Наразі влада впроваджує низку нібито революційних ініціатив в житлово-комунальній сфері. Таким чином уряд і парламентарі намагаються компенсувати численні провали в реформуванні ЖКГ і створенні конкурентного ринку ЖК-послуг. Та чи виграють від цих новацій споживачі — особливо ж, на тлі чергового підвищення житлово-комунальних тарифів, яким можновладці намагаються підмінити реальну реформу?
ЧИ СПРАВДІ — «КОМУНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ»?
Прийняття законопроекту № 2458 від 4.12.20 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» з легкої руки деяких медіа і нардепів охрестили «комунальною революцією». Та чи відповідає така масштабна оцінка реаліям реформування ЖК-сфери? Навряд чи. І ось чому.
По-перше, хоч законопроект кардинально змінює алгоритм укладання договорів зі споживачами на надання житлово-комунальних послуг, це жодним чином не стимулює впровадження ринку й конкуренції поміж постачальниками. Вводяться т. зв. публічні договори приєднання: якщо протягом 30 днів споживач не укладе договір на обслуговування будинку й прибудинкової території з іншою структурою, то вважається що він автоматично підписується під публічною угодую з аналогом муніципального ЖЕКу (себто Керуючою компанією). Впровадження цієї норми означає, що житлово-комунальну реформу таки справді провалено (як раніше констатувала нардеп від «Слуги народу» Людмила Буймістер). Адже раніше профільним законом передбачалося, що послуги здебільшого надаватимуть приватні сертифіковані компанії — «дедлайни» проведення конкурсів місцевою владою щодо укладання колективних угод з ними споживачів постійно відтерміновувалися, останній раз у визначений строк не вклалися 1 травня ц. р. (пандемія коронавірусу — прекрасний привід).
Фактично, за останні 3 роки центральна й місцева влада нічого не зробила для створення повноцінного ринку приватних управителів. Щоправда в законі закріплено, що в разі рішення зборів мешканців обрати компанію-управителя, місцева влада повинна провести відповідний конкурс, проте тут так само встановлено дедлайн — 1 травня 2021 р. Чи встигнуть співвласники, зважаючи на пандемію, провести збори раніше цього терміну? Та й чи є з кого обирати? Так, на сьогодні зареєстровано близько 1 000 таких компаній. І це — на 180 000 багатоквартирних будинків, що нараховуються в Україні! За експертними оцінками, для того, щоб цей ринок почав повноцінно функціонувати, потрібно як мінімум 4 тисячі сертифікованих управителів. То може, муніципалітетам просто вигідно, щоб кошти споживачів масово текли на рахунки саме комунальних підприємств і перетікали далі? Причому — за прикладання мінімальних зусиль (якщо працівники ЖЕКу, виконують хоча б половину робіт з обслуговування будинків та прибудинкових територій із загального переліку, то це вже — щастя для мешканців!).
Сьогодні можемо спрогнозувати автоматичне «приєднання» до публічних договорів з ЖЕКами 99% споживачів! То може провал ЖК-реформи стався через те, що місцеві топ-чиновники банально не зацікавлені в існуванні достатньої кількості приватних конкурентів, з яких споживач міг би обирати найкращих? Ось і маємо продовження пострадянського комунального «колгоспу»!
По-друге, законом визначається нова модель надання комунальних послуг — «до входу в будинок», хоча статус-кво комунального занепаду ця новація не змінює. В принципі, з цим давно вже було потрібно визначитися — якщо є співвласники будинку, то за всі внутрішні мережі несуть відповідальність саме вони (при цьому де-факто постачальники води, електроенергії, чи газу і так сьогодні відмежовуються від внутрішньобудинкових мереж). Втім, існує одне «але». По суті, влада з дня набуття законом чинності повністю «умиває руки» від проблематики капітальних ремонтів і модернізації «внутрішньої» інфраструктури — адже, обслуговуючі ЖЕКи цим займатися стовідсотково не будуть. Це ж означає, що будинки і далі руйнуватимуться зсередини — і так аж до аварійного стану. Звісно, можна нарікати на традиційну пасивність українців — наразі маємо всього 32 982 об’єднань співвласників багатоквартирних будинків — із 180 000 багатоповерхових житлових споруд (тобто, одна шоста від загальної кількості).
