнозують, що до кінця року обсяг іноземних інвестицій в Україну становитиме $4—5 мільярдів (у 2005 році понад $16 млрд.). Але чи достатньо такого обсягу, щоб дати поштовх економіці? Фахівці Центру ім. Разумкова склали діаграму, що демонструє залежність зростання економіки від динаміки руху прямих іноземних інвестицій (ПІІ) та сальдо рахунку поточних операцій. Вона дуже добре ілюструє одну з найгостріших для нашої країни проблем. При цьому вчені роблять висновок про те, що щорічне економічне зростання нижче 4-5% не є достатнім для створення повноцінних робочих місць і стійкого довгострокового розвитку країни. Водночас, на їхню думку, за умови переходу до інвестиційного сприяння в Україні в середньостроковій перспективі країна може повернути собі колишні експортні позиції.
Піком оптимізму серед висловлювань учасників круглого стола стала думка про те, що Україні вже тісно в нинішніх рамках, і треба думати про неї як про інвестора (поки що в країни ГУАМ). Словом, нам вже пророкують роль хоч поки і невеликих, але все ж таки справжніх інвестиційних «тигрів». Приклад Китаю, звісно, принадний, але скільки ще нам іти в цьому напрямі, оптимісти не кажуть. Утім, діяльні песимісти також мали можливість викласти свої аргументи. Зокрема, віце-президент Асоціації суднобудівників України Віктор Лисицький зазначив, що ентузіазм інвесторів багато в чому залежить від того, як формується влада в країні. На думку експерта, нинішній період не обіцяє нам у цьому сенсі нічого хорошого, оскільки в Україні відбувається «монополізація влади БЮТ». «У яких інвесторів це, а також «партизація» цим блоком базових демократичних інститутів може викликати ентузіазм?», — запитує Лисицький.
Керівник групи радників голови Нацбанку Валерій Литвицький вбачає загрозу для іноземних інвестицій в Україну в іншому. За його словами, «рiмейк тарифного дербі (підвищення житлово-комунальних й енергетичних тарифів. — Авт. ) ударить по інвестиціях». Він закликає переглянути бюджет, не залишати на завтра роботу над бюджетом на 2007 рік, зменшити податки, інфляцію, реформувати судову систему, вирішити земельне питання («без землі інвестиції не підуть»). А головне, на думку Литвицького, — дати спокій власності, отриманій у ході приватизації, і більше не лякати інвесторів реприватизацією.
Із цим погодилися народний депутат, багаторічний у минулому керівник Фонду держмайна Олександр Бондар («треба відновити довіру інвестора до влади») та директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю й інвестицій Олександр Рябченко. Останній узагалі вважає, що треба ухвалити закон, який забороняє державі оспорювати в суді порушення, допущені з її (держави) вини. Поки такого акту немає, каже Рябченко, «весь продаж — на гачку».
