«День» уже писав про те, як активізувався вінницький бізнес у підтримці ЗСУ, сил тероборони, а також розгорнув проєкти гуманітарної допомоги цивільному населенню. На сьогодні вінницька ділова спільнота не лише в повному обсязі повернулася до роботи, а й намагається переводити виробництво під потреби армії, суміщати основну діяльність та волонтерство, заробляти і вкладати у зміцнення народного тилу. Підприємці із бізнес-батальйону прямо кажуть: військове вторгнення — це злочин, і громадський обов’язок бізнесу — підставити плече державі, армії та всім постраждалим українцям. А ще вони добре розуміють, що перемога — це завдання не лише влади, а й бізнесу також. І від його виконання залежать виживання і подальший розвиток нашої держави, її економіки, бізнесу в цілому і кожного конкретного підприємства окремо.
«BANDERAPOWER 1.0» ДЛЯ ЗАРЯДКИ
У перші дні війни найнагальніші потреби, з якими військові зверталися до волонтерів, були такими ж, як 2014 року: біноклі, рації, прилади нічного бачення, тепловізори, квадрокоптери, але разом з тим зріс попит і на павербанки, які просто зникли із магазинів за добу. Поки їх шукали і закуповували за кордоном, інженери вінницького підприємства, яке спеціалізується на виробництві електротехніки та електрообладнання, розробили автономний пристрій для зарядки гаджетів. Назвали його BanderaPower 1.0. Пластиковий контейнер із сумкою кольору хакі містить дев'ять розʼємів для підзарядки смартфонів, тобто одночасно підзарядити можна дев'ять гаджетів. Перших 20 блоків, як каже директор фірми Михайло ГАНЧУК, уже передали в зону активних бойових дій. Завдяки BanderaPower військові в польових умовах можуть підзаряджати свої мобільні телефони і бути з рідними на зв’язку.
«Автономний блок BanderaPower 1.0 — це авторська розробка наших спеціалістів. Він дає можливість підзарядити планшети, рації, тепловізори, щоб вести бойові дії вночі. Тобто все, що має розʼєм Lightning, Micro USB — можна підзаряджати. Електроенергії вистачає для того, щоб зарядити 40 телефонів або один 40 разів. Час роботи — кілька діб без підзарядки, — розповідає директор. — Ми вже віддали у гарячі точки 20 таких пристроїв безкоштовно. Їх можна використовувати в бомбосховищах, підвалах, тимчасових блокпостах. Собівартість розробки 6700 гривень — за такою ціною готові відпускати і будемо працювати, поки є компоненти. Щоб вистояти у війні, потрібні ресурси, в тім числі економічні. Кожен сплачений ПДВ, оплачений рахунок, виконаний договір — це кошти. Кошти для держави на підтримку її економіки. Це допомога в тилу. А прикриті тили у воєнній справі — це вже шлях до перемоги».
Наразі підприємство розробляє вдосконалену модель BanderaPower 2.0. Цей автономний блок буде легшим, хоч і має акумулятори з більшою ємністю. Він дає можливість до 60 разів зарядити телефон. Собівартість його становить понад 23 тисячі гривень. Перших десять BanderaPower 2.0, які зійдуть з конвеєра, також передадуть у зону активних бойових дій.
ПРОДАЛИ КРИПТОВАЛЮТУ — КУПИЛИ БРОНІК
Спеціаліст із кібербезпеки та власник компанії, яка займається криптовалютою, В’ячеслав ДЕМЧУК з перших днів війни почав допомагати армії, перераховуючи кошти відомим у країні фондам. Та коли звернення посипалися від земляків із Бершаді, звідки він родом, разом зі своєю командою вирішив переорієнтуватися, і створили свій умовний фонд — Бершадський осередок опору. Він об’єднав місцевих підприємців, які забезпечують гуманітарну складову, а В’ячеслав зі своєю командою закривають стратегічні цілі — забезпечують військову амуніцію. За місяць повномасштабної війни його компанія на потреби військових витратила вже понад 50 тисяч доларів. За них вдалося забезпечити бронежилетами 30 земляків, придбати кілька тепловізорів та необхідних приладів. А зараз шукають машину, щоб можна було власними силами доставляти «замовлення» у гарячі точки.
