За даними Національного Банку України, опублікованими на офіційному сайті установи, український банківський сектор почав «одужувати»... Так, за підсумками минулого місяця банки заробили 487 мільйонів гривень. Це перший позитивний результат за останні вісім (!) місяців. У цілому ж, за підрахунками НБУ, в січні-жовтні 2011 року загальний збиток банків України становить 5,2 мільярда гривень.
Аналізуючи ситуацію, міжнародні фінансові експерти прогнозують: банки з іноземним капіталом вже скоро можуть піти з українського ринку. Таку думку висловив нещодавно координатор проектів Світового банку в фінансовому та приватному секторі України, Білорусі та Молдови Маріус Вісмантас. А старший банкір ЄБРР Олександр Павлов звернув увагу на те, що стратегії західних банків на українському ринку стають більш виваженими. За словами ж незалежного банківського експерта Ярослава Колесника, однією з ключових причин розчарування західних банків в Україні є невиправдання їхніх очікувань щодо організації бізнесу, надмірних ризиків та отримання прибутків.
Банкіри не заперечують: ризик є, і він великий. Зокрема, згодний з прогнозами відтоку іноземного банківського капіталу з українського фінансового ринку голова правління «Райффайзен Банк Аваль» Володимир Лавренчук. «Так, я поділяю таку оцінку щодо ймовірного сценарію виходу окремих банків з українського ринку, і не тільки іноземних. Проте я не згодний із названими причинами, оскільки вважаю, що основні причини такої можливої стратегії переважно українського походження — це великі втрати, пов’язані з високим рівнем неповернення кредитів, та несприятлива для кредиторів інфраструктура державних та судових установ для стягнення таких боргів», — сказав він «Дню». Утім, переконує Лавренчук, «Райффайзен Банк Аваль» не має планів зміни своєї стратегіі.
Утім, не всі іноземні банки демонструють сьогодні «незадоволення» роботою на українському ринку. Так, російські банкіри, здається, почувають себе тут «як риба у воді». Інакше як пояснити те, що на українському ринку сьогодні присутні всі російські держбанки? Крім того, нещодавно про наміри виходу на наш ринок заявив «Газпромбанк», власником якого є сам російський газовий монополіст.
За відкритими джерелами станом на початок 2011 року, участь російського капіталу в банківському секторі Україні становила 9,85%. При цьому практично всі великі кредити в Україну так чи інакше видаються банками саме з російським капіталом, а ВТБ взагалі «призначений» куратором російських проектів в Україні. При цьому можливості кредитування у них вищі, ніж у інших банків, і процентні ставки за кредитами нижчі.
Самі банкіри, оцінюючи конкурентне поле на ринку, не заперечують існування ознак переділу впливів. «Зміни відбуваються», — підтвердив «Дню» Лавренчук. Утім, на його думку, поки що рано говорити про «перевагу якоїсь конкретної групи в цьому конкурентному полі». «Ринок зростає повільно й буде залишатися таким і в 2012 році: українські банки різного походження (державні, приватні українські, міжнародні та російські) мають у своєму складі потужних гравців для конкуренції, але саме поле є обмеженим», — зауважив Лавренчук.
Небезпека зростання впливу російського капіталу полягає в тому, що багато в чому він є провідником інтересів Росії, яка може мати інші цілі порівняно з Україною. Як потрібно розцінювати тенденцію до активізації з боку російського капіталу в Україні на тлі згортання європейських інвестицій, чому вона (активність. — Авт.) особливо помітна у банківському секторі, чим це загрожує Україні та чи маємо ми сьогодні відповідні засоби, щоб захиститися від цих ризиків, «День» запитав у експертів.
КОМЕНТАРI
«ДЛЯ НАС НАЙБІЛЬШИМ РИЗИКОМ Є ФОРМУВАННЯ НОВОГО СРСР»
Арсеній ЯЦЕНЮК, народний депутат, лідер «Фронту Змін»:
— Західним банкам в Україні зараз належить майже чверть банківського капіталу. Але окремі банки, не можу поки що назвати ці банки, згортають діяльність в Україні. При цьому вони підписують угоди з позичальниками про погашення кредитів за половину вартості кредиту! А відсотки, які нараховуються за використання кредиту, позичальникам взагалі списують. Тобто це дійсно схоже на втечу: хоча б щось забрати з собою.
Чому це відбувається? По-перше, в нашій країні ще немає відповідних стандартів, які важливі для західного бізнесу, — починаючи з відсутності стандартів правосуддя. Відсутній основний стандарт — недоторканності права приватної власності. Загалом це пов’язано з відсутністю свобод, демократії, правосуддя. Але стосовно економіки це виливається у відсутність права приватної власності та гарантій права приватної власності.
Друга проблема — це світова ситуація. Якщо раніше це були хвилі кризи, то тепер я передрікаю цунамі, яке буде мати економічну й фінансову складову, а можливо, ще й військово-політичну складову.