Насправді ж, це і є оцінкою влади, яка не доклала практично жодних зусиль, щоб стимулювати громадян до масового створення таких об’єднань (а без них годі говорити про термомодернізацію і здешевлення тарифів на опалення, про капітальні ремонти будинків тощо). Та чи хоч хтось чув про «нульові» кредити під державні, чи муніципальні гарантії співвласникам на проведення капітальних ремонтів, що допомогло зрушити проблему з місця (адже, грошей на масштабні проекти у мешканців немає)? Водночас, і про реконструкцію застарілого житлового фонду — завдяки притомній і працюючій державній моделі — чуємо вже протягом багатьох років одні балачки (відповідний закон ухвалено ще в 2006 р.!). При цьому, майже три чверті містян живуть в будинках, споруджених у 1960—1980-х роках. А, за офіційною статистикою, в Україні в 45% з них жодного разу не проводили капітального ремонту! Стовідсотково без держави співвласники житла тут не впораються. Проте, з боку профільних топ-чиновників допомога — лише на словах і на рівні пустопорожніх обіцянок!
Напрошується невтішний висновок: схоже, влада вбачає суть житлово-комунальної реформи винятково в підвищенні тарифів та посиленні юридичного тиску на споживача, а не в кардинальній реконструкції і відродженні напівзруйнованої ЖК-інфраструктури. А сам «революційний» закон № 2458 — не про житлово-комунальну реформу, а про консервацію всевладдя неефективних ЖЕКів й енергетичних монополістів.
По-третє, влада все ж таки «протягла» норму в законі № 2458 про те, що комунальники мають право несанкціонованого доступу до житла отримувачів ЖК-послуг (попри численні застереження експертів, зокрема фахівців Головного науково-експертного управління ВР). І не лише — для ліквідації аварійних ситуацій, а й для відключення споживачів від водопостачання, електроенергії, газу тощо за борги, власне — з будь-яких інших мотивів. Таким чином, влада вчергове «витирає ноги» об Конституцію України, де в статті 30 чорним по білому записано: «Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду». То що у нас комунальники відтепер — це окрема каста, якій дозволено застосування каральних санкцій до громадян, і навіть більшою мірою — аніж поліції, чи прокуратурі? Тим паче, що існує немало випадків, коли постачальники нараховують «борги», як то кажуть, «зі стелі», а при з’ясуванні реальних обставин перерахунок не роблять місяцями, — до таких споживачів теж вдиратимуться в квартири? З іншого боку, яких владних рішень можна очікувати, якщо закони у нас пишуться не фахівцями-правниками, а стендап-коміками?
І, по-четверте, обіцянка дворічної давнини ще тоді кандидата у Президенти України Володимира Зеленського знизити житлово-комунальні тарифи на 50% — завдяки якимось секретним чудодійним інструментам — сьогодні обертається черговими «подарунками під ялинку» українцям у вигляді чергового «спурту» цін на ЖК-послуги. Наприклад, законом № 2458 вводиться новий вид послуг — за обслуговування внутрішньобудинкових мереж. Не важко спрогнозувати появу ще однієї платіжки на 100-300 додаткових гривень — та й наскільки якісно їх «обслуговуватимуть» ЖЕКи, теж можна передбачити. Але це ще — «квіточки». Річ у тім, що влада під Новий рік анонсувала нові «реформаторські» рішення. Йдеться, зокрема, про підвищення тарифу на розподіл газу з 1 січня 2021 р. для 22 операторів газорозподільчих систем (вважайте — на користь відомого газового монополіста) — в середньому ціни на цю послугу зростуть на 80 %. Також нещодавно в. о. міністра енергетики Юрій Бойко анонсував підготовку рішення про підвищення вартості електроенергії для побутових споживачів — з «максимально м’яким підходом». Скоріше за все буде відмінено пільговий тариф у 90 копійок за перші 100 спожитих кВт — тим паче, що в НКРЕКП говорили про це ще в квітні ц. р. До того ж, вже нинішнього місяця тариф «Укренерго» з 24 коп. за кВт підвищується до 31 коп. Таким чином, ще в грудні доставка для всіх категорій споживачів зросла на 7 копійок.
Але все це блідне перед листопадовим підвищенням тарифу «Укренерго» на передачу електроенергії для промисловості аж на 30 % — з 240,23 грн за МВт-год. до 312,76 за МВт-год. — у зв’язку з дефіцитом коштів у компанії ( хоч днями надійшла інформація, що НКРЕКП на 2021 р. знизить цей тариф на 6% — до 293,93 грн/МВт-ч без ПДВ — проте, це жодним чином «погоди» не зробить). Так от (окрім відчутного фінансового удару по всіх категоріях бізнесу) за цю новацію так само додатково заплатить зі своєї кишені побутовий споживач — окрім ймовірного підвищення цін на більшість товарів, вже наступного року його очікує збільшення тарифу на холодну воду та водопостачання (на 20-30 %), адже левова частка в собівартості продукції водоканалів — це вартість саме електроенергії.