«24 лютого ми всі були в Києві. Перший тиждень залишалися у столиці, але через нестабільний інтернет, постійні тривоги, а потім авіаудари довелося переїжджати разом з командою. Розселилися хто де — якщо до цього щодня перераховували енну суму коштів на військовий фонд, то потім вирішили, що ми самі можемо скидатися і просто закуповувати бронежилети там, де це можна було зробити. Так вдалося швидше закрити ті потреби, з якими зверталися, бо ми не несемо звітності, витрачаємо власні кошти, — розповідає В’ячеслав. — З 2014 року наша компанія тісно працювала з бершадськими волонтерами, зокрема з Олександром Борухом. З ним не раз їздили в АТО. Власне, він зараз відповідає за гуманітарний фронт у Бершаді. А ми займаємося наповненням фонду, забезпечуємо фінансування. Для цього повернулися до роботи, бо якщо не працювати, грошей не буде. Першочергове питання — придбати автівку, щоб можна було їздити на фронт».
Волонтера Олександра Боруха в Бершаді добре знають. На його рахунку незліченна кількість поїздок у зону бойових дій. За цей час він напрацював власний механізм підтримки. У тісній співпраці з військкоматами допомагають землякам, котрі перебувають у гарячих точках — одягають, взувають і стежать за тим, щоб мали що їсти. Розповідає, що зараз потреби військових порівняно з 2014 роком не змінилися: не вистачає спорядження, бронежилетів, касок, тепловізорів, засобів нічного бачення, генераторів. Єдине добре: хлопці нагодовані, продуктами забезпечені.
«Механізм простий: я маю списки, хто і в якій бригаді воює. Зв’язуюся з родичами чи з бійцями безпосередньо, запитую, що треба. Вони формують потреби, ми їх задовольняємо, — розповідає Олександр. — 90% фінансування надає В’ячеслав Демчук та його команда. Решта — місцеві підприємці: Віктор Маланчук, його дочка Олена, Сергій Пересунько та інші. Тобто ми не працюємо хаотично, а цілеспрямовано, возимо тим, хто цього потребує. А потреби колосальні. Сьогодні з-під Харкова хлопці дзвонять, кажуть: дайте нам хоча б два тепловізори. Один коштує 70 тисяч гривень. Для села це великі гроші, але добре, що є земляки, наші люди із Бершаді, котрі допомагають вирішувати ці питання. Тільки разом, об’єднавшись, ми зможемо здолати ворога».
100 ПРАПОРІВ ДЛЯ ЗАХИСНИКІВ
Вінничанка Людмила МОРОЗ шиє українські прапори, які відправляють туди, де відбуваються активні бойові дії. З початку бойових дій вона вже передала захисникам понад сотню штук. Вони різних розмірів — 120 на 70 та 150 на 100, їх можна встановлювати де завгодно — на будинках, техніці, блокпостах. За день вдається пошити до п'яти штук. Допомагають Людмилі її донечки, котрих вона жартома називає швейною ротою, а забезпечують тканиною та нитками волонтери «Подільської громади» і «Гармонії». Жінка ділиться емоціями, що коли бачить, як український прапор повертається у звільнені міста і села, то безмежно радіє і сподівається, що один із встановлених символів відшитий на її машинці.
«У кожен прапор вкладаю свою любов, свою душу і заряджаю на перемогу, — запевняє Людмила. — Пошиття відбувається в кілька етапів. Спочатку зшиваю жовту і блакитну тканини, потім робиться подвійний французький шов, жовтими нитками шию по жовтому, а блакитними нитками по блакитному. Поки що тканини вистачає. Вона цупка, витримує дощі й пекуче сонце, бо плащова. Перші відшиті прапори поїхали під Харків, Суми й Чернігів. Тепер щоразу, коли бачу наші стяги на танках, БТРах чи на якомусь звільненому об’єкті, то думаю, що може, це один із тих, які я пошила... Це додає натхнення працювати далі — я відчуваю підтримку, що хоч якусь лепту ми з дівчатами внесли у спільну справу, нашу перемогу. Скільки вистачить сили і тканини, будемо цим займатися. До перемоги, яка скоро буде».