Усе це змушує світові банки прийняти рішення щодо скорочення фінансування, щодо виходу з ризикових зон. Для іноземних банків Україна є ризиковою зоною. Низькодохідна та високоризикована. Ще декілька років тому вона була високодохідна й високоризикована. А сьогодні вона стала низькодохідною та високоризикованою.
Отже, частина західних банків планує вихід з України. Таким чином поле звільняється. Воно не буває порожнім.
І тут на порозі з’являється російський капітал. І він в Україні почувається набагато комфортніше, ніж західний. З однієї простої причини. Тут умови господарювання все-таки кращі, аніж у Росії. Крім того, на це є політична воля вищого російського керівництва — щодо «допомоги братньому українському народу».
Треба також розуміти природу російського капіталу. Це не зовсім бізнес. У Росії є держава, яка розпоряджається капіталом. Там немає окремо взятого капіталу, оскільки в Росії немає поняття «приватна власність» в її класичному розумінні. Юридично воно є, а фактично воно означає власність держави. Є «государство», якому фактично належить «государева» власність: захотіли — дали, захотіли — забрали. Тому смішно розглядати поняття «російський приватний капітал». Насправді все це капітал Кремля.
Тобто тут ми отримуємо геополітику, для якої бізнес вторинний. МВФівського кредиту немає. Зате є кредити ВТБ, і «Газпрому», і домовленості на оплату російського газу в рублях.
І якщо для західних банків Україна є низькодохідною та високоризикованою зоною, то для росіян прихід банків сюди не пов’язаний з економічними ризиками. Це цілеспрямована державна російська політика. Їй відповідає цілеспрямована політика українського вищого керівництва: здавати все, крок за кроком.
Ризики? Для нас найбільшим ризиком є формування нового СРСР. Володимир Путін називає це Євразійським союзом. Та хоч би як ми це називали — це політичне об’єднання довкола російського нафтогазового запасу, тобто довкола Росії як джерела сировини. А отже, це сировинний союз.
Наскільки він стабільний? Зараз, коли розгортається світова криза, у світі взагалі немає нічого стабільного. Але серед загальної нестабільності сировинні союзи — найгірший варіант. Бо основа їхнього існування — ціни на сировину. У добу світових криз саме вони зазнають найбільш катастрофічних коливань.
«ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ «ДОЧОК» ЄВРОПЕЙСЬКИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ ЗНАЧНО КРАЩІ ЗА РЕЗУЛЬТАТИ ЇХНІХ МАТЕРИНСЬКИХ БАНКІВ»
Роман ШПЕК, старший радник президента Альфа-банку (Україна):
— Понад 40% української банківської системи — це банки з іноземним капіталом. Діловий клімат в Україні, за оцінками «Організації європейського співробітництва і розвитку» та Світового банку, не є позитивним. Дійсно, є багато претензій до діяльності регуляторних органів, податкової, непрозорості прийняття рішень, непередбачуваності законодавства. Також на рейтинг впливає уповільнення урядом структурних реформ та призупинення співпраці з МВФ.
Втім, хочу підкреслити, що фінансові результати «дочок» європейських банків в Україні значно кращі за результати їх материнських банків. Тому я не в повній мірі поділяю точку зору, що якщо банки з іноземним капіталом будуть йти з України, то лише через проблеми в самій Україні. Звичайно, проблеми в Україні будуть прискорювати ці рішення, а західні банки, які мають багато проблем у зоні євро, будуть приймати рішення щодо скорочення діяльності, а також географії присутності. Одним словом, вживатимуть комплекс заходів зі скорочення банківських витрат.
Сьогодні низка деяких європейських банків розпочали скорочувати витрати для того, щоб зменшити збитковість. Такі дії пов’язують із закриттям окремих видів діяльності, наприклад інвестиційного напрямку (один з найбільших швейцарських банків). Тож європейські банки обмежені в можливостях надавати фінансову допомогу своїм дочірнім структурам за межами Європейського Союзу. При цьому заходи з оптимізації витрат торкнуться і мережі на території ЄС. Відповідно цілком може виникнути питання щодо скорочення діяльності в Україні чи іншій країні. Звичайно, якщо перед французьким чи німецьким, чи італійським, чи іншим банком постане питання скорочення витрат, вони в першу чергу будуть це робити за межами Європейського Союзу.
Втім, упевнений, в цьому процесі не буде ідеологічних рішень, тут скоріше мова буде йти про економічні рішення. Тож якщо європейці будуть бачити, що їх український підрозділ прибутковий чи може самостійно вирішувати питання ліквідності, то, звичайно, така структура буде працювати. Та якщо їй з урахуванням українських особливостей, ділового клімату, судової системи, корупції потрібно буде надавати фінансову допомогу — вони просто не зможуть цього зробити.