Таке підвищення тарифів на більшість ЖК-послуг можна було би пояснити або ринковими механізмами, або підвищенням якості забезпечення комірним. Однак, про ринок жодним чином не йдеться — адже, всі знають імена газових й енергетичних монополістів, або назви муніципальних компаній, так само монопольних. То може — якість? У цьому контексті варто навести кейс одного з шістнадцятиповерхових будинків на київській Оболоні, про який повідомили нашій Асоціації місцеві мешканці. Так от, протягом листопада ц. р. комунальники тричі (!) на 8-12 годин відключали холодну воду. При цьому — жодної каністри з питною водою під будинком від постачальника! Майже щомісяця — перебої з електроенергією. А про постійне забезпечення гарячою водою споживачі вже давно забули — її то подають протягом 2-3 днів, то на тиждень відключають. Чи постачальники хоч якимось чином компенсували споживачам перманентне і «клінічне» ненадання ЖК-послуг? Нуль компенсації!
Наведений вище приклад — зі столиці. А що вже казати про українську «глибинку»?! Саме тому напрошується невтішний висновок: схоже, влада вбачає суть житлово-комунальної реформи винятково в підвищенні тарифів та посиленні юридичного тиску на споживача, а не в кардинальній реконструкції і відродженні напівзруйнованої ЖК-інфраструктури. А сам «революційний» закон № 2458 — не про житлово-комунальну реформу, а про консервацію всевладдя неефективних ЖЕКів й енергетичних монополістів.
ЯКИМИ МАЮТЬ БУТИ АЛГОРИТМИ ЖК-РЕФОРМИ?
Щоб вийти з комунального тупика, центральна й місцева влада, насамперед, повинні:
• ініціювати проведення незалежного аудиту всіх комунальних підприємств, включаючи дослідження економічної обгрунтованості тарифів. Мають бути встановлені реалістичні й адекватні показники рентабельності житлово-комунальних постачальників (методика, розроблена Кабміном). Повинен бути постійний контроль з боку влади над виконанням інвестиційних програм ЖК-підприємств;
• розробити і впровадити інвестиційно-кредитні програми для термомодернізації, капітальних ремонтів та реновації багатоквартирних будинків. Мають бути державні нульові кредити для кожного будинку, де діє ОСББ, або є приватний управитель. Водночас, держава й муніципалітети повинні стимулювати й надавати організаційну підтримку домогосподарствам багатоквартирних будинків при створенні ними об’єднань. Для цього влада має прийти до мешканців буквально кожного багатоквартирного будинку, щоб започаткувати ініціативні й робочі групи для вибору моделі управління спільною власністю. Окрім того, уряд і ВР повинні, нарешті, впровадити ефективні правові й економічні алгоритми реконструкції застарілого житлового фонду — зі спільним фінансуванням з боку держави, муніципалітетів, приватних інвесторів, міжнародних донорів тощо;
• ініціювати загальнонаціональну інформаційну кампанію з соціальною рекламою, яка б системно пояснювала переваги ОСББ для українців, наводячи кейси успішних об’єднань, розкриваючи їхні досягнення та пояснюючи законодавчі нюанси. Подібні кампанії свого часу масштабно проводилися в Польщі, Чехії, чи Угорщині — чому б не запозичити цей досвід?;
• за координації Мінрегіону при кожному муніципалітеті необхідно організувати курси з підготовки ЖК-управителів з подальшою їх сертифікацією (це влада мала б зробити ще 2 роки тому, на старті житлово-комунальної реформи). За нинішнього стану речей цілком очевидно, що на період 2-3 років управителів необхідно мотивувати пакетом податкових та інших пільг, забезпечити з боку місцевої влади консультаційний супровід та технічну й інституційну підтримку. Влада надалі не повинна лише «спостерігати» за відсутністю ринкових відносин у цій сфері;
• законодавець повинен, врешті-решт, прийняти закон про Житлово-комунальну інспекцію (документ вже тривалий час припадає пилом у ВР), а уряд — створити новий орган протягом 1-2 років. Захистом споживачів ЖК-послуг має займатися спеціалізований орган, з сильними повноваженнями й фахівцями, котрі спеціалізуються на економіці та правовому регулюванні ЖКГ.
