Помаранчева революція зробила вільними наших громадян — і молодь, і старші покоління, які звикли брати під козирок за появи будь-якої новації, введеної державою. Ера загального «одобрямсу» закінчилася. І це, мабуть, головне завоювання зароджуваного громадянського суспільства. Але чи не вступаємо ми в результаті в еру правової анархії, коли і уряд, і громадяни дозволяють собі силовий тиск у сфері, де можуть діяти виключно закони країни? Один із прикладів, що підтверджують таку тендецію, демонструє цей знімок. Громадянин біля стін Верховної Ради використовує своє законне право на мирний протест. Але чи добре знає він проти чого, власне, протестує? Адже закон про податок із доходів фізичних осіб, яким, зокрема, було передбачене також оподаткування доходів від спадщини та від подарунків, набув чинності ще 1 січня 2003 року. Основним його змістом було зниження ставки оподаткування до 13%. Щоб компенсувати можливі недонадходження до бюджету, цим законом вводили вищезгадані платежі. Але нам усім, й особливо бідним верствам населення, варто б було воювати не за їх скасування, а за дотримання цих правил. Тому що в країні вже спостерігаються величезні статки, і їхній перехід із рук у руки шляхом дарування або згідно з правом на спадщину, як у всіх цивілізованих країнах, має супроводжуватися виплатами податків, що спрямовуються насамперед на соціальні цілі.
Найбільш далекою від нашого менталітету є законодавча вимога про податок на подарунки (ми тут не говоримо про такі неприховані подарунки, як нерухомість або транспортні засоби). Але якщо дотримуватися букви закону, то під цю статтю підпадає навіть скромна обручка, подарована дівчині на 18-річчя або дружині з нагоди срібного весілля. Природно, такі подарунки в податкові декларації не потрапляють. Не той у нас рівень життя, і не те ставлення до закону. Утім, якщо закон суспільство не сприймає, то це насамперед і свідчить про його, закону, недосконалість.