Крім того, потрібно зважати ще на один момент: продаючи свій підрозділ в Україні, європейський банк хотів би розглядати це як іміджевий крок, але час таких продажів уже в минулому. Тож потрібно зважати, що у випадку неможливості ефектно продати підрозділ, вони намагатимуться уникати поспішних кроків, аби ця операція негативно не вплинула на їх материнські структури.
Банківський ринок України завжди був високо конкурентним — всього зареєстровано більш ніж 170 банків. Звичайно, краще себе почувають ті структури, які мають доступ до дешевих ресурсів. Очевидно, низку переваг мають російські державні банки (як 2005—2007 рр. мали західноєвропейські), і це видно за наслідками їхньої діяльності. В умовах глобалізованого світу переваги в конкуренції матимуть ті банки, які надаватимуть якісніші послуги із нижчими витратами.
БЛIЦ-IНТЕРВ’Ю
У свою чергу російські експерти поділяють позицію можливого політичного забарвлення тенденції до суттєвої активізації російського капіталу на тлі згортання європейських інвестицій на українському ринку. Про це в розмові з «Днем» розповів відповідальний секретар газети «Московские новости» Семен НОВОПРУДСЬКИЙ.
— З чим, на вашу думку, може бути пов’язана істотна активізація російських інвестицій в українську економіку сьогодні?
— Про це можна судити виходячи з особистого ставлення Путіна до України. Україна — чи не головна країна, з якою він намагатиметься налагоджувати зв’язки впродовж наступного терміну його президентства, причому нерівноправні. Будь-який Євразійський союз без членства України буде неповноцінним. Крім того, в Росії найчастіше дрібні банки не в змозі купувати українські банки. А великі російські банки ніколи не здійснюють таких операцій без схвалення Кремля. На це є певна, нехай і не виражена якимись офіційними документами, політична воля — такі інвестиції завжди містять політичну начинку. Думаю, це пов’язано з тим, що Путін хоче, аби Україна була у сфері впливу Росії, а не пішла до Євросоюзу, зробивши його важливішим торговельним, економічним і політичним партнером для себе.
— Чому активізація особливо помітна в банківському середовищі?
— Річ у тім, що є два найліпші способи, якими можна «прив’язати» країну. Це, з одного боку, наявність великої частки в політичних підприємствах, скажімо в газотранспортній системі (ГТС). Зрозуміло, що Кремль навряд чи зможе повністю контролювати українську ГТС. Проте головний спосіб — це наявність значного впливу в банківській системі, бо це ключова система для держави. Так само і Казахстан свого часу отримав величезний вплив на Киргизстан, бо мало не половина банківського капіталу Киргизстану — казахська. Насправді, банки в такій ситуації стають для Росії стратегічними активами, що дозволяють істотно впливати, зокрема, й на всю українську економіку. Бо якщо Росія отримає якісь значимі пакети, не кажучи вже про контрольні пакети великих українських банків, це означає, що вона отримає істотний вплив і на українську промисловість, що кредитується в цих банках. Здобуття контролю над ГТС — другий за значимістю чинник, завдяки якому можна впливати на країну в цілому.
— Яким ризикам піддається Україна, допускаючи подібну «експансію» російського капіталу?
— Україна має дуже обережно прораховувати операції з Росією. Зараз ключовим питанням для української влади є перегляд газових контрактів. Проте ціна, що буде сплачена за це, буде дуже високою. Треба враховувати й те, що в Росії дуже сильним є постімперський синдром, тим паче що Путін сам зарвався в такій ситуації. І, схоже, за залишок свого правління він намагатиметься увійти до історії завдяки дуже активному курсу в євразійському напрямку, відтворивши певний фрагмент Радянського Союзу. За всіма ознаками, Україна є чи не ключовою країною в цьому проекті. Одна річ бути, з одного боку, в союзі з Казахстаном, який є багатовекторною країною, а з другого — Україна значиміше для російського імперського сприйняття. А про Киргизстан й Білорусь годі й казати, бо вони невеликі країни щодо економіки. Україна може потрапити в істотну політичну залежність від Росії. У нинішній Росії така влада, що потрапивши в її залежність — річ навіть не в обмеженні суверенітету — Україна опиниться під істотним політичним і економічним пресом нинішньої непередбачуваної та неадекватної російської політичної еліти. Насправді, Україна, за всіх її труднощів, маючи шанс стати країною з європейською демократією, нехай і не одразу, може виявитися ерзацем нинішньої авторитарної, на жаль, Росії, що не розвивається.
— Чи треба Україні «захищатися» від російських «грошей» і чому?
— Дуже важливо, щоб Україна ставилася до Росії, як до звичайного торговельного партнера. Зважуючи політичні дії, вона має чинити так, щоб Росія не почувалася привілейованим економічним партнером. Якщо йдеться про приватні банки, я не знаю до якої міри українська влада контролює їх, але в будь-якому разі слід зробити так, щоб у Росії не було над ними контролю. Інакше це може призвести до дуже істотної не лише економічної, а й політичної залежності від Росії, що Україні невигідно ні стратегічно, ні тактично.
